Семантична помилка

Розділ 6.18.

Ледащо3, 12 днів тому: (Світлина) Хороша робота.

Молодшокурсник натиснув на фото, аби детальніше його роздивитися. Поруч зі зніяковілим Сан У сидів усміхнений Дже Йон, висолопивши язика. Перуки на їхніх головах відбивали світло.

Збільшити, збільшити, збільшити. Обличчя Дже Йона заповнило собою увесь екран телефону. Брови Сан У спохмурніли, бо зі збільшенням стало видно пікселі, і йому це не сподобалось.

Хлопцеві згадалось, що дизайнер хотів викласти фото в мережу і вирішив це перевірити. Сан У відклав телефон і увімкнув комп'ютер. Після того як на моніторі з'явився робочий стіл, юнак відкрив браузер і зайшов до тієї самої соціальної мережі, у якій заздалегідь створив обліковий запис. У нього було лиш 2 підписника.

«Санчу, маленький засранцю, чому не береш слухавки?»

«Санчусанчусанчу, коли повертаєшся з армії?»

У нього було лиш декілька коротких повідомлень, надісланих 2 роки тому, від кількох друзів з середньої та старших шкіл. У рядку пошуку хлопець написав ім'я дизайнера. І, звісно, з таким ім'ям була купа людей, проте необхідна йому сторінка була з самого верху, бо у старшокурсника було достобіса підписників.

«Чан Дже Йон – графічний дизайнер, графіті-райтер, скейтбордист».

Опис був коротким, проте під ним було посилання на його портфоліо. На сторінці було 22 пости, схоже, він не був тим, хто розповідає про будь-яку дрібничку на увесь світ. Останнім дописом була світлина з Сан У, котру він зробив у день виступу на занятті з китайської мови.

«З милим молодшокурсником».

Судячи з дати публікації, він запостив її до того випадку в бібліотеці. Під світлиною були сотні вподобайок від людей, які ніколи не бачили Сан У. Коли хлопець прийшов до тями, то зрозумів, що вже збільшив фото та, зробивши скриншот, зберіг його собі. А далі він всерйоз занурився у світ Чан Дже Йона.

Першим дописом було селфі, опубліковане на початку минулого року, з написом «Приємно познайомитись!». Під ним було купа вподобайок та емоджі, котрі плачуть. Сережки просто виблискували на сонці. Вибілене волосся було неохайно скуйовджене і мало помаранчевий відтінок. На обличчі не відображалося ніяких емоцій.

''Вкрай непривабливий, схожий на злочинця''.

Сан У похитав головою, проте не міг відвести погляду від монітору, і знову зберіг світлину собі.

Другий пост був про крамницю, в якій він працював. Схоже, що власник «Оливкового дерева» був його знайомим, бо на знімку вони стояли поруч і виглядали доволі близькими. Під постом були вказані дата та час, коли старшокурсник там працював.

''Це явно фальшива усмішка''.

Збережено.

Наступне знову було рекламою, а далі – особисте. На світлині він сидів перед комп'ютером у чорній шапці, з-під якої стирчало все ще яскравого кольору волосся. З вікна на задньому фоні можна було визначити, що це була глупа ніч, мабуть, Дже Йон робив домашнє завдання.

''Як людина, навчаючись усю ніч, може виглядати так бездоганно? Чисто скульптура античних віків''.

Збережено.

Наступне, наступне, наступне. Коліщатко комп'ютерної мишки безперестану крутилося. От чергова світлина, де Чан Дже Йон був одягнений у костюм та дуркував зі своїми друзями, приймаючи найдивніші пози на світі.

''Шукач уваги'' .

Збережено.

Наступним дописом було коротке відео, де на хлопцеві був шолом та захисні аксесуари. Він сидів на землі і сміявся зі свого падіння під час тренування зі скейтбордом.

''Ідіот''.

Збережено.

На наступному фото Дже Йон стояв перед великою стіною, на якій були намальовані дивні флуоресцентні літери та чорний язик.

''Певен, що малював якогось дурнуватого монстра''.

Збережено.

На іншому знімку старшокурсник стояв на чорному тлі у театральному гримі із заплющеними очима.

''....''

Збережено.

Сан У не міг описати старшокурсника одним словом: чарівна усмішка, пустотливі сяючі очі, котрі постійно приковували увагу, саркастичний сміх. Раптом хлопець згадав, як у 6 років вперше в крамниці іграшок побачив навантажувач. Упродовж 15 днів він безперестану благав батьків купити його. Тоді історія закінчилася тим, що татко Сан У, таємно від мами, подарував сину ту іграшку. От і зараз, у свої 20, розробник відчував те саме захоплення і його серце так само заходилося галопом, як і тоді, коли він побачив іграшку.