Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

11 частина "Дарк"

Через декілька хвилин Маші стало холодно. Легенька блуза та джинси чомусь її зовсім не зігрівали.
- Чорт, в яку ганебну ситуацію я потрапила,- подумала дівчина.
Якби в неї не був заклеїний рот, то вона б розповіла цьому вилупку де раки зимують, в нього б від її слів навіть вуха зів'яли але, на жаль, вона може, лише лежати як тряпка на його плечі.
- І де цей кінець лісу? Невже я так далеко забігла?- знову розмірковувала дівчина.
Тільки дівчина це подумала, як поряд з нею з'явилось якесь створіння, яке подивилось на дівчину своїми кровавими очима, та вирішило перекусити.
Юнак йшов і нічого не помічав. А звірятко бігло позаду нього і неначе граючись хотіло виколоти Маші очі. Вона захотіла закричати, але не могла, ворухнутись теж не виходило... Тому дівчина з жахом дивилась на це зелене, худе, згорблене створіння з довгим клювом, яке чимось нагадувало скилет якогось птаха, але світилось зеленим кольором, і прощалась з життям. Зростом воно було десь до колін хлопця, тому коли він йшов, створіння підпригувало позаду нього та цілилось своїм клювом в обличчя дівчини.
З Машиних очей стікали гіркі, нестримні сльози, це були сльози відчаю та страху, які градом опадали на зелену, нескошену, траву.
За мить звір підпригнув так високо, що зачепився за волосся дічини, і висмикнув невеличке пасмо. Це дало Маші сили ворухнутись, і хлопець відчувши це, роздратовано мовив- Ти можеш сидіти спокійно?
- Ні, не можу, чорти б тебе забрали,- закричала дівчина в думках, але в голос сказати нічо не змогла.
Саме в цей момент звір видав жахливий звук, який заповнив собою все навколо, це було хось спільне між плачом дитини, та криком птаха.
Вона відчула як напряглось тіло хлопця, і він не гаячи ані хвилини побіг вперед що є сили з дівчиною на плечі.
Вони біли, і лише Маша бачила як звір махаючи своїми коротенькими крилами наздоганяв їх. Але в одну мить він неначе вдарився об якийсь бар'єр, і знову закричав своїм страшним криком. Він не міг подолати невидиму перепону. Зрозумівши це, хлопець полегшено видихнув, і швидко опустив дівчину на землю.
- Ти жива? З тобою все гаразд?- хлопець оглянув тіло дівчини і полегшено випустив повітря.
Він зняв з її обличчя скотч, і розв'язав руки та ноги. Машу почало трусити, а сльози ніяк не хотіли закінчуватись.
- Все буде добре, я поряд,- сказав хлопець міцно обійнявши дівчину.
- Добре? Все буде добре? Ця чортова штука йшла за мною пів милі, і намагалась виколоти мені очі, а ти кажеш все буде добре?- закричала дівчина вирвавшись з його обіймів, і вдарила його рукою по обличчю.
Хлопець міцно хлопив її за руки, і завівши їх за спину мовив. - Навіщо ти хотіла втекти? Якби ти сиділа в своїй кімнаті, цього всього б не було. І взагалі, чому ти мені не сказала, що нас переслідує ця тварь?
- Я? Це тебе потрібно спитати чому я не могла поворушити навіть пальцем, і не змогла навіть пискнути,- знову закричала дівчина.
- Точно,- хлопець вдавив себе рукою по лобі. - Я й забув що з'язав тебе чарами, щоб ти не вовтузилась на моєму плечі.
Маша витерла сльози тильною стороною руки.
- Вибач, я не хотів, але ти сама винна що прикликала його своїм криком.- сказав хлопець заглядаючи в її очі.
- Що воно в біса таке?- спитала дівчина , махнувши рукою в бік звіра який досі бився об невидиму стіну.
- Дарк, жахливе створіння, вони ніколи не вбивають швидко, вони насолоджуються жахом та болем своїх жертв. Спочатку виколюють очі, потім повільно обглотують шкіру, а потім...
- Досить,- перебила його дівчина.- Я не хочу це чути, пішли краще до школи.
Вони піднялись і пішли в бік школи, яка вже з'явилась на горизонті.
Машу досі трусило, і юнак вирішив відволікти її розмовою.
- Ти Маша, так? - спитав хлопець.
- Так,- мовила знесилена дівчина.
- А мене звуть Адам,- тихо мовив хлопець взявши дівчину за руку, щоб їй було легше йти.
Спочатку вона хотіла висмикнути свою руку, але потім передумала, нехай собі тримає, це ж лише рука.
Вони дійшли до школи, і Адам провів її до кімнати.
- Тепер я тебе залишу, і на наступний раз коли захочеш втекти попередь мене, добре?- зі смішком мовив хлопець.
- Наступний раз я не переживу, - мовила дівчина ледь посміхнувшись.
Її вже перестало трусити, і вона відчувала жахливу втому.
- Бувай, -мовив хлопець і повернувшись, пішов.
Вже на сходах його наздогнав голос дівчини,- Дякую, Адам.
І хлопець нічого не відповівши пішов далі.

Маша повільно опустила ручку на дверях і увійшла в кімнату, в ліжках спали дві дівчини, невже вони й справді сплять? - подумала дівчина. - Вампіри-сплять?- мовила вона наче куштуючи ці слова на смак.
Тихенько взявши свою сумку дівчина проскользула в ванну кімнату. Те що вона побачила в дзеркалі, її просто дуже розсмішило. Дуже добре, що після пережитого вона ще не розівчилась сміятись . А смішно їй було з того, що її волосся стояло в різні сторони неначе вона запхала палець в розетку, очі були червоні від сліз наче вона ну дуже голодний вампір, а на шиї красувалась невеличка подряпинка неначе шрам у "Гаррі Поттера" - ( Гаррі Поттер- це юний чарівник, який навчається в школі магії, та має на лобі,шрам в вигляді блискавки).
- Я зараз наче кікімора, ось тепер це створіння точно б злякалось мене і відкинуло б копита - з посмішкою прошепотіла дівчина своєму відображенню.
Прийнявши душ, дівчина швидко почистила зуби і одягнувши свою улюблену піжаму з ведмедиками, лягла спати. Завтра на неї чекає новий день, який їй потрібно якось пережити...

Вибачаюсь за таку маленьку частину, майже немає часу на книгу, але я виправлюсь, обіцяю.😘😍😘