Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

День двадцятий

Єва і Анна не їли вже четвертий день. Їх нудило від тієї пустоти у шлунку, їм було погано, голова крутилася від найменших шорохів, в очах темніло кожен раз, як вони намагалися зробити крок, або навіть просто повернутися в інший бік. Він морив їх голодом, грався з ними, допоки вони самі не випрошуватимуть їжі.

— Ну ж бо, мої пташки. Ви що не хочете їсти?

Він сміявся, поки їв кусок хліба, сидячи перед ними. Дівчатка намагалися не дивитися в його сторону, але запах їжі не дозволяв їм і моргнути.

Це був день, коли Марія не витримала, їй набридло залишатися тут, набридло грати в його ці божевільні ігри, і вона просто на просто зірвалася. В ній ніби щось переключилося, і це сталося в одну секунду.

Використовуючи останні сили, які в неї залишились, вона підвелася і покликала його до себе поближче.

Він з грайливою посмішкою підійшов і встав прямо перед нею. Їх розділяли тільки грати клітки.

— Чого ти хочеш? — спитала Марія. Вона знала відповідь. Це було бажання, він хотів її, і вона прекрасно це розуміла. Він підніс свою руку до її шиї і легенько стиснув. Він посміхався божевільною посмішкою, наче міг зробити в ту мить що завгодно.

Анна і Єва в той момент дивилися на них з надією, що з ними нічого не зроблять, просто надіялись на те, що проживуть хоча б іще трішки.

Усмішка Марії була такою ж божевільною. Тепер, вона до кінця з'їхала з глузду. Голод і ця ситуація зробила з неї просте тіло, без душі і без свідомості. Вона більше не знала де реальність, а де вигадка, в її очах тепер була лиш темрява і туман.

— Ти прекрасно знаєш, що.

— Тоді візьми це.

Чоловік посміхнувся, відчинив клітку, вивів її і швидко зачинив, не даючи Єві і Анні навіть змоги зрозуміти, що клітка була відкритою лічені секунди. Їх надія згасла так само швидко, як і появилась.

Викрадач поводився і з Марією жорстоко, наче то був простий непотрібний мішок, яким можна кидатися, який можна копати і жбурляти об стіни. Це він і робив з нею. Йому подобалось насильство, і те, коли він чув крики своєї жертви, благання більше так не робити. Йому подобалось відчувати себе богом. Жінка була вся в крові, її свідомість згасала з кожною хвилиною, ще б трішки, і вона, напевне, перестала би дихати. Викрадач не дав просто так вмерти його іграшці, тільки не тоді, коли він ще не награвся нею.

Чоловік підійшов до Марії і дав їй попити. Вона зробила ковток мутної води і відчула насолоду, якої не відчувала уже пару днів. Він не давав їм навіть води, не говорячи вже і про кусок хліба. Це тиран, диявол.

Енергія Марії повернулась до неї уже повністю, коли він дав їй кусок хліба. Жінка їла його наче то було яблуко Адама і Єви, наче то було щось божественне, наче то було щось, чого немає в інших. Вона відчула себе богинею, королевою цього пекла. Вона стала правою рукою диявола.

Вона кинула свій погляд на дівчаток, і посміхнулася так, наче придумувала каторги для них. І так воно і було.