Семантична помилка

Розділ 3.4.

- Оппа, я ще не закінчила їсти.

Сан У виглядав схвильованим. Біля виходу хлопець позбувся таці й нашвидкоруч ковтнув води. Він залишав їдальню з палаючими від надії очима.

- Ходімо разом! - десь позаду лунав голос Джі Хе.

Її обличчя почервоніло, а волосся розтріпалося, разом із зеленим одягом, який був на ній, дівчина була схожа на справжнісіньке чудовисько.

- Чому?

- Що чому?

- Чому ти покликала мене?

- Ну, просто... Нам по дорозі, тому було би непогано, якби ми пішли разом. Я трохи соромлюся їсти на самоті.

- Ось це звучить дійсно дивно.

Сан У замислився. Він завжди їв сам і його це ніколи не турбувало.

- Я не піду в буфет. Моє наступне заняття у будівлі гуманітарного факультету, тож ходімо разом.

- ...Але чому?

Сан У відчував їх різницю у віці, бо Джі Хе поводилася, немов дитина, яку викрали.

- Прогулятися після їжі завжди корисно для здоров'я. Якщо не хочеш захворіти, то так потрібно робити кожного дня.

- Твоя правда.

Сан У вперше прогулювався з кимось. Спочатку він збирався до магазину з усілякими дрібницями, але прогулятися в компанії також виявилося непоганою ідеєю. Незважаючи на те, що він кожного ранку робив руханку, але і піші прогулянки також були корисними для здоров'я.

- Оппа, я можу в тебе дещо запитати?

- Це твоє питання?

- Ні, це було риторичне питання, яке зазвичай задають перед справжнім.  У дитинстві тебе кликали Санчу, так? (П/п: Сан У римується з санчу, що в корейській мові означає «салат».)

- ...Як ти дізналася?

- Я так і думала, - Джі Хе радісно заплескала у долоні.

- Коли я вперше його почув, то мене це так схвилювало, що воно ледь само не вилетіло з моїх вуст, - Сан У зупинився і гучно засміявся.

- Ти не будеш проти, якщо я кликатиму тебе Санчу, оппа?

- Ні.

Сан У було байдуже, бо його і так називали цим прізвиськом усе його життя. У минулому він ще якось пручався і просив, щоб його так не називали, але потім здався, бо зрозумів, що то марна справа. Та й Джі Хе була трохи дурненькою, бо продовжувала його кликати оппою, хоча, насправді, він не був її братом. Люди часто зловживають подібними зверненнями, повністю нівелюючи їх значення. Уже навіть і вороги кличуть його так само, як рідні та близькі, - Сан У.

Варто було розробнику згадати про ворогів, як із-за рогу з'явилася червона помилка. Чан Дже Йон був у компанії з двома іншими студентами. За одну коротку мить їх погляди таки зустрілися. Проте Сан У майже відразу відвернувся.

- ...Оппа?

- Мені в ту сторону. До зустрічі.

- Звісно! Бувай!

Сан У пригнувся і зі швидкістю світла пройшов повз зацікавлену Джі Хе. Він зміг зосередитися на лекції, гарно поїв, і хоча йому не вдалося попити кави, однак погуляв юнак на славу. Проте варто було на горизонті з'явитися червоній помилці, його настрій вмить зіпсувався. Сан У і справді зневажав червоний колір.

Він пройшов чималу відстань, перш ніж йому вистачило сміливості озирнутися. Проте до цього моменту він не знав, що Дже Йон відділився від решти, і був саме за 10 кроків до Сан У. Раніше ніж мозок усвідомив, ноги понесли його самі.

- Не можна, щоб він мене помітив.

Це була втеча на рівні інстинктів. До цих пір, незалежно від погроз чи насильства, Сан У твердо знав, що робити. У середній та старшій школах вчителі були його порятунком. Досягнувши повноліття, хлопець користався законодавством. Проте цього разу через невідому помилку стався збій усієї системи.

Він так не бігав з часів служби в армії, бо для цього не було жодних причин. Цього ж разу хлопець мчав з усіх сил, наскільки йому не кортіло зустрічатися з Чан Дже Йоном. Зі швидкістю світла він проминув університет, інститут та буфет. Повз нього проминала незліченна кількість студентів, яких він не знав в обличчя. Коли Сан У дістався головних воріт, йому здавалося, що цієї відстані має бути достатньо.

- Чому ти такий швидкий?

Сан У просто закричав усередині себе.

- Агов, дай перевести дух. Невже ти думаєш... що я... можу так... бігати... у своєму-то віці? Трясця, сьогодні ж навіть не день спорту...

Сан У хотів було залишити Дже Йона, який саме відхекувався навпочіпках. Однак розробник також трохи задихався, бо ж і собі пробіг довгу дистанцію на повній швидкості. Тому він присів на тротуар, але при цьому зберігаючи дистанцію між собою і Дже Йоном. Хлопець дістав із сумки пляшку води і втамував спрагу.

- Ти сповна розуму? Чому ти втікав?

- Це ж ти переслідуєш мене! Я мав стояти на місці і чекати, чи що?

- Твоя правда, це доволі дивно. Просто ти побіг і я без задньої думки послідував за тобою.

- Це звучить ще дивніше.

Дивна розмова тривала, поки вони відхекувалися, а потім запала тиша.

Відпочивши, Сан У піднявся та пішов собі геть. Він мав йти до бібліотеки, аби забрати свій велосипед. Дже Йон роздратовано підвівся і послідував за ним. Якщо той йшов швидко, дизайнер також пришвидшував крок. Коли Сан У сповільнював крок, Дже Йон робив так само. Розробник намагався ігнорувати його та підтримував свою нормальну швидкість, бо це знову могло перетворитися на черговий забіг.

- У тебе гарненька дівчина.

- У мене немає дівчини.

- Як там її звали, ну та, з якою ти обідав у ресторані раніше?

- Її звати Кім Джі Хе.

- З якого вона факультету?

- Здається... факультет філософії?

- Її прізвище Рю, і вона з факультету літератури.

Сан У, який зазвичай відповідав, як робот, бо був зосереджений на ходьбі, раптом зупинився. Він обернувся й поглянув на Дже Йона.

- Ти і на неї зібрав інформацію? Вона мила дівчина, яка не має до мене жодного стосунку!

Дже Йон лише посміхався:

- Яку ще інформацію? Це ви навідалися до ресторану, в якому я працюю, дурбецало. Я ж бачив її студентський. Нічого не коштує, аби запам'ятати ім'я.

Сан У проігнорував його слова та рушив собі далі.

- Ти хоч знаєш моє ім'я?

- Який мені від цього зиск?

- Ти такий розумник, але не в змозі запам'ятати ім'я людини?

- Для більш ефективної роботи мозок повинен видаляти непотрібну йому інформацію.

- Ти знову зіпсував мій настрій.

Дже Йон схопив Сан У за плече, аби зупинити його. Але варто було доторкнутися до розробника, той відразу насупився.

- Даю тобі завдання: спробуй скласти акровірш з моїм іменем.

Дже Йон говорив якісь нісенітниці, тому Сан У скинув його руку із себе.

- У якості нагородити я перестану тебе переслідувати із завтрашнього дня.

Ці слова було важко проігнорувати. Розкинувши мізками певний час, він відповів:

- Що саме ти вважатимеш за успіх? І що саме ти включаєш у термін «переслідування»?

- Я зарахую тобі успіх навіть за найменшої нотки артистизму. А от щодо переслідування - то це залежить від тебе.

Сан У ретельно все обмірковував, проте слово «артистизм» звучало доволі розпливчасто. Однак йому сподобалася ідея, що він зможе визначити межі переслідування, тому юнак вирішив спробувати зіграти у гру.

- Підкажи, будь ласка, риму.

- Ти сам мусиш це зробити, паскуднику.

Сан У вважав, що то слухач мав вигадувати рими. А тепер він зрозумів, що з дизайнера вистачить і трьох рядків. Дивлячись на реакцію Дже Йона, той розумів, що це не буде так просто. Він розпочав:

- Чан... Ось і настав сезон дощів. (П/п: 장마 (jangma) з корейської означає «сезон дощів»)

Сан У сказав те, що йому перше спало на думку, а Дже Йон схрестив руки на грудях. Дивлячись на це самовдоволене обличчя, Сан У вирішив продовжити:

- Дже... Це просто відстій. (П/п: 재수가 없다 (jae-suga eop-da) зазвичай означає невезіння або невдачу, але також використовується для вираження чогось поганого.)

На червоній куртці засяяв сонячний промінчик.

- Йон... Проте нехай він триває вічно. (П/п: 영원히 (yeong-won-hi) означає назавжди. Схоже, що на початку Сан У намагався скласти вірш, у якому говорилося про прикрість від початку сезону дощів. Але з останнім рядком щось пішло не так, і у результаті вийшло, що було би прикро, якби сезон дощів закінчився.) 

По обличчю Дже Йона було важко щось здогадатися. Проте згодом його похмуре обличчя осяяла посмішка. Сан У сприйняв це за гарний сигнал, хоча думки дизайнера прочитати було неможливо. Дже Йон виступав у ролі судді й, поки він тримав язика за зубами, Сан У відчував напругу.

- Твоя оцінка...

Дже Йон говорив вкрай поважно:

- 10 з 10 за влучність.

- О...

- 10 з 10 за щирість.

- Ти щедріший, аніж я гадав.

- 3 з 10 за артистичність.

- ...що?

- 1 з 10 за сюжет.

- .....

- За новизну з 10 ти отримуєш...

Сан У було цікаво, чи вважатиме дизайнер за перемогу, якщо він отримає 10 балів.

- 0 балів.

Сан У ледь не вилаявся.

- Загалом виходить 24 бали з 50 можливих. Побачимося завтра, Сан У.

- Чого й слід було очікувати.

Розробник проминув Дже Йона. Зрештою, він даремно витратив свій час, не варто було прислухатися до його дурнуватих ідей. Результат було не важко передбачити. Цього разу Дже Йон не послідував за ним, але вслід він таки вставив свої 5 копійок:

- Здається, я припустився помилки. Але тепер я розумію, як у тебе все працює.

- То, по-твоєму, я схожий на який побутовий прилад?

- Гадаю, що дуже схожий.

Відповідати і не варто було. Проте після того як він поїв, усе, про що він тільки міг думати, це магазин дрібниць. Сан У відімкнув велосипед й поїхав собі геть, не звертаючи жодної уваги на Дже Йона.