Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

30 частина

Сховавши коварну посмішку Еллі( Ліза) вже хотіла йти далі, коли згадала, що так і не випила крові. І тут в її голові заграв геніальний план.
- Кров? Чому б не взяти її в цього вбивці-деректора?Чому б не випити його до останньої краплі? - тремтячим від спокуси голосом вимовила вона.
- Тоді мені навіть не потрібно буде прилучати до своєї справи цього недоумка, який наштовхнувся на мене в коридорі, і я нарешті помщусь,- маніакальним голосом вимовила дівчина, і облизала губи.
Вона розуміла, що вбити вампіра, якому більше двох сотень років буде дуже не просто, але... вона знала те, про що ніколи не здогадувалась її сестра. Вона не звичайний вампір, вона може володіти силами стихій, а так як тіло сестри тепер в полоні Лізи, то мабуть і магія має їй підкорятись.
Тому вона вирішила первірити свою здогадку, вона підкотила рукав своєї кофти, і подумала про маленький смерч, і одразу відчула холодок на своїй долоні, а коли відкрила очі, побачила смерч зростом не більше десяти сантеметрів, який беззупинно крутився навколо своєї осі на її долоні. Радісний, але холодний як лід сміх Еллі(Лізи) заповнив всі, майже, пусті шкільні коридори, і здавалось потрапив в душу кожного учня, і охопив їх тіла страхом.

***Еллі****
Я знову йшла, і моїми очима котились сльози, там куди вони падали, розстелялись невеличкі дрезкала, які були більше схожі на калюжу, але були зовсім не мокрі, а мали тверду та дзеркальну поверхню. Зібравши всі свої сили, я сіла поряд з однією, найбільшою калюжою, і мріяла щоб ця біль припинила розривати мене на шматки принайні на декілька секунд. Мені було так поганно, що я вже мріяла про смерть, а потім перевела погляд на дзеркало, і все в середині мене похололо.
Я протерла руками свої очі, але картина нікуди не зникла, я все-рівно бачила простору кімнату, майже повну копію моєї в школі, але виконану в більш чоловічому стилі, а посеред кімнати, на широкому ліжку сидів...Алекс. Моє серце збилось з ритму, а потім здавалось зовсім перестало битись, а можливо мені це лише здалось, адже в мене більше немає серця, я всього-лише душа. Одинока сльоза скотилась по моєму обличчю, що зруйнувало всі мої знання про душі, якщо я не маю тіла, то чому в мене б'ється сердце, і течуть сльози? Алекс сидів на ліжку, тримаючи перед собою якесь фото, але так-як я спостерігала за ним з іншого кута кімнати, де напевно висіло дзеркало, то побачити, те що на знімку, я ніяк не могла.
Я сиділа, і дивилась на засмучене , але таке прекрасне обличчя Алекса, і зрозуміла...я люблю його, люблю по справжньому, люблю так як не любила ніколи і нікого в житті.
- Алекс...- промовили мої онімівші губи, а з очей хлинув град сліз.
В цю мить, Алекс, підстрибнув на ліжку, і завертівся в різні боки, неначе шукаючи когось, а через мить я зрозуміла кого він шукав...
- Еллі?,- тихо мовив він, наче говорячи сам до себе.- Я напевно збожеволів, якщо мені причувається твій голос...Мені так тебе не вистачає, чому ти стала такою злою? Де та дівчина яку я покохав?- промовив він, і зім'ятавши фото, кинув його в бік дзеркала. Перекотившись по пілозі знімок впав в мерті від дзеркала, та привідкрився, і я побачила шматок свого обличчя...Виходить він дивився на мою фотокартку? І він теж мене любить?- подумала я, і ще дуще розривілась, але потім знайшла в собі сили, і відповіла в пустоту досі не вірячи в те, що він може мене чути.- Я не зла, і я теж тебе кохаю.
Алекс знову підстрибнув на ліжку, і завертівся в різні боки.
- Еллі? Це ти? Я збожеволів, чи справді чую твуй голос, але такий тихий неначе його приносить вітер,- запитав хлопець не перестючи вертіти головою довкола.
Я підстрибнула на місці, він справді чує мене? Якщо це так, то я найщасливіша на всьому світі. Я була така щаслива, що навіть не помітила, що в моєму тілі стались зміни, і я перестала хотіти кудись бігти, а в душі поселився спокій, який я доречі теж не помітила.
- Ти не збожеволів...це я, справжня я, а не та, яка можливо зараз ходить шкільними коридорами. Я не знаю чи побачимось ми з тобою ще колись, але я хочу щоб ти знав...я теж кохаю тебе, Алекс.- голосно та швидко вимовила я, наче боючись що це будуть останні сказані мною слова.
На початку моїх слів обличчя Алекса напружилось, а потім він підірвався з ліжка, і прислуховуючись до моїх слів, підійшов до дзеркала, і поглянув прямо мені в очі. По моєму тілу( чи скоріше душею) пробігли мурашки, і я закрила рот рукою, щоб не закричати. А обличчя Алекса стало стурбованим, він здивованим поглядом дивився на мене, і здавалось втратив можливість розмовляти, чи навіть думати, мені стало страшно...хто його знає як може вплинути на живу людину ( навіть якщо це вампір) зустріч з потустороннім світом?!
****