Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

День п'ятсот сорок перший

Сьогодні по-особливому було дуже страшно. Уже цілий день до Анни з Євою ніхто не заходить. Цілий день спокою, а це означало що це просто затишшя перед бурею. Значить, найближчим часом на них чекає дещо дуже жахливе. І це дійсно було так.

Марія придумала нову гру «Я ніколи не»... Ця гра була страшнішою за «Піймай мене», вона відрізнялась тим, що втекти – не давали змоги. Ти повинна була увесь час грати, а інакше – біль.

Жінка примушувала дівчаток в неї грати, вибору в них не було.

Суть гри полягала в тому, що Марія придумувала всілякі питання, наприклад: «Я ніколи не думала про втечу звідси», і якщо хтось дійсно думав про втечу, того били. Але самим найгіршим було те, що дівчатка били одне одного. За кожен удар вони просили вибачення одна в одної, адже бити людину яку ти сильно любиш було нестерпним для них, це було просто жахливо.

Такі ігри Марія проводила двічі на тиждень: в понеділок і четвер. Ніхто ніколи не міг зрозуміти чому саме в ці дні, лиш Марія знала. У всіх її діях була суть, тільки от ніхто і ніколи не міг зрозуміти яка саме.

Хоча і пройшло стільки часу, дівчатка не зламалися. Це і було дивом. Вони підтримували одна одну, заспокоювали, ділилися самим сокровенним:

— Знаєш, я часто думала про втечу, — якось призналась Єва, — Майже кожного разу, як нас відпускали. Я думала втекти і більше не повертатись, але совість мені не дозволяла і я кожен раз верталася у пекло. Я не могла лишити тебе тут саму. Вони б вбили тебе.

— Я б не образилась, якби ти втекла. Я б зрозуміла. Це була б прекрасна жертва, — відповіла Анна. Вона дійсно так думала, їй дійсно хотілося, щоб Єва втекла, щоб жила повним життям, щоб найшла сім'ю, щоб стала тією сильною людиною, яку Анна в ній бачила, їй дійсно хотілося вмерти заради цього, але страх не дозволяв цього зробити, не дозволяв добровільно погодитись на таку жертву. Страх перед пітьмою і смертю.