Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

Субота. День благодійного балу. Дівчина заплуталась у власних думках, як той павук інколи плутається у власній павутині. Анна не могла наважитись піти в таке людне місце, де всі будуть спостерігати за нею, всі будуть пошепки її обговорювати, будуть показувати пальцями. Нещодавно, про викрадення говорили в новинах, показуючи її фото. Люди з вулиці часто дивилися в її сторону, і їй хотілося, щоб все це припинилося, просто щоб всі забули про це і більше ніколи не згадували. Люди – страшні створіння, вони не бояться зробити одне одному боляче, навіть не думають про те, що можуть зачепити почуття іншої людини. Адже думають тільки про себе.

Анна дивилась на запрошення не відриваючи погляду. Листочок був з глянцевого паперу, він був повністю червоним, і тільки білими великими буквами писало «Запрошення на благодійний бал. 24.10.2016. о 16:00 вул. Шевченка,14, вхід тільки за запрошенням»

В грудях щось пульсувало і не давало спокійно вдихнути. Їй не хотілось ображати Дениса, але і переступити через себе вона так просто не могла. То були сильні почуття, то був страх. Дівчина його боялася, навіть саме слово всиляло жах.