Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

7 частина. 😕Нове життя😕

Маша йшла довгими коридораии, попереду неї йшов цей чоловік, який привіз її сюди і ніс багаж дівчини. Їй здавалось що ці коридори ніколи не закінчаться. В середині будинку було досить уютно. На стінах розташувались дивовижні картини, на яких були зоображені дуже гарні люди. В них були витонченні, ідеально симетричні обличчя. Дівчині це здавалось дуже дивним. Але ж і цей чоловік який вів її до її кімнати був досить гарний. А красу чоловіка, який її зустрів взагалі було важко описати, вона ніколи не зустрічала людей настільки ідеальних.
- Як вас звуть, і хто ви такий?- запитала дівчина в чоловіка.
- Я Арман, і я тут працюю,- сказав як відразав чоловік, знову зачарувавши дівчину своїм дивовижним голосом.
- А той чоловік...він хто?
- Це наш емм...деректор, його звуть Дронч Варт.
Почувши це ім'я з уст дівчини вирвався смішок. Реакція чоловіка на це здивувала дівчину. Він повернувся до дівчини, і пропалюючи її поглядом своїх глибоких очей горіхового кольору, сказав:
- Ніколи не смій насміхатись з цього чоловіка, інакше поплатишся життям,- пригрозив чоловік.
Маші стало моторошно, що ж це за місце?
- Яяя...гаразд,- промовила дівчина опустивши голову, і продовжила свою дорогу.
Вони підіймалися наверх і прийшли на четвертий поверх великими сходами з червоного дерева, які просто дивували дівчину своєю розкішністю.
Пройшовши ще трохи, чоловік зупинився біля звичайних, нічим не примітних дверей під номером тринадцять.
- Це твоя кімната, розташовуйся, та відчувай себе як вдома.
Маша відчинила двері і побачила досить простоту кімнату, з трьома ліжками , великим розкішним вікном, комп'ютерним столом, великою шафою з книгами та звичайним столом, який напевне розрахований на всіх мешканців.
- Тут три ліжка, я житиму не одна?- поцікавилася дівчина присідаючи на одне з них, та поклавши поряд свою сумку.
- Так, тут живуть ще дві дівчини, але вони прибудуть пізніше,- сказав чоловік і вийшов з кімнати, закривши двері на ключ.
- Чорт,- вирвалось з уст дівчини,- як я тепер втечу? Невже вони це передбачили і тому закрили двері на ключ?
З досадою на обличчі дівчина ще раз оглянула кімнату і побачила на протилежній стіні двоє дверей, які було дуже важко помітити, так як вони щільно прилягали до стіни і були пофарбовані в салатовий колір так як і стіни.
- Оо..це вже цікаво, можливо ванна кімната, або запасний вихід?,- з радістю в голосі дівчина підскочила з місця.
Відчинивши перші двері дівчина побачила ванну кімнату, в чорно-білих тонах. Умивальник з дзеркалом, окрема кабінка для унітазу, душова кабінка і те, що просто здивувало дівчину - джакузі.
- Нічого собі,- її очі ледь не випали на підлогу і не покотились по кімнаті.
Все ще відходячи від здивування, дівчина відчинила другі двері, і знову зраділа, тут була гардеробна. Кімната була розділена на три частини невеличкою стіною. На кожній частині красувалася дуже велика шафа, з ім'ям. Перша від дверей була шафа - Енді, друга- Аманда, а третя - Еллі.
- Еллі, так мене називав деректор,- розмірковувала дівчина.
- Можливо вони мене з кимось переплутали?- маленька надія посилилась в серці дівчини.
Маленькими, невпевненими кроками дівчина підійшла до "своєї" шафи.
Відчинивши її вона побачила багато речей: різні сукні, джинси, спідниці, шорти, джемпери, все й не перерахуєш.
- Ні, це напевно не моя шафа, тоді навіщо я везла з собою свої речі. Але й речей в неї майже не було. Все, що забрала бабуся з її будинку це була рожева піжама, дві футболки, пара джинс, лосіни, спідня білизна, та веснята шкіряна курточка. Все це з легкістю вмістилось в один пакет, так як чемодана в неї не було.
В цей момент дівчина почула звук дверей, що відчиняються і розмову двох дівчат.
- Аманда, як ти могла сказати Джейку, що я хочу з ним переспати?- голос дівчини був роздратований.
- А що? Я сказала правду, в тебе вже місяць нікого небуло, я ж хвилююсь за твої гормони, раптом тебе прищами обкидає?- зі смішком виправдалась дівчина.
- От дурне, забула що в нас не буває прищів? - з сарказмом нагадала Енді.
- Ой все,- сказала як відрізала Аманда.
На мить в кімнаті поселилась тиша і Маша підійшла до дверей, щоб вийти і познайомитись зі своїми новими співмешканками, але розмова продовжилась, і дівчина завмерла біля дверей.
- О чула новину?- сказала Аманда.
- Яку? - зацікавлено спитала Енді.
- До нас мають підсилити якусь дегенератку. Кажуть, що вона трохи дика.
Маша ледь не задихнулась від обурення, але продовжила підслуховувати.
- Ну й що? Яке нам до неї діло, сюди часто новеньких привозять .
- Та ні, ти не зрозуміла, вона думає що вона людина, і ніколи не бачила вампірів,- сказала Аманда з явним смішком в голосі.
Маша відкрила рот від здивування, її тіло покрилось холодним потом.
- Вампіри?- прошепотіла вона, і в цей момент в її очах потемніло і вона з глухим стуком впала без свідомості...