Семантична помилка

Розділ 3.1.

Сан У ніяк не міг зосередитися на лекції з китайської. І порушник його спокою сидів поруч, безперервно крутив ручку між пальцями та постійно стукав ногами об парту. Якщо хлопцеві вдавалося-таки зосередитися на хвильку, то його відразу штурхали ліктем. Через цю прикрість 50-хвилинна лекція здавалася безкінечною.

Коли ж заняття добігло кінця, Сан У відчув полегшення. Він мовчки підвівся та, не звертаючи увагу на дизайнера, який саме розмальовував край парти ручкою, швидким кроком поквапився до іншої авдиторії на наступне заняття.

- Я думав, що ти просто навіжений, тому я хотів забути про все, але тепер передумав. З нетерпінням очікуй наступного семестру. (П/п: Сан У згадує слова Дже Йона з розділу 1.3.)

Невже під зміною думки він мав на увазі, що буде заважати йому відвідувати заняття? Якийсь неспокій вирував всередині юнака, але він намагався не зважати на це. Такого просто не могло бути. Те, що вони разом відвідують одне заняття, - звичайна випадковість.

Однак і в іншій авдиторії на його улюбленому місці вже лежала чиясь сумка. Цього разу це був синій наплічник. Як шкода, що і тут знайшовся хтось кмітливий та зайняв найліпше місце в авдиторії.

Сан У глибоко вдихнув та видихнув, аби заспокоїтися, й сів поруч з тим місцем. Він відкрив книгу, щоб почитати, проте юнак був настільки розлюченим, що всі літери розпливалися перед очима. Сторінка, об яку він вдарив кулаком, стала вологою від поту. Хлопець не міг повірити, що йому доведеться бачити цього диявола кожного ранку понеділка. Через цього негідника він не може спокійно зосередитися на лекції!

Поки Сан У подумки проклинав дизайнера, прийшов власник наплічника. Зазвичай юнак не цікавився іншими людьми, але цього разу його голова автоматично повернулася в бік сусіда.

Червоний піджак, червона футболка, червона шапка і знову «Кока-кола»!

Ворогові належали і сумка, і наплічник, який уже висів на спинці стільця. Погляд Сан У затримався на ньому десь зо 30 секунд. Чан Дже Йон задоволено посміхався, роблячи ковток коли. Сан У здавалося неправильним пропускати заняття через таку причину, тому він підвівся та відсів якомога далі від дизайнера.

Незабаром розпочалося заняття. Спершу викладач зробив перекличку і, коли дійшов до Дже Йона, то навіть одягнув окуляри:

- Чан Дже Йоне, ти ж вчишся на факультеті візуального дизайну. Чи до снаги тобі буде мій предмет?

- Мені до вподоби математика, професоре.

- Приємно чути, але, зрештою, це ж інженерна математика?!

Викладача це неабияк схвилювало, проте Сан У був просто приголомшений. Від розпачу він схопився за голову і так просидів, втративши чотири хвилини дорогоцінної лекції. Після цього зосередитися на уроці було вкрай важко. Оскільки хлопець сидів не на своєму звичному місці, то й професора він бачив гірше. Хоча, можливо через зіпсований настрій, Сан У не міг чітко почути голос викладача. Гірше й бути не могло, ситуація повністю виходила з-під його контролю.

Щойно заняття закінчилося, Сан У вилетів з авдиторії як куля. Його раніше ніколи не душив такий гнів. До цього він завжди зберігав спокій та контроль, але цього разу, здавалося, що йому завдали удару в ахіллесову п'яту.

Добре, що дизайнер з ним не розмовляв, проте було таке відчуття, що тільки від сидіння поруч йому свербіло, немов у нього була алергія на цього негідника.

Йому знадобилося багато часу, аби заспокоїтися. Він прийшов до їдальні на дві хвилини раніше запланованого. Позаяк тривога повністю ще не відступила.

- О, тут є вільне місце!

- І що з того?

Погане передчуття не покидало Сан У. Дже Йон, тримаючи тацю з їжею, пройшов повз численні порожні столики й сів поруч з ним, незважаючи на те, що той обрав собі затишне місце в самому куточку їдальні.

Варіант 1: пересісти на інше місце. У результаті він послідує за ним і все повернеться до початкової точки. Висновок: марна трата часу.

Варіант 2: залишитися на місці. Висновок: це нічого не змінить.

Після простої симуляції в голові Сан У вирішив залишитися на місці та, ігноруючи Дже Йона, продовжувати їсти.

- Хьоне, хьоне, хьоне! Що ти робиш в їдальні?

- О, давно не бачилися, шибенику.

- Я чув, що ти посварився з професором і саме тому не зміг закінчити навчання. Це правда?

- Ні, трясця, хто розповсюджує цю маячню?

Сан У помітив дещо дивовижне. Незважаючи на те, що він навмисно сів у самому кутку їдальні, їх стіл просто ломився від кількості людей тільки через те, що з ним поруч сидів Дже Йон. Через велику кількість людей та надмірний гамір хлопець не зміг поїсти в тиші та спокої.

Він закінчив їсти о 12:22, це виявилося на 6 хвилин раніше, ніж зазвичай. З порожньою тацею Сан У полишив стіл, позбувшись решток їжі, він випив 5 склянок води одну за одною. Йому стало зле, бо юнак занадто швидко поїв, схоже, він заробив собі розлад шлунку.

Сан У вийшов через чорний хід і зупинився коло буфету. Кожного дня після трапези він випивав одну бляшанку кави «Blackholic». Він надавав перевагу цьому напою, бо він був найдешевшим та містив достатню кількість рідини.

Пройшовши повз автомати із закусками, локшиною та морозивом, Сан У попрямував до третього холодильника.  Хлопець зупинився коло нього й пильно дивився на п'яту полицю.

- Що? Куди він подівся?

Скільки б він не дивився, але місце, де зазвичай стояла його улюблена кава, було порожнім. Сан У був з тих людей, які не звикли до несподіванок. Простоявши деякий час перед автоматом з напоями, він уперше за студентські роки пішов до пані, котра керувала буфетом.

- А ви більше не замовляєте «Blackholic»?

- Ой, хлопче! Розумієш... - вона розгублено уникала погляду Сан У. - Вчора вдень якийсь студент скупив усю каву.

Сан У здавалося, що він втрачає опору під ногами. Йому навіть не потрібно було питати, ким був той студент. Обміркувавши всі обставини, він вирішив поки лише спостерігати.

- А коли він знову буде в продажі?

- Попит на нього низький, тож, думаю, що зо два тижні треба буде почекати.

Юнак був змушений взяти іншу каву зі схожим дизайном банки і, похитуючись, він покинув буфет.

Чи був хоч раз у його житті настільки невдалий день як сьогодні? Чи був хоч один день, коли все йшло настільки шкереберть? Він був упевнений, що не було.

Сан У був таким приголомшеним. Він йшов шляхом, на якому завжди любив смакувати кавою після їжі. 11-хвилина прогулянка гірською стежкою за університетом завжди додавала йому енергії.

Хлопець йшов повільно, обмірковуючи усі неприємності, які трапилися з ним сьогодні. І їх було вдосталь. Звідки Чан Дже Йон дізнався його розклад? Як він довідався про його звичне місце в авдиторії? Про його улюблену каву? Схоже, що він його переслідував.

- Вам сюди не можна.

- Чому?

- Зараз тут репетирує театральний гурток.

Шлях, яким завжди любив ходити Сан У, був заблокований. Це було не дивно, проте підозріло, бо раніше такого не траплялося.

У хлопця не було іншого вибору, крім як піти іншим шляхом. Він зробив ковток кави і насупився, бо вона була занадто солодкою. Проминувши майданчик, неочікувано до Сан У заговорив будівельник, який саме відпочивав осторонь:

- Юначе, ти змінив свій звичний маршрут?

Він не знав, що відповісти людині, яку вперше зустрів. Це був дуже дивний день, аж занадто дивний. Сан У вилив рештки кави у каналізацію й пішов до головного входу факультету природничих наук.

І тут знову на нього чекав сюрприз. Здавалося, що другий смітник, у який він зазвичай викидував банку з-під кави, був переповнений невипадково. Сан У ніколи не хвилювався, що той заповниться, бо викидував туди лише банки. Але тепер він був змушений з неприємним відчуттям кинути банку в третій смітник, а вона вдарилася об нього та відскочила на дорогу, тому хлопцеві довелося підняти її та знову викинути. Після цього Сан У з тремтячими руками пішов до бібліотеки.

- Тут він нічого не зможе мені заподіяти. 

У бібліотеці була система бронювання, тому Сан У, який зарезервував собі місце ще опівночі, за жодних умов не міг його втратити. Немов буревісник, він залетів до бібліотеки, обрав потрібні йому книги та перевірив вкладку нові надходження через комп'ютер. Потім він зайняв своє зарезервоване місце - четвертий крайній стіл справа. Там було доволі просторо, бо він знаходився біля секції з теології, куди студенти зазирали не часто. І ніщо не відволікало, оскільки там не було вікон. Сан У завжди сидів на цьому місці і ні на якому іншому.

У момент, коли він помітив сумку поруч з його місцем, серце нещадно стиснулося. Але пригледівшись, хлопець помітив, що то був звичайний шопер, а не наплічник чи шкіряна сумка, які він бачив до цього.

Сан У відкрив підручник з інформатики. Через деякий час юнак пішов до вбиральні, а коли повернувся, то на столі стояла банка кави «Blackholic».

Питання 1: Я купував її?
Відповідь: Ні.

Питання 2: Чи варто пошукати власника напою?
Відповідь: Ні.

Питання 3: Чи принесе це мені користь?
Відповідь: Ні.

Пройшовши трирівневий алгоритм, Сан У потягнувся до банки. Хлопець відчинив її і, коли саме збирався зробити ковток, помітив листівку, на якій був напис: «Новому розробнику, власність Чан Дже Йона».

Сан У так нахмурився, немов побачив огидного жука. Потім зненацька з-за його плеча з'явилася чиясь рука і схопила банку. Очі хлопця зустрілися з поглядом дизайнера за великими окулярами.

- Ми знову зустрілися.

- ...

Дже Йон повісив наплічник та сумку на стілець біля столу з білим шопером. Це був той самий негідник, який носив три торби, аби лише обдурити решту. Він зняв свою червону шапку, поклав її на стіл і кудись пішов.

Під час письма Сан У так тиснув на олівець від хвилювання, що той уже двічі ламався. Зазвичай людей більше хвилює те, чого вони не бачать, аніж те, що постійно майорить у них перед очима. (П/п: мається на увазі, що Сан У вже став параноїком, оскільки йому не вдається передбачити дії Дже Йона. Як казав Юлій Цезар: «Чоловіків, як правило, більше хвилює те, чого вони не можуть побачити, ніж те, що у них перед очима.) Чан Дже Йон саме так і впливав на Сан У. Навіть якщо він сидів не поруч, хлопець все одно не міг спокійно вчитися, бо очі так і косилися в бік червоної шапки.

Незабаром Дже Йон повернувся з кількома книгами: «Історія сексу», «Природа оргазму» та «Краса оголеності». Він відсунув стілець, сів за стіл та, гойдаючись на ньому, почав гортати книги. Варто було якійсь картинці потрапити йому на очі, хлопець дуже уважно та прискіпливо її розглядав.

- Жалюгідний виродку...

Сан У з усіх сил намагався не дивитися на Дже Йона, але частий звук перегортання сторінок не давав йому спокою. Крім того дизайнер постійно стукав ногою об стіл і той кожного разу здригався. Якби хтось ще сидів поруч, то Сан У об'єднав би зусилля та спробував би протистояти цьому негіднику, але, на жаль, він був там один. Цей стіл був розрахований на 8 осіб, проте наміри та дії дизайнера  були очевидними.

Варіант 1: обуритися.
Результат: поразка.

Варіант 2: ігнорувати.
Результат: перемога.

Коли Сан У навчався у старшій школі, він часто сварився з іншими, тож йому було не звикати. Незалежно від рівня шукача уваги, це була проста психологія, він намагався збити опонента з пантелику. Чан Дже Йон прагнув, аби Сан У втратив самовладання і, проклинаючи його, зрештою розгнівався.

Незважаючи на це, терпіння Дже Йона також було не безкінечним.

Сан У намагався стримуватися, проте коли стіл знову затремтів і олівець в черговий раз зламався, юнак піднявся з місця. Він склав канцелярію до пеналу, закрив підручник та поклав усі речі до наплічника, Дже Йон потягнувся і також підвівся. Дизайнер послідував за ним, немов це було звичною справою. Сан У це навіть не здивувало.

Хлопець вирішив ігнорувати його. Він спускався сходами з поступово наростаючим гнівом і перед самою будівлею Сан У ледь не наштовхнувся на Дже Йона. Він більше не міг цього терпіти, тому вирішив висловити все в обличчя негіднику.

Це було схоже на двобій між ковбоями на Дикому Заході. Дивлячись лише на їх обличчя, можна було сказати, що напружений Сан У зі сторони виглядав лиходієм, а розслаблений Дже Йон - героєм. Проте ситуація була прямо протилежною. Коли розробник зіштовхнувся з дизайнером, здавалося, що між ними пронісся буревій, як часто буває в іграх. Сан У кортіло дістати зброю й прикінчити негідника, немов головного лиходія у рольовій грі.

- Ти сповна розуму?

Проте така слабка атака не могла завдати ворогові ніякої шкоди. Ба більше - Дже Йон навіть був радий чути ці слова.

- Старшокурснику, ти переслідуєш мене?

- Переслідую тебе? Вельмишановний молодшокурснику, а хіба це не твоя спеціальність, га?

Дже Йон позіхнув, прикривши рота рукою, та засунув потім їх до кишень.

- Усім відомо, що ти кожного дня дотримуєшся чіткого розкладу. Чи ти думав, що одягнувшись у чорне, тебе ніхто не помітить? Ти виділяєшся куди більше, ніж гадаєш.

- Звідки ти знаєш мій розклад?

Дже Йон дістав з однієї зі своїх сумок нотатник і кинув його Сан У. Це був планувальник, залишений в конференц-залі самим розробником. Коли Дже Йон підійшов на кілька кроків уперед, їх різниця в зрості стала очевидною та більш помітною. Сан У не зводив з нього погляду, аби не втратити перевагу.

- Це не допоможе тобі випуститися. Для чого ти марнуєш свій час?

- Оскільки мене це веселить, то я і далі доставлятиму тобі неприємності. Ти не мав прискіпуватися до мене.

- Який тобі зиск від того?

- Це просто... питання почуттів.

Хитро посміхаючись Чан Дже Йон був схожий на справжнього лиходія. Від цієї посмішки в Сан У виступили сироти по шкірі. Невже він розумово відсталий? Бо хлопець зовсім не розумів, про що говорить Дже Йон. Хіба той не завдає навмисної шкоди своїми діями, лише щоб досягти бажаної мети? Що йому робити, якщо цій людині просто до вподоби знущатися над іншими?

- Що мені зробити, аби ти припинив це?

- Хтозна, я про це не думав. Ти був таким грубим, навіть не вибачився. От якби ти став більш слухняним...

- Для того щоб вибачатися, спочатку потрібно зробити щось неправильне.