Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

Світловолосий чоловік сидить в кімнаті і гортає всілякі документи. Нічого не клеїться. Взагалі нічого! Як можна було не лишити жодного сліду? Він ж не привид. Голова йшла обертом. Він хотів спати, але не дозволяв собі цієї розкішші. Як він міг спати, коли пропала дитина. Ні! Він мусить її знайти. Повинен врятувати.

— Детективе, — чоловік відкликнувся і поглянув у сторону свого помічника, — Ми перевірили відеореєстратори машин, що були неподалік від місця викрадення і дещо знайшли.

— Що саме?

Помічник швидко підійшов до начальника з флешкою, втикнув її в комп'ютер і чекав поки загрузиться відео. Хлопець перемотав відео до тієї частини, де викрадач підїжджає до шкільного двору.

На відео видно лишень білий міні-вен. Ні лиця, ні номерів. Нічого. Зовсім. Зате, тепер відомо що Христина говорила правду. Номери були відкручені, але чому тоді дорожній патруль не зупинив машину без номерів? Все було сплановано наперед. Напевне він відїхав дальше а потім прикрутив номера. Пан Ігор тільки дужче розсердився. Навіщо йому така непотрібна інформація?

— Мені потрібна хоча б якась інформація. Хоча б якась! Шукайте! Щось повинно бути! Він неодмінно в чомусь помилився, щось забув! Просто треба шукати!

— Так, детективе. Ми цим і займаємось.