Громовідвід

16

Січень, 1999 рік
— Я покликав вас, аби подякувати за чудові канікули, — об'явив Теодор.
— І заради цього ми сюди тяглися? — хмикнув Драко.
Тео зневажливо поглянув:
— Ти псуєш помпезність моменту.
Тео, Драко та Герміона стояли на мосту. Відновленому, білому, кам'яному мосту, який, здавалося, краще за трійцю розумів їхні почуття. Він слухав їхні розмови всі ці дні, помічав випадкові дотики, бачив багатозначні погляди. Міст впізнав їх за канікули й став співучасником, ідеальним місцем злочину.
Герміона потирала руки від холоду й переступала з ноги на ногу. Під безрозмірним светром на ній була тонка шовкова сукня. І незважаючи на те, що зверху була зимова мантія, вбрання її абсолютно не зігрівало.
— Вона ж зовсім замерзне, — відповів Драко на пропозицію Теодора прогулятися перед вечіркою.
Коли Тео вів Герміону, притримуючи за талію, зустрів Драко, той помітив її босоніжки. Срібні, на тонких ремінцях, що переплітаються, з великими стійкими підборами. Джинні наполягла, щоб подруга одягла щось більш елегантне замість звичних кед, і позичила своє взуття.
— Ну тоді начаклуй свої фірмові вовняні шкарпетки, — усміхнувся Тео.
Герміона розплилася в добрій усмішці. Їй на секунду здалося, що Драко зніяковів. Але він з незворушним обличчям дістав паличку та наслав зігрівальні чари Герміоні на ноги. Приємне тепло торкнулося пальчиків, і вона зморщилася від лоскоту.
— Дякую, але я й сама могла...
— Тепер Драко відповідає за твій теплообмін, — підморгнув другу Тео, обійняв Герміону й запросив пройти вперед.
Драко закотив очі й пішов за ними.
Це був останній день канікул. Неділя, після якої почнеться новий навчальний семестр.
Хоґвартс ожив. Учні заповнили гуртожитки, і в школі знову стало галасливо. А як було добре без них.
До цього замок пустував. Після війни всі стали набагато сильніше цінувати рідних і близьких та намагалися якомога більше часу проводити з ними. Не поїхали лише чергові викладачі, учні, батьки яких з різних причин не могли прийняти їх на Різдво, й більша частина старшокурсників Рейвенкло. Вони організували щось на кшталт тренувального табору для підготовки до іспитів. Герміоні була до вподоби ця ідея. Вона навчалася з рейвенкловцями в той час, коли не була з... Малфоєм і Ноттом.
Тео щовечора кликав Герміону до бібліотеки. Вони переписували щоденник винахідника часовороту. Драко також був з ними. Найчастіше він просто сидів у сусідньому кріслі й займався своїми справами, але одного вечора погодився приєднатися до перепису. Герміона відмітила, що на відміну від різкого косого почерку Тео, Драко писав плавними каліграфічними завиктами. Чомусь вона не помічала манеру писання Малфоя раніше. Відтепер кожна деталь його життя дивовижно цікавила. Герміона збирала дрібні факти про Драко Малфоя, як про цілковито нову людину. Вона складала їх у кришталеву скриньку під серцем. Просто поряд з тією, що була підписана ініціалами «Т.Н.».
Герміона написала Джинні, що в Нотта назрів науковий проєкт, з яким вона допомагає, тому не зможе повернутися до Нори. Ґрейнджер попросила вибачитися перед місіс Візлі й вмовити Гаррі не хвилюватися. Герміона значуще додала постскриптум, що розповість подробиці під час зустрічі. Про Малфоя ані слова. Вона не знала, як пояснити їхній неочікуваний зв'язок. Герміона щось вигадає пізніше.
Робота над щоденником розтягнулася від очікуваних кілька днів до цілого тижня. Причиною були безперервні розмови. Тео з його нескінченними натяками, філософськими розмовами й заразною усмішкою, Драко зі звичною стриманістю, гострими кепкуваннями та пронизливим поглядом і Герміона з надто серйозним ставленням, дзвінким сміхом і постійно-червоніючими щоками.
— Уявіть, на рейках стоїть ваша дитина, — почав одного з таких вечорів Тео.
Драко підняв брови, обурюючись.
— Ну, не конкретно ваша з Ґрейнджер, — реготнув Теодор. — Хоча я б подивився на це золотко.
Герміона стукнула його по потилиці.
— Це може бути дитина або інша будь-яка дорога вам людина. Ось вона стоїть на рейках. Це роздоріжжя. На другій гілці натовп незнайомих вам людей. Вони не можуть рушити з місця. Припустимо, діє сковуюче або паралізуюче закляття. Або по-старому — мотузки.
— Тео, що за збочені фантазії? — перебив Драко.
— Дослухай! — обурився оповідач. — Рейками до роздоріжжя мчить потяг. Припустимо, Хоґвартс-експрес. Важіль перемикача стрілки в ваших руках. Потрібно швидко вирішити, у який бік поверне потяг. Кого стратити? Кого помилувати? Ваші дії?
— Ти збожеволів?! — обурилася Герміона.
— Це гіпотетична ситуація. Різне в житті буває, — Тео з невинним виглядом знизав плечима.
— Це жахлива ситуація! Як тобі взагалі таке спало на думку?
— Це питання ставили міністру магії Гору. Його відповідь здалася мені аргументованою. Але мені цікаво, як відповісте ви, — пояснив Тео.
Він відкинувся на спинку крісла й додав:
— Ну то що? Врятувати одного чи багатьох?
— Я б врятував дитину, — відрізав Драко.
— Так? — здивувався Тео. — А що, якщо в натовпі на іншій гілці є якийсь геній, котрий щось таке собі винайде. Змінить світ! Або якийсь обдарований лікар, який, залишившись живим, врятує життя тисячі! Там, звичайно, може бути одна потолоч... але ти ніколи не знаєш, хто в результаті виявиться корисним суспільству.
— Мені начхати. Це мій син.
— З чого ти вирішив, що в тебе буде син? — сміючись, запитав Тео.
— Син або донька. Неважливо... — Драко на мить поглянув на Ґрейнджер. — Тим паче, якщо це буде моя донька, я нізащо не зможу перевести стрілку в її бік. Мені здається, якщо ти привів людину в цей жахливий світ, твій обов'язок її захистити.
— Ну, наші батьки, знехтували цим правилом.
— А я й не збираюся ставати своїм батьком.
— Гм... — Тео замислився над словами Драко.
На секунду він став дуже серйозним, але швидко зморгнув важку емоцію й звернувся до Герміони, якій очевидно не подобалася тема розмови:
— Що обереш ти?
— Я не можу відповісти, — насупилася вона й склала руки на грудях.
— Постарайся. Це ж гра.
— Я б спробувала врятувати всіх.
— Але так не можна, Ґрейнджер. Будеш намагатися всіх врятувати — втратиш час. У результаті не допоможеш нікому.
— Ні! Повинен бути третій варіант! — Герміона захитала головою, розкидаючи скуйовджені кучері. — Я б зупинила потяг. Розв'язала б людей. Підірвала б рейки!
— Тоді потяг, зійшовши зі шляху, розбився б. А в ньому, очевидно, також є люди.
— Я б врятувала всіх! Я знаю десятки заклять, які спрацювали б.
— Ні, так не можна.
— Світ не чорно-білий, Тео.
—  Зроби вибір! — він навалився на стільницю й пильно подивився Герміоні в очі.
— Я не можу! Не змушуй мене.
— Відчепися від неї, Нотт, — гаркнув Драко. Жовна виступили від напруги.
Герміона з вдячністю поглянула на захисника.
Тео невдоволено розтікся в кріслі. Насупився та відвів погляд. Запала тиша.
Ані Драко, ані Герміона не запитали про позицію Тео. Вони підозрювали, який буде вибір істинного політика.
— Ходімо на міст, — запропонував Тео, замінивши гнів на милість й почав збиратися.
Вони завели традицію ходити на міст після роботи над щоденником. Сиділи до ночі, пили тепле вершкове пиво, глузували одне з одного, розмовляли, сміялися, переглядалися, доторкалися.
За цей тиждень кожен з них забув, що існує решта світу. Не було ані минулого, ані майбутнього. Жодних знайомих і друзів, жодних обов'язків, ярликів. Лише вони втрьох, міст та зимові ночі.
Драко, Тео й Герміона провели разом більше тижня в напівпорожній школі.
Тридцять першого грудня Герміона написала останній рядок щоденника. І Тео від захвату накинувся на неї з обіймами.
А потім був Новий рік, який вони пліч-о-пліч зустріли в теплому світлі Великої зали. На превеликий подив тих нечисленних людей, що святкували поруч.
І ось наступив останній день свободи. Хтось з хафелпафців запропонував влаштувати неформальні посиденьки з нагоди закінчення різдвяних свят. Ґриффіндорці підхопили ідею й покликали всіх старшокурсників. Слизеринці вирішили взяти організацію в свої руки, але в результаті мирні затишні посиденьки обіцяли стати гучним гулянням у кімнаті на вимогу.
Коли Герміона йшла на восьмий поверх під руку з Джинні, Тео безпардонно вихопив ґриффіндорку в подруги і пообіцяв повернути її цілою та неушкодженою.
Внизу їх чекав Драко. Тео запропонував пройтися на міст перед вечіркою, вони погодилися.
Хлопці, ніби дві тіні, стояли на мосту перед Герміоною, одягнені в чорне: неформальні сорочки без краваток та штани. І якщо Драко виділявся світлим волоссям, то Тео повністю зливався з чорнотою ночі. Здавалося, морок — його ідеальна стихія. Темні закутки, підворіття й підвали були створені для таких, як Теодор Нотт.
У повітрі вирували невеликі вогники, зачаровані Герміоною. Вони дарували святкову атмосферу й освічували обличчя золотистим світлом.
Тео відкрив сумку й призвав пляшку шампанського з трьома келихами. Пляшка, підкоряючись білій паличці, розлила напій. Прозора рідина зашипіла, до країв спінилася. Сповнені келихи завмерли в повітрі, відбиваючи тепле світло. З дна піднімалися ниточки пустотливих бульбашок.
Тео обхопив тонку кришталеву ніжку й сказав:
— Це наші останні зимові канікули у Хоґвартсі. І я радий, що провів їх з вами. Незважаючи на весь пиздець, мені цей час запам'ятається, як щось добре.
Тео підняв келих вгору й з широкою усмішкою додав:
— Сподіваюся, що це взаємно!
— Не думала, що скажу колись це, — підключилася Герміона, — але я погоджуюся з тобою, Теодор Нотт.
Драко мовчав, ледь помітно кивнув і також підняв келих. Передзвін кришталю став його словами згоди.
— Це ще не все! — Тео знову поліз до сумки й дістав дві продовгуваті коробочки. Чорний оксамит, що перетягнутий золотою стрічкою. — За неоціненну поміч, — він зробив наголос на другому слові, — я хочу подарувати вам це.
Тео вручив коробочки товаришам. Герміона змусила келих вирувати й з подивом прийняла подарунок. Вона обережно розв'язала стрічку, відкрила кришку й виявила під нею перо. Розміром з долоню, синє перо в чорну смужку з білим кінчиком. Герміона дістала його й підняла до очей. У теплому світлі зачарованих вогнів синь переливалася всіма кольорами гами.
— Це перо африканської блакитної сойки, — пояснив Теодор.
— Найдорожчі пера в світі... — задумливо додав Драко, роздивляючись подарунок.
— Тому що найміцніші. Одним пером можна писати роками. Воно не ламається та не тупиться.
— Воно чудове, — Герміона повертіла перо в руках і поглянула на Тео. Колір його очей був дуже схожим на оперення блакитної сойки. — Дуже дякую.
— Це вам дякую.
Тео у вдячному жесті торкнувся друзів. Герміона усміхнулася у відповідь. Драко смикнув плечем.
— Незрозуміло тільки, за що Малфою подарунок... — Герміона скептично зіщулилася.
Драко здивовано підняв брови. На чолі зібралися зморшки.
— Він нічого не зробив, — пояснила Ґрейнджер.
Вона глузувала, не приховуючи усмішки. Вуста були щільно зімкнуті та тремтіли. Ось-ось вона розсміється. Драко це тішило.
— Я контролював процес, — парирував названий нероба.
— Він не заважав, а це вже великий внесок, — додав Тео.
— До того ж кілька сторінок я все ж таки переклав.
— Кілька сторінок проти наших трьохсот! — передражнювала його Герміона.
— Ґрейнджер, що за підвищена увага до моєї персони? Справедливе ґриффіндорське серденько не витримує? Чи ти шукаєш привід... — веселився Драко.
Герміона закотила очі й похитала головою.
Іскра. Небо розсік яскравий спалах. Величезна зірка, згораючи, прокотилася нічним шатром. Герміона викрикнула від несподіванки.
Драко повернувся до неї й м'яко запитав:
— Встигла загадати бажання?
— Я встиг, — хижо посміхнувся Тео.
Герміона підійшла до краю поручнів. Вони були колючі від інею. Вид з мосту відкривався неймовірний. Озеро перетворилося на крижане дзеркало, вкрите памороззю. Ліс сплітав гілки, ніби грів замерзлі пальці під сніжною ковдрою. Дерева, величні атланти, підпирали сяюче небо. Морозне повітря було кришталево чисте. Тисячі небесних очей іскрилися й підморгували. Зірки перешіптувалися, розповідаючи вітру й завірюсі казки на ніч. І ті втихали, заспокоювалися, засинали. Погляд Герміони прикував слід зірки, що впала.
— Вона згоріла в сузір'ї Цефея... — замислено протягнула Ґрейнджер.
— Ні, — Драко підійшов ближче. — Це Кассіопея.
Герміона задумалася, сильніше стиснула поручні.
— Та ні ж, Цефей.
— Ґрейнджер, не сперечайся зі мною.
— Малфой, звідки у тебе взялося таке стійке переконання, що ти все на світі знаєш?
Герміона, насупившись, озирнулася й зіштовхнулася з Драко, який підійшов зовсім близько. Крижаний метелик у животі смикнув крильцями. Герміона схвильовано поглянула на Тео. Він ніжно усміхнувся, заспокоюючи одним тільки поглядом, підморгнув, закусив цигарку й підпалив її.
— Повернися, — суворо сказав Драко.
Довірившись, вона знову розвернулася обличчям до лісу. Одну руку Драко поставив на поручні, обіймаючи Герміону грудьми, а другу простягнув у неї над плечем. Він підняв почервонілий палець угору, схилився й притиснувся щокою до її щоки, переконуючись у тому, що їхні погляди спрямовані в одному напрямку.
— Дивися, — тихо почав Драко. — Велику Ведмедицю бачиш?
— Так...
Аромат деревини із пряними нотками східних спецій повільно обвивав шовковими канатами.
— Спускайся по діагоналі вліво. Це хвіст сузір'я Дракона.
— На честь якого тебе назвали?
— Точно, — Драко усміхнувся.
Герміона відчула це щокою. Метеликів ставало більше. Вони дряпали крижинками ребра зсередини.
— Далі Мала Ведмедиця.
Драко креслив кола по небу. Герміона не відривала погляду від його руки. Вона чудово знала розташування зірок. Вони ж обоє отримали «Чудово» з астрономії. Але голос Драко та його дотики були настільки заворожуючими, що Герміона не дозволяла собі його перервати.
— П'ятикутник у вигляді будинку — це Цефей. А метеорит згорів нижче, у сузір'ї у вигляді літери «W». А це, як відомо...
— Кассіопея...
Драко повернувся до Герміони й торкнувся носом її щоки.
— Я ж казав, — голос у нього був низький і вкрадливий.
Герміона також повернулася. Занервувала. Вона не була так близько до Драко з того злощасного вечора в снігу, коли перша потяглася і...
— Є одна легенда, — сказав Драко, уважно вдивляючись у розширені зіниці. — Посейдон стратив Кассіопею. Він прив'язав її до трону й прирік навіки обертатися навколо північного полюсу.
Драко ледь помітно підсунув ближче руку, якою тримався за поручні, і Герміона мимоволі наблизилася до нього впритул. Спиною пробігло тремтіння від хвилювання.
— Жахливе покарання, — з рота вирвалася хмарка пари й осіла дрібними краплинами на його віях.
Драко хмикнув.
— Таке, яке вона заслужила, бо занадто багато говорила, — посміхнувся й перевів погляд на губи.
Крижані метелики заповнили весь простір. Герміона майже чула, як тріщать тоненькі крильця. Серце калатало з шаленою швидкістю в спробі зігрітися.
Тео причаївся в мороці. Червоний вогник цигарки виблискував в очах. Тео не рухався й не дихав. Заборонив собі кліпати. Він дивився на надто близькі обійми Драко й Герміони та не давав внутрішнім вібраціям розгоратися. Тео відчував, як пружина всередині стискалася. Кінчики пальців обпікав вогонь. Вони обвуглилися, чорніли. Але Тео не помічав болю. У його голові дзвенів розмірений рахунок.
«Один...»
Драко підняв руку й провів великим пальцем вздовж підборіддя Герміони. Повільно. Розтягуючи момент. Наважуючись.
«Два...»
Герміона піднялася навшпиньки. Ця дивна звичка... Тео й Драко були майже однакового зросту, але саме до Драко Герміона тягнулася. Тео ж завжди схилявся до неї.
«Три...»
Драко видихнув й одночасно заплющив очі. Він притиснувся до неї, обхоплюючи нижню губу своїми губами.
Електричний струм вдарив у живіт з нестерпною силою. Метелики затріпотіли в несамовитому вихорі. Срібний струм розлетівся зигзагом по тілу від нутрощів до кінцівок пальців. Драко ковзнув долонею від її щоки до потилиці та обхопив волосся. Його губи були шорсткими від морозу. Герміона привідкрила рот, впускаючи його язик всередину. Вона схопила Драко за шию, міцну, напружену шию, і піддалася його наполегливим, майже грубим рухам. Другою рукою Драко обвив її талію та притягнув до себе.
Герміона стрепенулася. Вона відчула ще один боязкий рух у районі талії. Руки Тео піднімалися спиною. Герміона злякалася, спробувала вирватися, але обійми Драко здавалися кайданами. А, може, вона не намагалася? Може, вона не хотіла вирватися?.. Тео відтягнув її мантію, провів пальцями по вигину плеча й доторкнувся губами. Герміона затремтіла. Всередині боролися відраза й бажання. Відраза до себе. За слабкість і піддатливість, за те, що їй хотілося засуджуваного й неправильного. І бажання розчинитися. Назавжди залишитися на мосту під зірковим шатром, що тримають атланти. Стати частиною вічності, обертаючись навколо північного полюса. Розчинитись у руках двох таких непідходящих їй хлопців.
Тео прокладав доріжку з м'яких цілунків і занурював трьох у темряву. Світ навкруги зникав.
Драко розчахнув очі й зустрівся з жадібним синім поглядом. Під ребрами вкололо. Але біль був... приємним. Страх потрапив у кров й одразу перетворився на гнів. Драко сильніше вп'явся в губи Герміони, виплескуючи агресію. П'янкий погляд Теодора викликав незрозуміле, бридке почуття.
Цього не могло бути насправді. Тільки не з Драко.
Від грозових, розгублених очей пружина стискалася ще сильніше. Тео ніжно обхопив підборіддя Герміони й розвернув її обличчя до себе. Вона щойно встигла вдихнути, як він опустився на її губи. Від несподіванки поцілунок вийшов незручним, рваним. Вони незграбно зіткнулися носами. Тео міцніше стиснув її підборіддя, і Герміона розслабилася. Вона відчула, як по жилах розтеклася наркотична в'язка смола. Теодор цілувався ніжно й глибоко. Нестерпно повільно.
Драко стиснув у кулак її тепле бронзове волосся й потягнув на себе. Герміона нахилила голову набік, захоплючи за собою Тео. Драко, ледь торкаючись, провів носом по її щоці та дістався до вуха. Він неправдоподібно ніжно поцілував її в мочку, але потім жорстко прикусив, набуваючи справжньої подоби. Драко обхопив її стегна, випадково торкнувшись боку Теодора, і владно притиснув до себе. Але Тео не відірвався від десерту. Драко стиснув щелепи. Вона цілувала іншого в сантиметрі від Малфоєвих губ, але притискалася стегнами до нього й прокрадалася під його мантію.
Однією рукою Герміона торкалася щоки Тео, а іншою притискалася до грудей Драко. Крізь одяг вона відчувала, як звично холодний Драко горів. Обличчя Тео навпроти було прохолодним від вітру. Світ вивернувся навиворіт. Усе змінилося.
Вона стиснула сорочку Драко, дряпнувши груди пальцями, і він загарчав. Малфой практично відштовхнув Теодора й вп'явся в Герміону з новою силою. Жадібно й вимогливо. Герміона стала інакшою на смак. Її губи незвично гірчили, наче... тютюн.
Це усвідомлення повинно було викликати огиду. Але Драко поглибив цілунок.
Тео трохи сильніше схилився, пройшовся язиком по шиї Герміони й торкнувся підборіддям руки Драко. Той, ніби ошпарившись, прибрав руку, і Тео почав повільно стягувати мантію з дівочих плечей.
Коліна ставали ватяними. Від надлишку відчуттів Герміона несвідомо застогнала.
Хлопці відчули вібрації її голосу на своїх губах, і збудження пронизало великим свинцевим списом. Одразу трьох. Наскрізь.
Тео відірвався й на мить став спостерігачем. Він важко дихав, розжарюючи очима пару, що цілується. Зіниці розширилися. Погляд став чорним. Драко відтягнув зубами нижню губу Герміони, і вона тихенько застогнала.
Їдка гіркота труїла серце Тео. Звуки жорстокого поцілунку діяли немов отрута. Їм було добре разом. Без нього. Теодору захотілося прибрати брудні лапи Драко з її сідниць. Або відірвати почервонілі губи Герміони від Драко... Або залишити все як є... і насолоджуватись виставою улюблених акторів. Стати учасником. Бути з ними. Між ними. Частиною них.
Пружина не витримала — вистрілила. Тео не усвідомлював своїх дій. Чистий інстинкт змусив його схопити тих, що цілуються за шиї і зануритися в епіцентр пекла. Він відчув губами одночасно і Драко, і Герміону. Їхні рухи. Їхні губи, язики. Їхню пристрасть. У Тео запаморочилося в голові.
Атланти впустили небо. Зірки розбилися іскристими уламками й посипалися на них.
Драко розірвав поцілунок. Закам'янів. Завмер. Він зіткнувся з переляканим поглядом Герміони. Що це? Страх від того, що він відсторонився? Чи того, що наблизився? Чи того, що... Якщо їй страшно, то чому вона не тікала?
Це все дико. Брудно. Неправильно.
— Я так не можу, — випалив Драко.
Слова кололися на язику, наче бульбашки шампанського. Він миттєво став холодним, стиснув щелепи й попрямував у бік замку.
— Драко! — вирвалося в Герміони.
Він озирнувся. Тео з запитальною злобою стрільнув очима. Але Драко вже прийняв рішення. Він пішов.
Герміона запанікувала, почала метушливо застібати мантію. Пальці не слухалися. Руки тремтіли, тканина вислизала, клята застібка не піддавалася. Тео турботливо стиснув її долоню. Герміона не змогла подивитися на нього. Вона у відчаї притулилася до грудей Тео, майже впала. Теодор, важко зітхнув, притиснув її до себе й провів поглядом силует Драко, що розчинявся в темряві.
— Тео, я... — Герміона порушила паузу, що надто затягнулася.
— Чшшш, — він ніжно торкнувся вказівним пальцем до її рота, провів рукою по волоссю й м'яко поглянув на неї. — Усе гаразд.
Вони дивилися одне на одного. Розгублені й налякані.
Тео крадькома вивчав обличчя Герміони. Вглядався. Збирався з думками.
— Можу я поставити тобі одне запитання? — прошепотів він. — Але попрошу відповісти правдиво, або ж зовсім не відповідати, — між бровами з'явилася зморшка серйозності.
— Так... — Герміону ще трохи знобило.
— Ти ж теж хочеш, аби Драко був з нами?
— Теж? — вона спробувала запитати обережно, але вийшло надто схвильовано.
Тео не відповів, тільки продовжив пильно дивитися на неї. Герміона глибше вдихнула. Мороз обпік горло. Вона зібрала залишки сміливості докупи й сказала:
— Так, я... Так, хочу.
Тео полегшено прикрив очі, міцно притиснув Герміону до себе й схилив підборіддя на її голову.
Свідомість вирувала, думки закипали. Невже Герміона зізналася Тео в тому, про що навіть собі думати забороняла? Логіка підказувала їй, що точно неможливо щось відчувати до обох хлопців одночасно. Але чому тоді цей дивний поцілунок відкликався феєрверком у грудях? Що сталося з правильною дівчинкою, відмінницею, найрозумнішою відьмою в своєму роді? Невже вона й правда з'їхала з глузду?
— Але Тео, це ж...
— Дивно?
— М'яко кажучи.
Тео знову поглянув їй у вічі. Синь його погляду плавила всі сумніви, нерішучість і тривогу.
— Не думай про це. Відчувай... — він ніжно цьомнув її в куточок рота.
— Але Драко ж сказав, що не може так.
Тео усміхнувся зморшками біля очей.
— Так. Але він не сказав, що не хоче.
Тео несподівано відірвався від неї, провів рукою по сплутаному волоссю, і його настрій вмить змінився. Він бадьоро й гучно заявив:
— Ну що, ходімо на вечірку?
Герміона округлила очі. Що? Після всього, що відбулося, Тео має намір іти веселитися?
— Я гадала, що ти їх не любиш... — вона скептично вигнула брову.
— Так... Але сьогодні видався вкрай незвичайний вечір, — підморгнув Тео та взяв Герміону за руку.
Вони йшли довгим самотнім мостом, який тепер став особливим місцем. Холод відчувався іншим — не ріжучим й колючим, а заспокійливим, необхідним. Герміона переплела пальці з пальцями Тео й помітила, що вони почорніли на кінчиках. Теодор міцніше стиснув долоню й сховав їхні руки в кишеню.
Він усміхнувся й вдячно подивився на зірки. Його бажання здійснилося.
***
Увесь шлях на восьмий поверх Герміона стискала долоню Теодора, але варто йому було штовхнути двері кімнати на вимогу, як вона з побоюванням її вивільнила.
Тео з підозрою прижмурився.
— Ти що, мене соромишся?
Герміона присоромлено відвела погляд. Вона не хотіла його образити.
— Я не знаю, як відреагують інші... — невпевнено прощебетала Ґрейнджер. Музика вечірки, що проходила, перебивала.
— А тобі не начхати?
Герміона вперше відчула від Тео роздратування в свій бік.
— Mio caro amico! — Забіні підлетів до Теодора й звучно ляснув по спині. На ньому був чорний сяючий піджак й малинова краватка, а в руці коктейль, від якого йшов дим. — Я не вірю своїм очам! Ти залишив пильні книжечки й прийшов сюди, де по-справжньому цікаво? Крихітко, ти урешті-решт зробив правильний вибір!
— Готовий робити його частіше, якщо ти будеш щоразу так радіти, — розреготався Тео.
Забіні помітив Ґрейнджер, яка розгублено стояла поряд. Блейз зневажливо шикнув:
— Ґрейнджер...
— Забіні... — блиснула очима у відповідь Герміона.
— Мій любий хлопчику, тобі потрібно випити! — заволав Блейз, ігноруючи ґриффіндорку. — Я привіз кампарі, і коктейлі виходять просто відвал довбешки. Ходімо, я тобі приготую!
Забіні міцно стиснув Тео й потягнув вглиб натовпу.
Герміона залишилася стояти біля дверей. Тео навіть не озирнувся.
Задушливе повітря тхнуло алкоголем. Барабанні перетинки тріщали від вибухових бітів. Людей прийшло вельми багато. Можливо, тут були не тільки старшокурсники. Вбрання майоріли блискітками й візерунками. Під стелею співзвучно з музикою мерехтіли хмари різнокольорових вогників. Вирувала атмосфера свята й забороненого задоволення.
Герміона не помітила, як опинилась на танцювальному майданчику в оточенні подруг. Джинні, Луна й Парваті танцювали із надзвичайною віддачею. Герміона не потрапляла в такт, вона варилася в котлі власних думок. І це вариво турбувало її до нудоти.
Перед очима раз-у-раз програвала одна й та сама сцена:
Зірка, що впала, близькість сірих очей, синя хвиля, «Я так не можу»;
Поручні, що замерзли, зухвалі укуси, родимки на шиї, «Чшшш. Усе гаразд»;
Докір Кассіопеї, метелики у кризі, обвуглені пальці, «Відчувай»;
Застиглі Атланти, зруйновані догми, три пари губ, «...він не сказав, що не хоче».
Герміона танцювала, ніби в трансі. Вона ще відчувала чужий присмак на губах, поколювання на кінчиках пальців, чоловічий аромат на одязі. Свідомість бовваніла малюнками, а здоровий глузд безпомічно капітулював. Вона вперше зізналася собі, що те, що сталося на мосту, було чудесним. Поцілунок утрьох не вписувався в моральні норми Герміони, але вона замислилася, що, можливо, їй варто переглянути свої упередження. Неможливо надто довго забороняти жадане. Позбавлення задоволень ламає людину. Вона не винна в тому, що хоче й як відчуває. Герміона все ще противилася самій собі, але хоча б допустила зізнання: їй потрібен Тео... і Драко. Вони потрібні їй обоє.
— Ти ж згориш! — перекричала крики музики Джинні.
Герміона розгублено втупилася на подругу. Вона щось підозрювала?
— Знімай светр! — пояснила Візлі. — Невже тобі не гаряче?
Ґрейнджер машинально кивнула, і ніби під гіпнозом, стягнула светр через голову.
— Як же тобі однак хо́роше в цій сукні! — вигукнула Джинні й підбила завитки Герміони.
Подруга з подякою усміхнулася у відповідь. Вона поправила бретельку лаконічної шовкової сукні й відчула дивне почуття жару на спині. Герміона озирнулася й побачила Тео, який стояв біля стіни, потягуючи темний напій, і не відриваючи від неї погляду. Хижий, пожадливий погляд.
Під ребрами закололо. Серце вдарило в скронях. Герміона, сама не розуміючи навіщо, пішла в бік слизеринців.
Тео здивовано вигнув брову, і коса усмішка прикрасила його розслаблене обличчя. Він закусив губу в очікуванні. Герміона відміряла кроки.
Оточуючі злилися в розмиту строкату масу, яка посмикувалася в такт музиці. Пісня закінчилася. Освітлення з різнокольорового змінилося на приглушене фіолетово-синє. Темну залу сповнили мелодійні звуки неквапливої гітари.
Герміона підійшла впритул до синьоокого спостерігача і, безстрашно ігноруючи колючі погляди зміїної компанії, вимовила:
— Ви танцюєте, містере?
Тео не зміг стримати усмішки. Він поставив келих, нахилився до неї й біля самого вуха запитав:
— А що подумають інші?
— Що я танцюю з найсимпатичнішим хлопцем у цій кімнаті? — Герміону саму вразила власна відповідь.
— Я б віддав перевагу «з найрозумнішим або найнеповторнішим...»
— ... і найскромнішим.
Тео взяв її за руку й повів до епіцентру вечірки. Він ривком притягнув Герміону до себе й обійняв за талію. Вона поклала кисті йому на плечі й зазирнула у вічі. Морські хвилі, глибокі гірські озера, осіннє небо — всі вони запозичили колір у очей Тео. Його синій гіпнотичний погляд проникав у невивчені глибини душі й змушував оголяти найсором'язливіші й суперечливі бажання.
Герміона та Тео притискалися одне до одного, дивилися одне на одного й повільно погойдувалися в такт музиці. Їхній неочікуваний союз збирав десятки здивованих поглядів. Але існування решти світу здавалося вигадкою, безглуздою нісенітницею нетямущої дитини. У всьому всесвіті не залишилося нічого, крім музики, теплих дотиків і синіх очей.
— Ти коли-небудь бувала в підземеллі? — Тео грайливо схилив голову набік.
— Якщо проникнення до сховища Ґрінґотсу рахується, то так, бувала, — зухвало відповіла Герміона. — І ти знаєш, я зрозуміла, що політ на драконі може бути цікавим заняттям.
Тео м'яко усміхнувся. Він повільно погладив пальцями вигин її талії.
— Ні, я про слизеринське підземелля.
Герміона намагалася тримати незворушне обличчя, але рум'янець видавав її повністю.
— Ні, не бувала.
— Ходімо! — Тео міцно стиснув її руку й потягнув до виходу.
— Куди?
— Я проведу тобі екскурсію.
Вони вийшли за двері й опинилися в порожньому коридорі.
— Не думаю, що це гарна ідея... — упевненість лунала награно.
— Та годі тобі. Провчитися в Хоґвартсі стільки років і не побувати в кращому гуртожитку? Де твоя тяга до пригод, Ґриффіндор?
Герміона зморщилася. Потяг до пригод і так завів її надто далеко.
— Я не можу.
Тео нахилився до її вуха. Клятий аромат гіркого апельсину пробирав тремтінням. Змовник вдихнув й дістав із арсеналу кращий оксамитовий шепіт:
— Не можеш... чи не хочеш?
Він повільно провів язиком по її вушній раковині. Герміона рвано видихнула. Зашарілася. Ноги підкосилися, і вона мимоволі обхопила Тео руками. Просто, аби не впасти. Просто, аби вистояти. Герміона розуміла, що котиться в безодню, а Тео її погожий вітер. Вона не зможе йому відмовити. А повинна. Вона зобов'язана зберегти гідність. Герміона не хотіла йти в нього на повідку. Але в той же час... вона шалено жадала цього. Де її воля, чорт забирай?
— Я знаю, що ти хочеш... — муркотів гіпнотизер, — просто дай мені руку.
Він розкрив долоню, запрошуючи. Вона ковтнула. У голові пронісся запобіжний постріл: «Ти пожалкуєш про це!».
Герміона заглушила внутрішній голос й протягнула руку.
***
Тримаючи Герміону за руку, Тео повернув старовинну хромовану ручку. Він штовхнув двері й жестом запросив Герміону зайти до слизеринської спочивальні. Вона підібгала губи й зробила перший крок. Всередині було зовсім темно.
— Якого біса?! — почулося з глибини кімнати.
Тео відправив вогник і запалив камін. Блякле світло проявило злісний вираз обличчя Драко.
Герміона позадкувала. Зіштовхнулася з Тео спиною. Він заспокійливо стиснув її плече.
— Привіт, Драко, — невиправдано спокійно промовив Тео. — Ми прийшли тебе провідати.
— Що?! — з жахом в очах повернулася Герміона.
Тео знав, що Драко буде тут?
— Як же ти мене дістав своїми іграми, — огризнувся Малфой.
Він піднявся з ліжка й вийшов з темряви.
— Ґрейнджер, якого дідька ти тут забула? У тебе зовсім немає самоповаги?
— Я не знала, що ти будеш тут... — вирвалося безглузде виправдання в Герміони.
— О, справді? Ти не знала, що я можу бути в своїй кімнаті? — уїдливо запитав Драко. — Мінус п'ятдесят балів Ґриффіндору за невміння брехати.
Він обвів отруйним поглядом пару, що стояла перед ним. Тео міцно стискав оголене плече, на якому трималася тонка шовковиста бретелька. Герміона втискалася в нього спиною, швидко й нервово дихала, бігаючи очима в пошуках порятунку.
Драко стало нестерпно тісно з ними в одному приміщенні. Отруйна жовч піднімалася до горла.
— Що ж, — він зневажливо прищурився, дивлячись Теодору в саму душу, і отруйно повільно промовив, — не буду вам заважати, — й попрямував до виходу.
— Драко...
— Залишся, — твердо сказав Тео й схопив Драко за руку.
— Прибери руку, Нотт, — загрозливо прошипів Малфой. — Я не збираюся брати участь в твоєму цирку виродків.
Тео посилив хватку. Драко смикнувся й відкинув руку Теодора так, що той похитнувся разом з Герміоною. Малфой за два кроки опинився біля дверей, але Тео встиг послати промінь закляття. Замок глухо цокнув. Драко люто сіпнув ручку, але та не піддалася. Він схопив паличку й вистрілив кілька заклять — безуспішно. Драко повернувся. Він злісно стискав щелепи, на шиї пульсували вени, ніздрі роздувалися від гнівного дихання.
— Відчини.
— Ні.
Драко націлив паличку на Тео.
— Нотт, відчини негайно.
Тео хмикнув, показуючи, що не боїться погроз. Але сильніше притиснув Герміону до себе.
— Ти ж не хочеш іти...
— Негайно. Відчини. Двері.
Драко вистрілив спалахом червоного світла. Різьблена балка ліжка розірвалася на друзки. Герміона заверещала, імпульсивно потягнулася за сумочкою, щоб дістати свою паличку. Але Тео міцніше стиснув її плече, безслівно наказуючи не рухатися.
— Я відкрию, якщо ти скажеш, що дійсно хочеш піти.
Драко на секунду, на малюсіньку мить осікся. Він поглянув у медові налякані очі, і внутрішня буря спалахнула радіоактивним вогнем.
— Не бреши мені... Не бреши нам, Драко, — голос Тео тремтів й лунав незвично серйозно.
— Я хочу вийти, — крижаним тоном сказав Драко.
Тео підняв паличку, легко накреслив руну, і замок із дзвоном відчинився.
— Іди.
Драко повернувся. Різко схопив ручку, привідкрив двері. Холодне повітря підземелля хльоснуло по обличчю. Драко на секунду затримався, стиснув ручку так сильно, що пальці побіліли. Він замружився, і в темноті свідомості проявилися два погляди — погрожуючий морський і додаючий сміливості бурштиновий. Кислотна лава роз'їдала нутрощі. Драко глибоко вдихнув, у спробі врятувати минуле життя, і повільно, пручаючись самому собі, зачинив двері. Він спиною відчув мерзенну переможну посмішку Теодора. Драко з глухим ударом вперся маківкою в кляті двері, не відпускаючи ручки. Він знову глибоко вдихнув й помітив, що кімната сповнилася незвичними ароматами. І озирнувся.
Герміона та Тео стояли в світлі каміну. Язики полум'я виблискували на кремовій шовковистій сукні, яка повторювала плавні вигини тіла. Бліда рука стискала тендітне плечико.
У повітрі клубочився страх. Він поглинав кисень, змушуючи пальці холонути, а м'язи тремтіти.
Герміона, закусивши губу, простягнула руку Драко.
Земля уповільнила обертання. Драко зробив крок назустріч.
Тео схилився й поцілував Герміону в вилицю, приховуючи усмішку.
Малфой взяв Ґрейнджер за руку, і вона неочікувано міцно потягнула його на себе.
Їхні губи зустрілися, і всі емоції змінили полюси. Страх перетворився на рішучість, гнів на збудження.
Драко жадібно вп'явся цілунком. Його прохолодні губи відчувалися, як щось заборонене, від того ставало бажанішим і ціннішим. Ніби Герміону все життя оберігали від цих дотиків, знаючи, що вона не зможе противитися й навічно потрапить у залежність.
Тео зібрав її бронзові кучері й оголив шию. Він повільно провів по ній язиком, пробуджуючи тисячі мурах. Герміона протяжно видихнула. Драко на мить відсторонився. Він пронизливо подивився на Тео. Глибокий синій погляд блищав підступництвом і бажанням.
З ледь вловимою усмішкою Теодор вигнув брову і, легко торкнувшись плеча Герміони, спустив одну бретельку. Щоки ґриффіндорки спалахнули, очі округлилися. Але вона не зрушила з місця.
Драко ковзнув поглядом по її декольте й помітив, що на Герміоні немає білизни. Крізь тонку тканину виднілися два виступаючих горбики. Він провів пальцем по шкірі біля краю сукні, і знову поглянув на Теодора. Хлопці говорили без слів. Вони нарешті прийшли до тимчасового примирення.
Тео повільно потягнув за другу бретельку й поцілував місце, де вона щойно тримала сукню. Він відпустив тонку смужку тканини, і сукня зісковзнула від власної ваги, повиснувши на стегнах.
Герміона сором'язливо прикрила груди, але Тео повільно та дбайливо опустив її руки, відкриваючи Драко повний огляд. Ґрейнджер замружилася. Їй було ніяково предстати оголеною перед хлопцем, якого ще кілька місяців тому вона вважала огидним мерзотником.
Драко ж не міг відірвати погляду. Він із захватом, безсоромно вивчав її. Герміона була подібною на античну богиню, яку обвивали м'які складки драпірування. Драко посміхнувся до себе: омріяні крихітні родимки були й на плечах, і на грудях.
Тео повторив нещодавній сценарій. Він повільно й підступно, дюйм за дюймом опускався до шиї, безупинно дивлячись на Драко. Тільки тепер вони обоє насолоджувалися цією миттю. Погляд Драко потемнів, коли Тео торкнувся шкіри Герміони. Він провів язиком по вигину плеча та став ніжно й неспішно цілувати її.
Герміона здригнулася від несподіваного дотику Драко. Він прохолодними руками прокреслив контур її тіла, піднімаючись від стегон до грудей. Її шкіра була ніжною, наче пелюстка піона. Герміона розплющила очі й стикнулася з дивною емоцією у сірому погляді. Вона ніколи не бачила Драко таким. Затуманений, розфокусований погляд випромінював... хіть.
Однією рукою він обхопив груди, іншою потягнув її потилицю на себе й жадібно поцілував. Він штовхнувся стегнами й притиснув її тіло до Теодора, який стояв позаду. Вони затиснули її з обох боків, катуючи цілунками.
Драко знову штовхнувся, і Герміона відчула твердість наростаючого збудження. Вона потягнулася руками й почала розстібати ґудзики на його сорочці. Здавалося, їх було надто багато. Цієї миті Тео опустив руки їй на стегна та стиснув пальцями шовкову тканину, оголюючи сідниці.
— Знімай, — прошепотів він Герміоні на вухо.
Вона різко видихнула Драко в рот і допомогла Теодору стягнути сукню донизу. Ніжна тканина плавно впала до ніг. Герміона переступила через сукню й залишилася тільки в босоніжках і безшовних бежевих трусиках.
Драко відірвався від поцілунку, і Герміона обережно стягнула з нього сорочку. На лівій руці виднівся величезний рваний рубець. Перекручені джгути з червоних, білих і рожевих волокон. Драко несвідомо повернув руку так, щоб приховати каліцтво. Але Герміона провела пальцями по пораненій шкірі, обхопила передпліччя та піднесла до вуст. Вона покрила шрам ніжними цілунками, викликавши в Драко тремтіння. Йому було нестерпно усвідомлювати, що до нього ставляться так дбайливо. Незважаючи на минуле, незважаючи на вчинки й слова.
«Одна з небагатьох, хто бачить твій клятий світлий бік...»
Тео ковзнув рукою по оголеній поясниці, провів долонею по вигину сідниць й опустився до задньої поверхні стегна. Коліном він легко розсунув її ноги й провів між ними пальцями. Торкнувшись намоклої гарячої тканини, Тео хижо простогнав їй в спину:
— М-м-м...
Герміона несвідомо схопила його за передпліччя, намагаючись зупинити розпусні рухи. Але Тео сильніше надавив пальцями й відчув, як її тіло здригнулося, а хватка ослабла.
— Усе добре... — промуркотів він.
Тео почав водити рукою між її ніг, посилюючи тиск. Серцебиття прискорювалося. Вона обхопила руками Драко за плечі й спробувала зосередитися на поцілунку. Але почуттів ставало надто багато. Вона рвано дихала. Тео набирав темп.
Драко цілував її, ковзав руками по тілу, випадково торкався Теодора.
Герміона доторкнулася до торсу Малфоя. Вона провела рукою по його пресу, окреслила пальцем вигин косого м'яза й обхопила застібку ременя. Драко відчув, як її губи зігнулися в хитрій посмішці. Герміона почала розстібати пояс на брюках. Драко з подивом поглянув на неї. Схилив голову набік. Вони жадібно вдивлялися одне одному у вічі.
Але Герміона раптом завмерла. Зіниці розширилися. Драко запитально вигнув брову.
Тео зупинив наполегливі погладжування, прикусив покрите ластовинням плече. Відсунув намоклу білизну й повільно ввів палець всередину.
Герміона закотила очі й відкинула голову назад. Вона вчепилася в пасок, як в останній острівець реальності. Тео додав ще один палець і почав повільно рухати вгору-вниз. Герміона вигнулася у його руках і поклала голову йому на плече.
Драко поцілував її в шию. Вона все ще трималася за ремінь, боялася поворухнутися. Очікування підштовхувало.
Що вони робитимуть далі?
Драко смикнувся. Завмер. Він щокою відчув жорсткі кучері Теодора.
— Дай її мені, — прошепотів Тео йому на вухо.
У Драко стиснулися органи. Він зацікавлено відхилився.
Тео взяв Герміону за руки і, погрозливо посміхаючись тією самою змовницькою посмішкою, відвів на кілька кроків назад. Притулив до високої різьбленої балки. Від контакту з холодним деревом по спині пробігли мурахи. Невідомість бентежила уяву.
Тео, ніжно цілуючи, ледь торкаючись вустами, повільно опускався по її тремтливому тілу донизу. Коли він торкнувся живота біля краю трусиків, Герміона помітно напружилася.
Цієї миті підійшов Драко. Він провів долонею по її обличчю й розчинив тривогу в глибокому поцілунку. Тео опустився на коліна. Він мрійливо погладив її ноги, піднімаючись до стегон. Довгими блідими пальцями відтянув трусики, підсунувся ближче й провів язиком по ніжних гарячих складочках.
Герміона зітхнула й сіпнулася. Ноги підкосилися. Вона обхопила однією рукою балку, другою стиснула волосся Драко.
Тео закинув одну її ногу собі на плече, щоб відкрити більше доступу, і знову кілька разів наполегливо провів язиком, змушуючи Герміону червоніти. Незвичні відчуття перетворилися на повільні, солодкі тортури. Він вимальовував язиком візерунки, палко видихаючи. Раптом Тео підключив пальці. Герміона так сильно вчепилася в волосся Драко, що той зашипів від болю.
Тео майстерно натискав на потрібні точки, і Ґрейнджер піддатливо вигиналася.
Хвилі холоду та жару змінювали одне одного. Герміона знала про оральні пестощі, чула від подруг, але ніколи не пробувала раніше, вважала це надто розбещеним. Яке упущення!
Вона раптом жахливо зніяковіла, подумавши про те, як саме Теодор оволодів цією навичкою. Хто навчив його правильних рухів? Скільки в нього було «викладачів»?
Але думки розлетілися, наче зграя наляканих пташок, коли Тео посилив насиск і зігнув пальці всередині. Низ живота затягувався у вузол. Ноги імпульсивно напружилися. Тео безжалісно набирав темп. Прискорювався.
Від вологих ритмічних звуків збудження хлопців болісно наростало. Драко схилився й став ніжно цілувати груди Герміони. Вона провела рукою по виступаючих хребцях на його шиї. Він прикусив сосок, посилюючи відчуття. Герміона смикнулася й застогнала. Драко ледве стримувався, щоб не вкусити надто боляче. Від надлишку напруження хотілося сильніше стиснути щелепи.
Герміона впивалася нігтями в шкіру Драко. Відчуттів ставало надто багато. Нестерпно. На межі. Тео сильніше тиснув пальцями всередині й швидше рухав язиком. Драко втянув твердий сосок в рот і відчув, як усе її тіло пройняли хаотичні судоми. Герміона рвано крикнула, одразу ж затуляючи рот рукою, вигнулася, закотила очі. Строкаті кольорові стрічки розтинали внутрішню поверхню повік. Найчистіший кайф двох заборонених субстанцій увірвався в кров. Він рознісся венами, проникаючи задоволенням у кожен м'яз, кожен орган, кожну клітинку.
Це були найкращі миті життя.
Болісне напруження змінилося насолодою. Тео уповільнив рухи, а Герміона обм'якла на плечах Драко. Він дбайливо підхопив її за талію та ніжно поцілував у маківку.
Вони поглянули на Тео, що сидів на колінах. Він підніс два блискучих пальці до губ і з зухвалою усмішкою облизав їх. Герміона зніяковіла й сховала обличчя в оголені груди Драко. Тео піднявся і, підчепивши її підборіддя, повернув обличчям до себе.
— Ти чарівна, — з обожнюванням сказав він і відступив.
Зберігаючи усмішку, Тео почав розстібати свою сорочку. Чорна тканина поступово оголяла бліді груди, вкриті дрібними порізами. Герміона потягнулася до нього, але Драко владно притягнув її до себе. Вона похитала головою й усміхнулася. Закусивши губу, Герміона повільно провела кінчиками пальців по темній доріжці волосся Драко, яка ховалася за поясом брюк. Подолавши прилив хвилювання, вона знову почала розстібати пасок. Але пальці не слухалися. Вона гарячково намагалася впоратися із застібкою, але нічого не вдавалося.
Драко зі скептичною усмішкою, видихнув, міцно стиснув її руки та поклав собі на плечі. Він сам взявся розстібати клятий ремінь.
Вона дивилася йому у вічі. І їй не було лячно. Драко відповідав принизливим важким поглядом. Він клацнув застібкою й витягнув ремінь із петель, торкаючись її оголеної шкіри на животі. Драко робив це нестерпно повільно, ніби спеціально дражнив. Він стягнув брюки й труси, взяв її за руку і, спостерігаючи за реакцією, без поспіху опустив на член. Герміона закусила губу ще сильніше. Вона боялася подивитися вниз. Але те, що відчула долонею, однозначно перевершувало всі очікування.
Драко підхопив її за сідниці й кинув на ліжко. Від різкого удару спиною з легень вирвалося повітря. Він опустився на неї зверху, закривши від світла, і глибоко й вимогливо поцілував.
Тео взявся обережно знімати босоніжки Герміони. У процесі він спіймав себе на думці, що вигляд оголеного Малфоя поміж розведених ніг їхньої дівчинки відгукувався захопленням і збудженням. Тео звільнив другу ногу і, ледве торкаючись, поцілував витончену щиколотку.
Драко розчинився в жадібному поцілунку. Він був ненаситним. Малфой надто довго чекав цієї миті, жив з упевненістю, що його мрії нездійсненні, що він божевільний і що... негідний.
Герміона водила руками по його спині, волоссю. Її дотики були ніжними, але сильними. Вона притягувала Драко до себе, намагаючись отримати якомога більше його пристрасті.
Драко притискався до неї пахом, терся твердим, до болю збудженим членом крізь тканину промоклих трусиків. Від переповнюючої ейфорії й хвилювання він на мить засумнівався в реальності. Це сон. Треба прокинутися.
Драко розчахнув очі й погляд його впав на понівечену тонку руку, якою вона хапалася за його волосся. «Бруднокровка», — вигукнула реальність, переконуючи, що він не спить, і пронизала Драко отруйним відчуттям провини. Драко прикрив очі й торкнувся щокою до шраму на її передпліччі. Емоція болю завмерла на розпашілому обличчі.
Герміона торкнулася пальцем до зморшки між темними бровами й розгладила її. Драко полегшено видихнув. Йому хотілося прожити життя знову, переграти події, написати інший сценарій. Але це не мало сенсу, адже Герміона пробачала його в теперішньому. І Драко треба їй довіряти.
Він притиснувся чолом до її чола й крадькома прошепотів:
— Скажи, чого ти хочеш...
Герміона відчула, що крижані метелики стали частиною її організму. Це відчувалося так звично, ніби вона завжди жила з ними. І думка про те, що одного разу вируюча зграя може зникнути, лякала.
Ґрейнджер сором'язливо облизала губи, наважуючись сказати правду. У очах спалахнув вогонь сміливості. Вона зухвало вигнула брову й на видиху відповіла:
— Тебе...
Її слова відлунням ширилися свідомістю Драко. Неймовірність того, що відбувалося, п'янила. Вона лежала лише за кілька дюймів. Її зіниці розширилися до чорного, кров хлинула до губ, оголені, покусані цілунками груди здіймалися через важке дихання. Герміона була нестерпно гарячою й збудженою... через нього.
Для нього.
— Впевнена? — турботливо запитав Драко.
— Так, Драко... Будь ласка... — вона натиснула кнопку детонатора.
Драко опустився нижче, на рівень стегон, кинувши гострий погляд на Теодора й повільно стягнув з Герміони білизну, навмисно дряпаючи нігтями шкіру на її ногах.
Він піднявся та сперся руками біля її обличчя. Випуклі пружні м'язи з переплетенням синюватих вен поблискували від поту.
Драко розвів її ноги й торкнувся членом статевих губ. Вона була гаряча й мокра. Герміона здригнулася, хитнула стегнами назустріч. Драко обхопив член рукою й провів головкою навколо входу у вагіну, збираючи блискучу вологу.
— Драко, — покликав Тео, вириваючи з п'янкого туману.
Але Малфой не озирнувся, лише роздратовано смикнув щелепою.
— Драко, — Тео посилив інтонацію.
Малфой злісно повернув голову й побачив роздягненого друга, який простягав йому колбочку з каламутною пурпуровою рідиною. Драко взяв посудину, пальцем відкрив корок, і вони з Теодором одночасно випили вміст. Він трохи поморщився й вдячно кивнув.
Драко знову глянув на Герміону. На її обличчі блиснув вогник сором'язливості. Вона тремтіла від передчуття, кусала губи, допитливо дивилася на нього з-під прикритих повік. Драко хитро посміхнувся, схилився над нею, обвів язиком контур губ й повільно увійшов. Герміона вигнулася й рвано видихнула. Драко протяжно застогнав. Приємний тиск її пружних стінок відгукувався гарячою пульсацією. Драко зробив кілька плавних глибоких рухів, щоб вона встигла звикнути. Але він не міг більше чекати — почав посилювати поштовхи. Драко прискорювався й тепер входив на всю довжину.
Відчуття межували з болем. Герміона вчепилася в широкі плечі, притиснула Драко до себе й розчинилася у відчайдушному поцілунку. Вона рвано викрикувала. Намагалася стримуватися. Але з кожним поштовхом ставало дедалі складніше.
Драко владно схопив Ґрейнджер за шию та поглибив поцілунок. Він проник язиком до самого горла, позбавляючи можливості дихати. Драко прискорював темп, вбивався ще глибше. Ще швидше. Коли вона відповіла, обводячи його язик своїм гарячим язичком, з гортані вирвалося страхітливе низьке ричання. Він відірвався, відкинув голову назад і вилаявся.
Драко рухався жорстко, вимогливо і жадібно.
Тео підійшов збоку. Ліжко було такої висоти, що його стегна опинилися на рівні матрацу. Герміона повернула голову. Її очі округлилися, коли вона побачила оголеного Теодора, а щоки вкрилися плямами рум'янцю. Хоча, здавалося, більше червоніти було нікуди.
Герміона неочікувано для себе самої потягнулася рукою до Тео. Вона зухвало посміхнулася й легенько обхопила пальцями його член, змусивши Теодора зімкнути щелепи.
«Сором'язлива та грайлива — чудове сполучення», — подумав Тео.
Її рука смикалася в такт рухів Драко. Тео з цікавістю дослідника чекав, що ж вона робитиме далі.
Драко схопив її за підборіддя, різко розвернувши до себе.
— Дивися на мене, — майже наказав він.
Його рухи змушували підкоритися. Герміона пронизала Драко поглядом кольору розплавленого заліза.
Драко загарчав. Став ще жорсткішим. Усе тіло напружилося. Збудження розпирало зсередини. Він ось-ось вибухне.
Герміона вигинала спину, піддаючись назустріч його грубому ритму, закушувала губи, аби не кричати.
Відчуття від вигляду збудженого до агресії Малфоя й Герміони, що прогнулася під ним, болісно пульсувало в паху Теодора. Він схилився, облизав її маленьку долоню, втягнув пальчики глибоко в рот. Потім кілька разів провів її рукою по усій довжині, обхопив член поверх її кисті й міцно стиснув, повторюючи рухи стегон Драко.
Дивовижним чином його дотики посилювали бажання Ґрейнджер, примушуючи бажати більшого.
— Драко... — видихнула Герміона.
Він нахилився, подумавши, що йому почулося, але не сповільнив рухів. Драко був занадто близько до краю прірви.
— Ще... — голос став трохи гучнішим, — ще... Драко...
Від його імені на її покусаних губах хребет прострілив розряд. Драко не міг більше стримуватися.
Останній вдих.
Ще один розряд.
Усі м'язи скувала солодка, безжальна судома. Дихання сперло. Драко агресивно штовхнувся ще кілька разів, і руйнівний, немов атомний вибух, оргазм розірвав його зсередини. Він не заплющив очі. Драко дивився в її обличчя, поки його трясло, поки з горла виривався низький рев. Він хотів запам'ятати цей момент. Зберегти картинку у свідомості. Ніби він стрибав у провалля й не замружувався від страху, а навпаки насолоджувався мальовничими краєвидами, зустрічаючи смерть.
Солодке розслаблення розтікалося венами. Найчистіше задоволення. Ейфорія. Кайф.
Він упав поряд з Герміоною та нарешті зумів вдихнути.
Залишитися в кімнаті було найкращим рішенням за все життя. Саме зараз, у цю мить у Драко не було жодного жалю. Те, що відбувалося просто зараз, було істинним витвором мистецтва. Кожна деталь, звук, запах, колір і рух здавалися ідеальними. Драко розчинився в солоноватому післясмаку екстазу. Тут і зараз.
Тео заліз на ліжко й підняв Герміону. Він поводився з нею дбавливо, як з найдорожчою порцеляновою лялькою з колекції божевільного маніяка.  Її волосся намокло й розстріпалося. Вологі від поцілунку Драко губи блищали в жовтогарячому світлі полум'я.
Підібгавши ноги, Тео потягнув лялечку на себе. Він підхопив її за сідниці й обережно посадив верхи. Вона взялася за його жорсткі кучері і, не витримавши натиску хтивого погляду, подарувала невинний поцілунок. Він обхопив її спину й почав плавно й повільно рухатися тазом назустріч. З кожним рухом фантазії Тео перетворювалися на реальність. Він зарився обличчям у її волосся й, торкнувшись зубами вуха, прошепотів:
— Я мріяв про тебе...
Вона відкинула голову, і Тео вп'явся жадібним поцілунком у вигнуту шию, залишаючи багряні сліди. Його слова відгукнулися пульсацією унизу живота. Рухи Теодора були пристрасними, але ніжними. Дбайливими. Здавалося, ніби він боявся нашкодити їй, не розрахувати сили й зробити боляче.
Але Герміона хотіла більшого. Вона намагалася прискорити темп, розгойдуючись стегнами йому назустріч. Але вийшло незграбно та невдало. Їй стало ніяково від своєї недосвідченості, але, схоже, хлопців це тільки розчулило. Драко, якого Герміона не могла бачити, але точно впізнала по міцній хватці, стиснув її тазові кістки й, ніби навчаючи танцю, вміло показав траєкторію руху.
— Ох, дідько! — Тео закотив очі.
Він ледь стримував внутрішній ураган стихійної магії. У вухах гуділо. Низ живота наливався свинцем. Усвідомлення того, що Малфой працює з Ґрейнджер разом, аби подарувати йому задоволення, розпалювало бажання до межі.
Тео прискорився. Але тепер звикла до іншого Герміона не встигала за новим темпом. Вона міцніше схопилася за плечі Тео й спробувала підлаштуватися. Драко опустив руки та вдоволено хмикнув. Старанна учениця. Її дихання стало частішим, на чолі з'явилися крапельки поту. Вона так напружилася, ніби складала іспит.
Тео вирішив їх не мучити. Він плавно зупинився, провів подушечкою пальців по її губах.
— Розслабся, — прошепотів він і турботливо вклав Герміону на спину.
Він швидко змінив положення й опинився стоячим на підлозі біля краю ліжка та підтягнув Герміону до себе. Вона обхопила його поперек ногами. Тео взяв її за стегна й знову увійшов. Вона ледь чутно викрикнула. Розтягуючи задоволення, він почав рухатися плавно й глибоко, граціозно вигинаючи спину хвилею.
Драко також спустився на край ліжка, припіднявся на лікті й почав спостерігати, як змінювалося її обличчя від розрядки, що наближалася. Він провів двома пальцями по її набряклих губах, шиї, чутливих грудях, від чого Герміона здригнулася, впадинці на животі й опустився нижче. Він торкнувся збудженого клітора, і вона, не здатна контролювати себе, застогнала.
Від солодкого звуку й спазму всередині Тео почав рухатися швидше. Мокрі, гучні ляскаючі звуки у комбінації з глухими стогонами заповнили кімнату. Драко натиснув сильніше й почав повільно викреслювати кола. Герміона прогнулася в попереку, рухаючись назустріч його рухам. Вона заплющила очі й жадібно втягнула повітря. Закусила губу. І знову відкрила рот у німому крику. Драко підступно посміхнувся. Йому подобалося, якою вона ставала від їхніх рухів. Він натиснув сильніше й додав темпу.
Тео прискорювався. Він втрачав зв'язок зі світом. В очах темніло. Він відчував випадкові дотики пальців Драко й збудження пронизувало з силою грому. Руки розжарював внутрішній неконтрольований вогонь. Кінчики пальців обвуглювалися, обпікаючи шкіру Герміони. Тео люто вп'явся пальцями в її стегна й припідняв їх, змінюючи кут входу. Тепер член зачіпав нову точку, про існування якої Герміона не підозрювала.
Драко прискорив рухи рукою. Тео вбивався швидше. Ще швидше. Ще. Відчуття сповнювали, позбавляючи можливості сприймати реальність. Тіло розпирало зсередини. Герміона, відчуваючи, що зараз ось-ось вибухне, спробувала за щось вчепитися. Вона вп'ялася нігтями в руку Драко. Ноги напружилися, стиснувши Теодора, і почали хаотично трястися. Тисячі згораючих метеоритів промчали всім організмом та яскраво спалахнули в місцях зіткнення їхніх тіл. Вона зірвалася в безодню, і відчуття невагомості скувало всі органи. Сотні голочок покусали занімілі пальці ніг.
Тео відчув, як її внутрішні м'язи, тремтячи, зімкнулися навколо члена. Нотт зі свистом втягнув повітря й слідом полетів у безодню.
Вони синхронно звивалися й кричали. Герміона спробувала прикрити рот — соромилася свого крику, свого оргазму. Але Драко не дав їй цього зробити. Він прибрав її руку від обличчя, залишаючи собі можливість насолодитися відвертою емоцією.
Ноги обм'якли. Тео не зміг встояти й упав на Герміону. Тяжкість розпашілого тіла встиснула її у ліжко. Він усе ще був у ній, а вона обвивала його талію ногами. Герміона повернула голову й ніжно поцілувала розсип ластовиння на спітнілій шиї. Тео глухо й безсило засміявся. Герміона поглянула на Драко, якого все ще тримала за руку, і щільно зімкнула губи, щоб не видати занадто радісної усмішки. Каламутний срібний погляд обіймав теплом і позбавляв права на жаль. Драко ліниво потягнувся й поцілував Герміону.
Не стримавшись, вона усе ж таки усміхнулася під його губами. Секс ніколи не був таким яскравим. Так, раніше він був чуттєвим та приємним. Але через недосвідченість обох партнерів оргазми були радше щасливою випадковістю. Слизеринці ж просто не залишили їй вибору.
Тео перекотився на спину та вкрив їх трьох ковдрою, яка до цієї миті була недбало скинута на підлогу. Він владно обійняв руками Герміону. Так, як у його квартирі, коли вони засинали разом на розкладеному кріслі. Тільки тепер її голова лежала на грудях Драко, і вони втрьох оголені притискалися одне до одного.
Абсолютно безсила Герміона провалилася в сон під шум вируючих емоцій. Щастя, сором, гордість й хвилювання пульсували у скронях і зливалися з рівномірним диханням Тео, яке нагадувало їй шум морського прибою.
***
Щойно двері за нею зачинилися, Драко розплющив очі. Він не спав ані секунди. Вслухався, думав, тривожився. Ліжко все ще берегло її тепло та запах. Поряд безтурботно дрімав кращий друг. Вони лежали оголені, вкриваючись однією ковдрою. Драко й раніше бачив Теодора роздягнутим, але сьогодні це здавалося йому чимось незвичним і дивним.
Тео зіщулився, намагаючись обхопити свою нову іграшку для сну, але її не виявилося. Він прокинувся й розгублено насупився.
Драко дивився на нього впритул. Спокійно й стримано.
— Ти хочеш про це поговорити? — сонно, але серйозно пробурмотів Тео.
— Ні, — різко відповів Драко.
Він закликав паличку та одяг. Підвівся, тримаючи в руках речі, і, озирнувшись, додав:
— Але доведеться. Утрьох.