Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

День дев'ятсот дев'яносто дев'ятий

Того дня Анна знову подумала про втечу. Її набридло сидіти тут, відчувати цей біль, бити свою любиму Єву за наказами Марії, вдихати це брудне повітря і дивитися на ці огидні лиця диявола і його помічниці. Їй дійсно набридло сидіти в тій жахливій клітці, за тими гратами, які відділяють її від реального світу, де час йде зовсім по-іншому ніж в цій в'язниці.

Того дня, Анна зірвалася і плакала так, як ще ніколи не плакала. Вона ледь не забувала дихати, тому дуже заходилася. Її лице було все червоне, а сльози такі гарячі, наче то був кип'яток.

Єва намагалася її заспокоїти, та в неї мало що виходило. Це був зрив, істерика. Їй просто потрібно було поплакати, виплюнути все те, що так накопилося в душі.

Того дня Марія дуже розлютилася через це, і тому била Єву. Жінка знала, що від цього користі буде більше. Адже власна біль їх не цікавить, більше вони переживають одна за одну. Вона просто нагрівала ложку і прикладала її до тіла Єви. Анна дійсно намагалася заспокоїтись, перестати плакати, але сил не було.

— Будь ласка, перестаньте! — Анна швидко підвелася, вхопилася за грати і почала кричати.

— Перестань плакати і я перестану, — промовила Марія, коли ще раз залишила слід від ложки на Євиній спині.

— Ну, будь ласка! Молю!

Жінка тільки посміхалася. Їй приносило задоволення, коли її благали, та результату це не давало, адже вона робила, що хотіла, а вона хотіла знущань.