Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

Дівчина йшла до дому не поспішаючи. Їй хотілось подумати. Хотілось згадати образ Єви. Хотілось просто згадати всі ті моменти, які вона пережила, тримаючи руку цієї світловолосої дівчини. Їй не вистачало її янголятка. Не вистачало того світла, яке вона випромінювала. Не вистачало тієї впевненості та сили духу. Боже, як би вона хотіла зараз її обійняти.

В голові запаморочилось. То було складно. Згадувати все те, наче то був сон , було важко і боляче.

Її слабке серце все ще билося. Може, то Єва віддала їй частинку свого, для спасіння. Може, то вона допомагає їй все це пережити? Анна не знала, могла тільки здогадуватись. Їй було цікаво, чи дівчинка дивиться на неї, чи радіє тому, що її життя налагоджується. Напевне, так воно і було. Єва дійсно хотіла б, щоб життя Анни стало нормальним, спокійним. Єва заплатила немалу ціну заради цього, і все що могла Анна – це жити саме так, як цього хотіла би Єва, ні про що не жаліючи.

,