Громовідвід

1

Січень, 1999 рік

Шум моря луною розносився у свідомості Герміони. Ніжний, рівномірний прибій поступово розчинявся уві сні, перетворюючись на дихання. Чоловіче дихання. Теплий подих позаду торкався вуха.

Герміона розплющила очі. Яскравий місяць ліниво гладив світлом платинове волосся хлопця, що лежав перед нею. Його обличчя було розслабленим. Але темні брови трохи звелися до перенісся в напрузі, утворюючи складочку.

Вона повернулася та уткнулась в чорні кучері іншого. Тео, як звикла називати його Герміона, обхопив її жилавими руками та притиснувся чолом до її плеча. Продовжував дихати морем. На його губах немов трималася легка, коса посмішка, а очі тремтіли від насичених сновидінь.

Дивна суміш страху, провини, сорому, та... насолоди віддавала гіркотою на язику і не дозволяла знову заснути. Звільнившись від пут, Герміона підвелась на ліжку та озирнулася. Окинула поглядом двох хлопців. Цього не могло бути насправді. Це ж паралельна реальність... Герміона Ґрейнджер у ліжку з двома слизеринцями. Вона провела ніч з Теодором Ноттом та клятим Драко Малфоєм.

Схилившись, Герміона торкнулася рукою до темних плямок на щоці Тео. Розсип родимок прикрашала бліду шкіру. Це була її улюблена деталь.

Вона хотіла торкнутися Малфоя. Його гострого підборіддя та точених вилиць. Але рука так і зависла в повітрі. А раптом він прокинеться? Герміона знала, что Малфой спить чуйно, на відміну від друга.

Звідки вона це знала? Коли встигла вивчити їх звички? В який момент це божевілля стало реальністю?

Ще хвилину Герміона роздивлялась їх сплячі обличчя, насолоджуючись рідкісною миттю спокою.

«Треба забиратися».

Хоча у вітальні та коридорах Слизерину не було, найімовірніше, нікого, Герміона наклала на себе дезілюмінаційні чари. Торкнувшись паличкою маківки, вона відчула, ніби об голову розбили яйце, і від місця удару потекли холодні цівки, поступово надаючи тілу забарвлення кам'яної стіни, яка знаходилася позаду.

Злившись, немов хамелеон, з оточуючим інтер'єром, Герміона повільно пішла сходами вниз. Страх опинитися поміченою згущувався під ребрами, перекриваючи доступ до кисню. У темній зелено-срібній вітальні було порожньо.