Трагічні обставини злодійки/ Трагедія злодійки

Розділ 186

*Від лиця Серії*

Коли я вивчала історію Стерна, то прочитала такий вислів.

Срібні дерева та знаки Мтерна. Золоте сузір'я і благородний охоронець завжди оберігають Стерна, завжди сяятимуть поруч...

Я думала, що це звичайна похвала для Стерна, але у мене було відчуття, що, можливо, вислів правильний.

Я видихнула.

Подряпані тут і там, мої руки та щиколотки розпухли від ударів, але це були лише незначні рани. Зараз я не могла дозволити собі хвилюватися про своє тіло. Я тільки бачила, як чорний знак розрізнення Стерна розлетівся переді мною, як брехня.

Я не могла зрозуміти, чому він так забруднений міязмами або чому він такий повний. По-перше, я навіть не знала, чому він валяється переді мною, коли я впала.

але.

Там були вигравірувані літери.

{Мій місяць.}

Букви, ніби глузували з мене.

{Якщо заберати тіло цієї людини, ви полюбите мене.}

«...»

{Навіть якщо ви хочете мене ненавидіти, ви не можете мене ненавидіти.}

У мене була галюцинація, що голос Лігеля, якого не було чути, ніби застряг у моїх вухах.

{Це все, що мені потрібно, Серія.}

З цієї причини...

Я підвела голову. Може, двадцять кроків? Відстань від Леше до мене. 

Засніжене поле з нескінченним снігом. Леше міцно стояв на своїх ногах, як велетенське дерево. Шкіра, яку було видно крізь золотий обладунок, була в безладі. Чорна шкіра, що починалася від зап'ястка. Він був весь у плямах міязмів.

Чи це було через могутню божественну силу, яка пронизувала моє тіло? Я знала інстинктивно. Він, Леше Берг, ставав демоном.

«...Леше».

З невеликою силою в ногах мені вдалося підвестися. Я, кульгаючи на одну ногу, побігла до нього. Набагато винахідливіші, ніж зазвичай, і байдужі червоні очі дивляться на мене.

«Серія».

«Леше!»

«Не прідходь».

«...»

Слабо спотворене чоло, чоловік зробив крок назад. Моє серце розбилося від того, що він уникав мене. Цей чоловік теж це знав. Він знав, що його заплямували міязми і що він перетворювався на звіра.