Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

То був день, коли Анна вирішила посидіти з сім'єю і подивитися телевізор. Всі, нарешті, були щасливими. Всі просто жили, навіть Анна. Їй вдалось нормально дихати, після того, як вона побачила стільки смертей, після того, як сама вбила людину.

Пані Ольга приготувала піцу, і всі разом і дружно включили телевізор і дивилися якесь кіно.

Кожних пів години пускали рекламу, іноді п'ятихвилинні новини. І ось серед всіх тих набридливих новин, Анна почула своє ім'я.

— Анна Вишневська. Сімнадцятирічна дівчина, яку викрали п'ять років тому, і яка нещодавно повернулася до своєї сім'ї. Нам вдалось дізнатися всю правду...

Дівчина перестала слухати. Вона знала, про що зараз будуть говорити. Анна просто вдивлялася в екран і хотіла зрозуміти, для чого це все роблять? Чому їй не дають жити, навіть тоді, коли їй вдалось втекти з пекла?

В горлі застряг ком, дівчина вдивлялася в лиця близьких, мами, тата, Петра. Всі вони були шоковані. Мамі навіть стало погано. Боже, чому все це відбувається з нею? Можливо, нормальне життя не для неї? Можливо, то не її доля?

Дівчина, нічого не сказавши, пішла на горище. Вона давно там не була. Десь тижні два. Її схованка пустувала без неї, і зараз, дівчина відчувала, що повинна була піти туди. Сховатися.

Анна не виходила звідти тижні три. Вона пропускала заняття з художньої, пропускала зустрічі з Денисом, можна сказати, вона забула за те життя, про яке мріяла. Зламалася.

Пані Ольга багато разів намагалася поговорити з дочкою, заспокоїти, сказати що все гаразд, про це вже всі забули, та в неї жодного разу не виходило.

Дівчина цілими днями спала. Просиналась, тільки щоб поїсти і сходити в туалет. Поки вона спала – не думала, а це їй потрібно було в першу чергу.

Думки ламають, вони душать.

Пройшло вже більше п'яти тижнів з того дня, як по новинах розповіли всю її історію, та Анна, все ніяк не могла забути образа тієї жінки, що говорила. То було лице без жодних емоцій, наче то була не людина а робот.

Анні ставало огидно, кожного разу, як тільки вона згадувала той голос жінки, то лице, ті очі. Її нудило. То був кінець. При наймі так думала дівчина. То був кінець, її недовгого щасливого життя...