Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

То був вечір, коли Анна готова була показати Денису свою схованку, в якій вона ховається ось уже п'ять тижнів. То була глибока ніч, а якщо точніше то третя година ранку. Вони гуляли весь цей час вулицями, інколи блукали, і ось Анна запропонувала Денису те, від чого він би ніколи не відмовився. Вона спитала чи хоче він дізнатися її трохи більше, і він не думаючи сказав: «звісно». То, напевне була найбільша його помилка, та про це він дізнається лишень згодом.

Вікно горища було відчинене, адже Анна знову втекла з дому, щоб зустрітися з тим дивовижним хлопцем, тому вилізти нагору було не складно.

Анна піднялася першою, за нею поліз Денис. Дівчина включила лампу, яку найшла в коморі, і сталося чудо. На стелі горища почали блистіти ті метелики, яких вирізала з паперу дівчина. Це було дійсно щось дуже прекрасне, наче якась магія. Коли Денис це побачив у нього відняло мову, та згодом він все ж таки оговтався:

— Так це тебе тут тримають, я то думаю, чому ти така замкнута і дивна.

— Зовсім ні. Це моя схованка. Це те місце, яке відокремлює мене від реальності. Від поглядів людей і думки батьків про мене. Це мій інший світ.

— І сказати чому ти створила собі окремий світ, ти не можеш, я вгадав?

— Ще не час. Не думаю, що ти готовий до цього.

— Я готовий, то ти ніяк не можеш наважитись.

— І, напевне, ніколи не зможу.

— Я буду чекати.

Дівчина підсунула матрац до вікна і вони разом із Денисом лягли на нього, спостерігаючи за зірками. Дівчина так і заснула в обіймах того дивовижного хлопця, і нарешті змогла нормально поспати. Так коли прокинулась, Дениса вже не було, замість нього біля неї лежав клаптик паперу, на якому було написано: «Ти дивовижна».