Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

16 частина☺Перший урок☺

Маша (Еллі) стояла навпроти дверей і знову не могла наважитись увійти. Дівчина з дитинства боялась всього нового та невідомого. Їй було страшно через те що нові "однокасники" можуть її не прийняти, адже всі кажуть, що вона напівкровка, а тобто слабка. Ніхто не любить слабаків.
Порахувавши до десяти, дівчина невпевнено постукала в двері.
- Увійдіть,- почула вона досить привабливий голос.
Нервово видихнувши повітря, Еллі увійшла в кімнату. Вона невпевнено стояла біля дверей, переминаючись з ноги на ногу. Перед її очима престала картина: клас оформлений в біло-блакитних тонах. Звичайні парти, щоправда зроблені з червоного дерева, що додавало їм розкішності. На кожній з парт стояв підручник, декілька пробірок, та невеличкий казанок, в якому кипіло якесь зілля. Еллі зрозуміла, що кипить воно за допомогою магії, так як вогню не було. Від речовин в казанках клас наповнюварся паром, та чарівним трав'яним запахом. Велика шкільна дошка, але не чорного кольору, а білого, і писали на ній маркером.
Далі учні: Майже всі дивились на неї високомірним поглядом, здавалось таке враження, що їм просто начхати на новеньку.
Еллі помітила декілька світлих голів: дві рудих та багато темненьких. Загалом в класі було приблизно двадцять учнів, більшість з них хлопці і всі вони, як правило, були дуже привабливими. Особливо дівчата, в них ідеальні точені носики, великі яскраві очі, майже у всіх були пухкі губи, та ідеальні фігури з вузенькою талією, та грудьми якнайменше другого розміру.
Маша відчула себе білою вороною. Звісно талія в неї була майже ідеальною, а пресу заздрили всі знайомі та подруги. На попу задивлялись всі хлопці, але груди... всього перший розмір, і це лише з допомогою пуш-апу.
-Ти напевно новенька?- з привітністю в голосі запитала вчителька.
Це була жінка років тридцяти, з копною рудого, кучерявого, волосся до пліч, великими сірими очима та гарною фігурою. А ще в неї була просто чарівна посмішка, а обличчя випромінювало тепло та дружелюбність.
-Так, я Еллі Незвичайна,- тихо мовила дівчина.
В школі з її прізвища сміялись всі кому не лінь. Обзивали "Звичка", та ці постійні питання " Чим же ти незвичайна? Незвичайно дивна? Чи може незвичайне страховисько?"
І зараз її прізвище викликало хвилю сміху.
Але на цей раз їй не стало образливо чи соромно, її тіло охопила злість. Злість до цих вилупків, які вважають, що можуть кепкувати з неї. Тепер в неї нове життя, і вона не дасть нікому себе ображати. Вона почне все з початку, і більше не буде ніким.
-Закрили свої роти, і щоб ні звуку до кінця уроку,- крикнула дівчина зі злобою дивлячись в лиця учнів.
І на диво вони всі послухались. На їх обличчі проявився страх, і всі замовкли боючисть навіть пискнути.
-Оо,- вимовила вчителька. - Яка перспективна учениця, зачаклувати двадцять голів одими лише словами, дуже похвально. Але дитинко, як я проводитиму урок, якщо вони всі мовчатимуть?- запитала вчителька обводячи рукою весь клас.
Еллі заклякла. Зачаклувала? Вона зачаклувала весь клас? Але ж вона не вміє.
- Ой...я...просто...я незнаю як це виправити, - дівчина з надією поглянула на вчительку.
- Ні, юна леді, так не можна, ніколи не насилай заклять, якщо не можеш їх зняти, адже крім тебе це незробить ніхто.
-А якщо той хто зачаклував помре?- запитала дівчина, і вже потім згадала що вампіри безсмертні, і їй стало соромно через своє незнання навіть най простіших речей.
-Ну таке трапляється рідко, але після смерті чари зникають.
(Ага значить все-таки не такі й безсмертні,- подумала дівчина)
Вчителька хотіла сказати ще щось, але її перервав дзвінок на перерву. Але дзвінком це було назвати важко, про перерву сповіщала велика електнична кнопка, яка почала мигати блакитним кольором.
- Фух...Ох...Нарешті,- по черзі вимовили учні, які звільнились від закляття.
Еллі очікувала звинувачень, образ, та злих поглядів, але нічого з цього не побачила. Здавалось, що учні навпаки були приємно здивовані і дивились на дівчину з захватом, та неприхованою цікавістю.
-Отже Еллі, зайдеш до мене після уроків, бачу тобі багато потрібно пояснити, я готова тобі допомогти.- мовила вчителька згортаючи до купи папери на столі.
-Ооо, так я буду вам дуже вдячна,- сказала Еллі, і спробувала посміхнутись.
-Добре, можеш йти,- мовила вчителька теж посміхнувшись.
Еллі повернула на вихід і побачила біля дверей Джейка, який тримав в руках підручник, і здається чекав на неї. Невже він вчиться в її класі? Чому тоді вона його не помітила?
- Привіт юним талантам,- привітався хлопець коли вона підійшла блище.
- Привіт,- дівчина посміхнулась хлопцю.
-Пропоную себе в ролі екскурсовода,- весело защебетав хлопець.
-Я розгляну вашу пропозицію, думаю мені варто порадитись зі своїм секретарем,- пожартувала Еллі.
В відповідь хлопець лише посміхнувся, і запропонував їй свій лікоть.
-Йдемо?- запитав хлопець.
-Так, здається секретар не проти,- мовила Еллі, і взяла хлопця під лікоть, радіючи, що в неї з'явився такий чудовий друг....

********
Мої любі читачі😘.

Я дуже вдячна вам за те що ви читаєте мою книгу😍

Але багато хто з вас читає, і не ставить зірочок, які додають мені впевненості в тому, що я не даремно пишу цю книгу.🙁

Тому я просто вимушена змінити тактику😐

💫 Тому продовження книги вийде тоді коли під цією частиною буде 6 зірочок💫

Незнаю чи правильно я чиню, але мені дуже хочеться знати, що вам справді подобається моя книга.💝

Дякую за увагу 😍