Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

5 частина. Незнайомець

Час в селі поряд з бабусею пролітав непомітно. Іноді вони готували пиріжки, іноді просто розмовляли ні про що. Бабуся не хотіла відповідати на питання, які так сильно цікавили Машу. А коли дівчина починала розпитувати про те, коли вона повернеться до школи, бабуся чомусь лише відводила в бік заплакані очі.
Великим відкриттям для дівчинки було те, що неподалік від бабусиного будинку була річка. Вона була не глибокою, що давало змогу перейти її пішки, щоб потрапити на інший берег. Весь свій вільний час вона проводила тут. Слухала пісні які виспівували, неначе спеціально для неї солов'ї. Плела вінки з ранніх квітів, співала чудові пісні. Голос в Маші був дуже гарним, колись вона займалась співом, але потім закинула це діло через брак часу. А зараз коли її голова торкалась вкритої зеленим килимом землі, вона чомусь не могла стриматись і її ангельський голосочок сам починав наспівувати вже знайомі їй слова.
Десять днів пролетіли як один.
Був ранок суботнього дня, коли з лап морфея її виврав бабусин голос. І остаточно прокинувшись, дівчина зрозуміла, що бабуся не говорить на повишених тонах з власником чарівного тембру в голосі. Не зволікаючи ані хвилини, дівчинка вилізла з ліжка і вийшла з кімнати. Перед її очима постала картина. Її бабуся стояла в дверях і не впускала до будинку, чоловіка років сорока. Вони не побачили дівчину і продовжували сперечатись.
- Я вам її не віддам, вона єдине що в мене є,- бабуся на межі істерики.
- Ви ж доросла жінка, і знаєте правила,- владно промовив чоловік.
- Ба, що тут відбувається?- запитала Маша, так і стоявша біля дверей.
В цей момент вони обидва повернулись в її сторону. На обличчі бабусі був неприхований страх, а в чоловіка зацікавленність.
- Іди в свою кімнату,- наказним тоном крикнула бабуся.
- Так, іди в кімнату, і собирай речі, але лише найнеобхідніші,- сказав чоловік з посмішкою на обличчі.
Бвбуся лише гнівно глянула на нього, і опустивши голову, заплакала.
- Я нічого не розумію, що тут коїться?- дівчина здивовано переводила погляд з бабусі на чоловіка.
- Тут нарешті коїться те, що повинно було скоїтись вже дуже давно.
- Ба? - Маша глянула на заплакану бабусю з німим питанням, але та її проінорувала і повернувшись обличчям до чоловіка одними лише губами мовила,
- Благаю.
На мить чоловік поглянув на бабусю, і в його очах з'явилася прикрість, яку він одразу прогнав, заступивши місце зосередженності.
- Ви знаєте правила,- вже зовсім спокійним голосом мовив чоловік.
- Маша, іди в кімнату і собирай речі, ти поїдеш зі мною.
- Яку кімнату? Я не хочу нікуди їхати, я залишусь тут, з бабусею,- крикнула дівчина з неймовірною силою в голосі, і на мить їй здалось, що від її слів чоловік став наче менший, вразливіший, але ще одна мить, все стало на свої місця. Лише здивоване обличчя бабусі підтвердило те , що Маші це не здалось.
- Золотко, я боюсь він правий, ти повинна поїхати з ним,- ледь чутно мовила бабуся.
Ці слова ранили Машу в саме сердце. Чому вона її відпускає? Ще мить тому вона була проти того щоб дівчина покидала цей будинок, що змусило її змінити свою думку? Не сказавши у відповіь ні слова, дівчина розвернулась і пішла в свою кімнату, складати речі.

Маша сиділа в машині, покидаючи місце до якого встигла так прив'язатись. Вона прожила тут лише десять днів, але їй здалось, що вічність. Тут було тихо, спокійно та затишно. Весь свій час вона приділяла лише собі та бабусі, і що дивно не зустріла тут жодної людини. Не чутно було ні співу півнів, ні гавкоту собак, було враження що вони одні на весь світ. Але чому вона не помітила цього раніше, а лише зараз?

На прощання вона лише ледь-ледь обійняла бабусю, адже ще злилась, а зараз зрозуміла як не гарно вчинила, але змінити вже нічого не могла.

- Куди ви мене везите?- спитала дівчина.
- Я не можу тобі це сказати, дізнаєшся на місці.
В відповідь дівчина лише тяжко випустила повітря, і вмостилась на сидінні у всю довжину, щоб відпочити і трішки поспати.

Коли вона прокинулась за вікном вже було темно.
- О, вчасно, ми вже підїжджаємо, - мовив чоловік бадьорим голосом.
Маша нічого не сказала в відповідь, бо побачила перед собою просто велетенський старовинний замок, вона ніколи не бачила замків, і цей здивував її настільки, що в неї відвисла челюсть.