Громовідвід

18

Життя підкидало бите скло до ніг Теодора з особливим завзяттям. Він наступав босими пʼятами, стискав зуби та посміхався. Тео завжди усміхався ширше інших. Душа компанії, веселун, авантюрист. Він звик заглушати біль видресованою радістю. Тео сміявся батьку в обличчя, коли той катував його Круціатусом. Він рятував себе. Він навчився миттєво перемикати тяжкі, сумні почуття на веселощі.
Але перемикач зламався.
Головний страх Теодора втілився. Він ударив його під дих тієї ж миті, коли Тео довірився, розкрився. У найвразливіший момент. Тео піддався почуттям і зруйнував дружбу. Він усе зіпсував.
— Драко, давай поговоримо, — Тео схопив друга за руку.
Він підгадав момент, коли вони залишилися в кімнаті наодинці. Це був останній шанс. Він повинен все виправити. Полагодити клятий піщаний замок. Вечірні сутінки приховували глибокі тіні на його обличчі. За кілька днів Теодор перетворився на живий труп. Він нічого не їв, не спав і палив до блювоти. Його запʼястя були подряпані до крові.
— Ні, не торкайся до мене! — Драко скинув його руки, немов Тео вжалив його своїм дотиком.
— Будь ласка, Драко! — Теодор знову спробував його схопити.
— Забери лапи! — крикнув Драко. Маска відрази спотворила його обличчя.
Тео міцніше стиснув пальці. Драко знадобилося прикласти силу, щоб вирватися.
— Сука, я сказав, відчепися!
— Просто давай забудемо, — благав Тео. Він спробував усміхнутися, але вийшло нездорово. — Давай забудемо, Драко. Адже нічого не було. Я нічого не робитиму, ми залишимося друзями, — Тео зневірився. — Я не хочу тебе втрачати. Все буде як раніше. Я обіцяю!
— Залишимося друзями? — виплюнув Драко. — Я тобі що, колишня дівка? Нічого вже не буде як раніше! Ти все зіпсував!
Слова гриміли у скронях Теодора. Череп розколювався навпіл.
— Я не можу навіть дивитися на тебе... — прошипів Драко.
Він зробив крок до Тео і погрозливо прогарчав:
— Ти огидний. Від однієї лише думки, що я змушений знаходитися з тобою в спільній кімнаті, мене нудить. Тож зроби послугу: зникни з мого життя.
Драко різко розвернувся і пішов до дверей.
Відчай і безвихідь надавили на голосові звʼязки Тео.
— Якщо я тобі такий огидний, чому ти погоджувався на все це?
Якщо все закінчено, то втрачати нічого. Тео пішов ва-банк.
Драко завмер. Обернувся. Очі блищали гнівом.
— Огидний, так? — продовжив Теодор. — Чому тоді ти щодня ходив із нами в бібліотеку? Чому не пішов того вечора з кімнати, коли я відчинив двері? Ти ж не хотів бути з нами, — Тео вʼїдливо посміхнувся, помітивши, що Драко зачепили його слова. — Чому ти дав її мені, коли я попросив? Чому дивився, як ми... на нас? Чому брав участь? А, Драко? Чому?
— Замовкни...
— Чому того ранку ти запропонував піти у кімнату на вимогу? — Тео майже зірвався на крик. — Не їй одній. Ти запропонував НАМ!
Тео пронизав Драко відчайдушним синім поглядом, повним страху та ненависті. Він відчув, як вібрації почали прориватися крізь пальці. Тео стиснув кулаки. Гаряча зрадницька сльоза скотилась щокою.
— Чому ти... ти... боже, ти ж цілував мене у відповідь, Драко! Так я був тобі огидний? Так?!
Драко зірвався з місця, вмить схопив Тео за горло і приставив паличку до підборіддя.
— Заткнись! Стули пельку! Зараз же замовкни! Інакше я просто...
— Що просто?! — Тео розреготався. По вилиці ковзнула ще одна сльоза. — Вдариш мене?! Нашлеш прокляття? Круціо?!
Він підсунувся ближче, і паличка встромилась в шкіру.
— Я не боюсь цього лайна. І тебе не боюся.
— Закрий рот або ти пошкодуєш про це.
— Давай! Драко, сміливіше! Та хоч убий мене. Ти від себе не втечеш! Зізнайся собі, сука! Давай! Зізнайся!
— У чому зізнатися?! — Драко смикнув паличкою.
Він важко дихав. Гнів розширював зіниці. Вени на чолі гарячково пульсували. Драко міцніше стискав пальці на шиї Тео. Його обличчя почервоніло.
— Ти хворий, мерзенний підор! Не наближайся до мене! Інакше я розповім усім, який ти насправді!
— Та мені начхати! — Тео знову розреготався і вмить закричав. — Ти думаєш, я вибирав!? Ти думаєш, я хотів таким бути!? Сука! Це бісове життя все вирішує за мене! Завжди вирішувало! Розповідай про мене все, що завгодно! Тільки собі не бреши, Драко!
Драко так міцно стиснув горло Теодора, що той захрипів. В очах стало темнішати, посипались іскри. Зціпивши зуби, Малфой погрозливо прошепотів:
— Не втягуй мене у своє безумство. Ми закінчили, — Драко розтиснув пальці та відкинув божевільного. Той не встояв і гепнувся на підлогу.
— Драко...
— Я все сказав. Це кінець, Тео. Я не такий, як ти, — виплюнув він, дивлячись зверху вниз.
— Так! Ти не такий, як я. Ти — боягуз!
Срібні очі спалахнули радіоактивним полумʼям.
— Що. Ти. Сказав? — по складах промовив Драко.
— Боягуз! — розреготався Тео і впився нігтями в килим. — Нічого не змінюється, Драко. Я псих, а ти жалюгідний боягуз...
Спалах. Вибух. Червона блискавка підкинула Теодора і жбурнула об стіну. Щось глухо тріснуло всередині. Драко підійшов, нахилився, схопив Тео за підборіддя і тицьнув паличкою у скроню.
— Не смій ніколи називати мене боягузом.
Тео закашлявся від сильного удару легенями. Задихаючись, він промовив сиплим голосом з останніх сил:
— Хто, якщо не я, скаже тобі правду?
Драко люто відкинув Тео. Він пішов, грюкнувши дверима.
Чорна діра в грудях зяяла отруйним нестерпним болем.
Тео відкинув голову і розплився в найширшій посмішці.
***
Дні змінювали одне одного. Вʼязкий і липкий час тягнувся повільно, але водночас мчав надто швидко.
Звична шкільна рутина стала нестерпним катуванням. Тео пропускав уроки, просиджував години у своєму новому кабінеті, повертався в спальню тільки під ранок, аби не зустрічатися з Драко.
Теодор не припиняв палити вбивчими дозами. Його постійно нудило, попри те, що він майже нічого не їв. Він хрипів і кашляв. Здається, голос став на кілька тонів нижчим. Але бісові цигарки припинили працювати. Напруга була настільки сильною, що звично розслабляючий нікотин виявився абсолютно марним.
Теодор виглядав жахливо виснаженим. Запалі щоки підкреслювали величезні темні кола під очима. Шию Теодора посмугували фіолетові синці від хватки Драко. Він не зводив їх. Хотів залишити нагадування, щоб не намагатися знову заговорити. Тео роздер руки в кров у пориві переживань. Рани не встигали затягуватися і перетворювалися на виразки. Волосся стало сальним і заплуталося більше ніж зазвичай. Тео ходив в одній у тій же сорочці майже цілий тиждень. Він спав у одязі, не знімав взуття. Життя Теодора перетворилося на нікчемне існування. У кляте замкнуте коло.
У голові невтомно грала токсична платівка з металевим баритоном соліста:
«Ти огидний».
«Я не такий, як ти».
«Ти все зіпсував».
Тео міг би пропустити слова Драко крізь пальці, оскільки він зазвичай робив так з образами та погрозами інших. Але лише цього разу Теодор погодився з кожним бісовим словом.
Тео ненавидів те, ким він був.
Вони з Драко зовсім різні.
Він усе зіпсував.
Батько говорив Теодору, що емоції роблять його вразливим, слабким. Вони руйнують його життя.
Сука, як же він мав рацію...
Визнання того, що Тео був згодним з батьком, отруювало існування ще сильніше.
Забіні сердився, не розуміючи, що відбувається. Два найкращих друга неочікувано припинили спілкуватися. Ніхто нічого не пояснив. Незнання дратувало. Тео як міг віджартовувався. Але Забіні знав, що це вмикалась ідіотська захисна реакція. Він хвилювався за Тео. Блейза турбував його зовнішній вигляд та руйнівна поведінка. Драко просто ігнорував розпитування. Класичне камʼяне обличчя, крижаний спокій. Блейзу хотілося тріснути Драко в такі моменти. Малфой, на відміну від Теодора, виглядав бездоганно, можливо навіть занадто. Він знову почав укладати волосся назад, перестав носити білі сорочки та краватки, змінивши їх на чорні гольфи та приталені піджаки, і почав одягати високі шкарпетки, ховаючи щиколотки.
Звична братерська атмосфера в кімнаті перетворилася на натягнуту та пасивно-агресивну. Страждали всі.
Тео намагався відволіктися і працював над часоворотом цілодобово. Він розраховував, що його звична схильність розчинятися в улюбленій справі допоможе втамувати біль, але думки знову і знову вривалися у свідомість.
Тео не здавався. Він включав музику на старому радіоприймачеві, який він прихопив із лондонської квартири, прикурював цигарку і занурювався в роботу.
Він перебирав механізми годинника, що вийшов з ладу, який знайшов у замку, крутив бронзові шестерні, порівнював свої спроби відтворити цілий організм із кресленнями з книги, мастив штани маслом, лаявся вголос.
Коли він не майстрував, то читав. Теодору довелося вивчити кілька талмудів технічних заклять. Він навіть замовив десяток маґлівських книг, щоб зрозуміти, як працює механіка в парі з фізикою.
Штори на вікнах завжди були щільно запнуті, тому час не відчувався. Чи сидів Тео над часоворотом годину, чи десять, він не розумів. Нотт кілька діб поспіль міг захоплено крутити механізм, поки в очах все не починало плисти, а в голові гудіти біль. Тео домовився з ельфами, щоб ті поповнювали запаси кави. Жалісливі створіння підкладали на латунну тацю крендельки та горішки, щоб добрий пан не знепритомнів від голоду.
Теодор іноді бачився з Герміоною. Йому забракло духу відгородитися від неї. Не залишилося сил боротися із почуттями. Тео вже зблизився, вже програв. Але він обовʼязково це виправить. Знову відштовхне її. Відпустить. Щоб вона не страждала поряд із ним.
Але він не міг зробити цього зараз. Вона була йому потрібна.
Герміона приходила до кабінету. Тео розповів про ідею з часоворотом, за що Ґрейнджер відчитала його в найкращих традиціях правильної дівчинки. Але потім... почала допомагати. Здебільшого вона просто асистувала, мовчки подавала потрібні деталі, розгрібала завали паперів та провітрювала кімнату від їдкого тютюнового туману. Ґрейнджер розуміла, що вона стає співучасницею незаконного діяння, але чомусь її зараз це зовсім не хвилювало.
Герміона і Тео іноді зустрічалися в коридорах, прогулювалися навколо замку. Але жодного разу не ходили на міст. Це здавалося неправильним. Міст немов перетворився на надгробну плиту їхніх солодких спогадів. Занадто боляче було повертатися.
Поряд з Герміоною біль трохи вгамовувався, думки кричали тихіше. Вона ніжно обіймала його, гладила по щоці, перебирала пальчиками сплутані кучері. Тео майже не торкався до неї, більше не цілував. І весь час мовчав. Герміона не наполягала, вона і так розуміла його почуття без слів. Звична легкість Тео розбилася на друзки об крижаний айсберг.
В один з таких днів вони кілька годин провели в мовчанні, що обеззброює. Герміона сиділа в кріслі, Тео на підлозі біля її ніг. Він схилив голову їй на коліна і просто слухав. Слухав, як Герміона рівномірно дихала, іноді важко зітхала; як шаруділо його волосся під її руками, як хрипів старий радіоприймач. Життя здавалося Теодору каламутною річкою, яка більше нікуди не текла, не впадала в море, не прагнула до океану. Але в річці жила золота рибка, що дарувала надію, яка теплими пальчиками гладила його виснажене обличчя. Яка знаходилась поруч.
Герміоні також було складно. Вона відчувала себе безпорадною. Раніше всі конфлікти були безпосередньо завʼязані на ній, і результат залежав від її рішень. Але тепер вона нічого не могла вдіяти. І це вбивало. Їй було дуже шкода Тео, вона як могла намагалася полегшити його переживання. Але водночас Герміона усвідомлювала, що і Малфою зараз непросто. Їй здавалося, вона розуміла Драко. Розуміла його справжні емоції, а не захисні агресивні реакції. Вона не знала, звідки в ній народилася ця нездорова емпатія. За всіма розрахункам, враховуючи факти, Драко Малфой не заслуговував на співчуття.
Герміона розривалася між хлопцями й не розуміла, що їй тепер робити. Чи доведеться вибирати когось одного? У яких відносинах вона залишиться з іншим? Що якщо втратить обох?
Як же їй хотілося нічого не вирішувати, не боротися і розплутувати вузли. Як же їй хотілося, щоб все просто було добре. Просто. Було. Добре.
— Герміоно... — пробурмотів Тео кудись у повітря.
Вона подумала, що їй почулося, присунулась до нього і схилилася.
— Що мені робити? — голос Тео був просякнутий розпачем. Спина згорблена, голова щільно притиснута до ніг Герміони.
Хоча питання пролунало раптово, вона точно зрозуміла, про що думав Теодор. Герміона не одразу знайшлась, що відповісти. Вона зволікала, підбираючи слова.
— Гадаю, потрібно дати йому час...
— А який у цьому сенс? — зітхнув Тео. — Він сказав, що я йому бридкий, що він не такий...
Тео схопився за голову і добряче потягнув волосся.
— Господи... Який же я придурок!
— Ей, тихо-тихо, Тео, — Герміона сповзла до нього на підлогу, обхопила обличчя руками. — Ти ні в чому не винен. Це ж Драко. Він грюкає дверима, але повертається.
Тео завмер на кілька секунд і підвів на неї стривожений погляд. Вона знову помітила капіляр, що луснув у його оці. Кривава пляма огортала синю райдужну оболонку. Контраст кольорів викликав моторошні відчуття.
— Стривай, ти думаєш, він?..
— Чесно зізнаюся, я думала, що все до цього йде, — невпевнено промовила Герміона. — Драко іноді так дивився на тебе... ну... як на мене...
Тео швидко закліпав. Сині очі забігали у пошуках спогадів, що підтверджують її слова. Він теж помічав ці погляди, але списував на свою бурхливу фантазію. Тео гадав, що видає бажане за дійсність. Але якщо Герміона таке відчула, значить...
— І тебе не бентежить такий... Емм... Розклад?
— Ні, — Герміона опустила руки Теодору на плечі та відвела очі, справляючись з ніяковістю. — Я багато думала про це. У результаті зрозуміла, що якщо два хлопці, яких я... які мені подобаються, відчувають почуття один до одного... це чудово. Це відчувається як щось наповнююче.
— Тобто для тебе те, що я такий... це нормально? — Тео говорив незвично скуто. Він зовсім не був схожим на себе.
— Це справді незвично. Уся наша... ситуація, — Герміона ковтнула грудку. — Це дивно. Я не до кінця розумію, як до цього відноситися. Але те, що тобі можуть подобатися хлопці...
— І дівчата, — він цмокнув її в руку.
— І дівчата, — усміхнулася Герміона, — це нормально. Мої батьки дружили із парою чоловіків. Дядько Роберт був дуже веселим, а дядько Джон завжди приносив мені солодощі нишком від батьків. Вони часто приходили до нас на чай. Ми були на їхньому весіллі та їздили з ними у відпустку. Вони виглядали щасливими. Я їх дуже любила.
— На весіллі... — Тео немов пробував слова на смак. — Добре, що я не зробив Драко пропозицію, — хихотнув він. — Залишився б без голови.
Герміона усміхнулася. Тео знову жартував — це гарний знак.
Він провів рукою по волоссю й ніби вперше помітив, як сильно вони сплутались. Тео розправив плечі.
— Я чув про те, що сексуальність — це спектр... Ну, те, що немає стовідсоткової гетеро або гомо орієнтації. Але, щиро кажучи, я не думав, що це про мене. Хоча...
— Так, іноді ми не можемо контролювати своїх почуттів. Я ось точно не думала, що одного разу... буду з двома... слизеринцями.
— Жах жахливий! — усміхнувся Тео і вщипнув її за підборіддя.
Герміона захихотіла, потяглася до нього і залишила ніжний поцілунок на щоці.
— Мені здається, я завжди був таким... — замислився Тео і за звичкою почав перебирати в повітрі пальцями. — Я люблю торкатися людей, ніколи не розумів, чому хлопчики реагували різко. Мені завжди подобалися люди незалежно від їхньої статі. Дорослішаючи, я розумів, що це ненормально. Ніхто навколо не робив так само. Я задивлявся і на дівчат, і на хлопців. Можливо, навіть закохувався в дитинстві. Але потім батько взявся за моє виховання.
— Що ти маєш на увазі?
— Він вчив мене стримуватися. Щоб Сама-знаєш... щоб Волдеморт не дізнався про мої здібності. Я маю на увазі дивну стихійну магію, яка була у моєї мами й, мабуть, передалася мені у спадок. Батько говорив, що я — джерело енергії неймовірної сили. Але про це ніхто не повинен знати. Навіть я сам до пуття нічого не знаю...
— А як він учив тебе? — обережно спитала Герміона і несвідомо подивилася на тонкі шрами на руках Теодора.
— Він... перевіряв мої межі. Психологічні, фізичні... Навчав стримувати сплески емоцій і, як наслідок, сплески магії. Тому що саме сильні емоції зароджують в мені ці вібрації, цю енергію.
— Схоже на обскурів.
— Так, але вони зовсім не можуть себе контролювати. І рано помирають. А я ще поки живий, — Тео саркастично посміхнувся. — Але, можливо, це щось споріднене... Чесно кажучи, я сам не розумію, що зі мною. Мені здається, мама могла знати. Тому мені потрібний часоворот.
— Але ж, Тео, ти розумієш, що радикальні зміни минулого можуть призвести до іншого майбутнього? Міністерство неспроста знищило всі маховики, — Герміона постаралася звучати якомога делікатніше.
— Я розумію, — сумно протягнув Теодор. — Я розумію, що не можу врятувати маму. Але... Я хочу просто побалакати... І зʼясувати, що було в пакунку. Хто був той чоловік? Можливо, впізнавши його, я зрозумію більше про себе і свої здібності. Зараз-то я тільки все псую, втрачаючи контроль, — Тео дбайливо провів по місцю на стегнах Герміони, де залишив опіки в їхню першу ніч. — Памʼятаєш, я тоді зачаклував сферу руками? Мені нестерпно було дивитися, як ви з Драко сваритеся. І я зірвався... Батько б за таке...
Герміона з жалем звела брови. Тео вирішив не лякати її подробицями.
— Загалом, тоді, років в пʼятнадцять, я зрозумів, що краще ні з ким не зближуватися. Що емоції роблять мене слабким. Я вирішив тримати дистанцію.
На противагу своїм словам Тео ніжно погладив Герміону. Потім знову напружився, піддаючись впливу думок.
— Але з Драко все складно. Ми ж із ним дружили. Він був мені майже братом... Глибоко всередині я знав, що можу закохатися... Я страшенно боявся цього. І не дарма...
У грудях Герміони кольнула гіркота. Вона відчула себе зайвою в їхній історії.
— Коли ти вперше щось відчув?
— Гадаю, цього року. Після війни все стало іншим. Драко почав змінюватися. А може, це я почав змінюватись... — Тео повільно вдихнув і, зустрівшись з незаперечною підтримкою в янтарних очах, зізнався: — Це може здатися дивним, але коли ми разом працювали над колективним посиленням, я... приревнував його до тебе. Або тебе до нього... Коротше, я захотів, щоб ви теж дивилися на мене так, як одне на одного.
— Я ж тоді хотіла його придушити... — здивовано скривилася Герміона.
— Це ти так думаєш, — Тео поблажливо усміхнувся. — Ти зовсім не вмієш приховувати емоції. І це мені дуже подобається в тобі, — він схилився і повернув Герміоні поцілунок. — Обожнюю твої почервонілі щоки.
І немов за командою румʼянець зафарбував соромʼязливе обличчя.
— Ну ось... А потім померла Нарциса. Я годинами не відходив від нього і саме тоді чітко зрозумів, що дивлюся на Драко не як на друга. Його дотики почали відчуватися інакше. Його близькість викликала в мене... напевне, це називається трепетом. І це пиздець як налякало мене.
Тео пересмикнуло, ніби він знову усвідомив свої почуття.
— А потім він залишився з нами... на канікулах і в кімнаті... Це були найкращі дні в моєму житті. Ти й Драко... Немов мої сни вивернули у реальність. І я подумав, що він теж... що я йому... — повітря різко стало нестерпно густим. — А потім я все зіпсував.
Тео впустив голову і знову зіщулився. Герміона підвелася на коліна і підповзла до нього. Вона притиснула його голову до грудей, зминаючи кучері.
— Тео, ти ні в чому не винний. Тео... — Герміона гладила його по обличчю. — Ти не винен у тому, що відчуваєш. Я думаю, що Драко відчуває те саме. Ти ж сам мені сказав, що він боїться. Памʼятаєш?
— Це зовсім інше...
— Нічого не інше. Ти ж відчуваєш щось схоже до мене?
— Ні.
Це було боляче.
— Почуття до тебе інші.
Герміона напружилась і затамувала подих. Тео трохи відсторонився, і їхні обличчя опинилися на одному рівні.
— Я вперше відчув, що... хочу тебе, — він підступно усміхнувся, — коли показував щоденник Темпуса. Тоді, у бібліотеці. Ти прийшла в жахливо короткій сукні, і твої ноги... зводили мене з розуму. А коли ми були на озері, мій організм явно дав зрозуміти, що мені не здалося.
— Що ти маєш на увазі? — зніяковіла Герміона.
— Внутрішні вібрації. Вони просилися назовні. Ти спала і нічого не помітила. Але я мало не вибухнув до біса, так мені хотілося торкнутися тебе, — Тео широко усміхнувся і похитав головою. — І знаєш, коли я зрозумів, що закохався?
Герміона здригнулася і розплющила очі. Тео з такою легкістю промовив зізнання. Чи це не вважалося зізнанням?
— Коли ти надерла мені дупу на дуелі, — Тео закусив зубами нижню губу і міцно стиснув стегно Герміони, притягуючи до себе.
— Але чому тоді ти так дивно відреагував на те, що я розійшлася з Роном?
— Тому що, я ідіот і боягуз. Я тупо злякався. У мене ніколи не було стосунків у нормальному розумінні, і я не хотів робити тобі боляче.
— Тому зробив?
Тео захихотів.
— Я вже говорив, що ідіот? — він грайливо схилив голову набік. Але потім знову посерйознішав. — Я не можу дати жодних гарантій... Майбутнє дуже важко передбачити. Вічні обіцянки — це не моє... Але коли ми засинали в мене у квартирі, я зрозумів, що хочу робити так щоночі.
Герміона відчула, як гаряче топлене масло розтікалося у грудях.
— Мені не потрібні вічні обіцянки, — вона накрила долонею його руку.
— Тоді... — Тео глянув їй у вічі, міцніше впʼявся пальцями. Він був стривожений, але рішучий. — Тут і зараз?
— Тут і зараз...
Герміона впевнено стиснула його руку. Тео шумно видихнув, наче скинув бетонну брилу з плечей.
— Повертаючись до твого питання, почуття до тебе... вони начебто іншого кольору, але такі ж насичені, як... почуття до Драко. Ніколи не думав, що зможу відчувати стільки... емоцій одночасно. Мені важко пояснити. Але якщо ти кажеш, що я і Драко... що ми обидва тобі подобаємося, ти, мабуть, мене розумієш...
Герміона замислилась. І справді почуття до хлопців відчувалися по-різному, але однаково сильно. Немов два різних, але голосних акорди звучали одночасно. І ця комбінація створювала ідеальну гармонію. Вони були різними на смак, на дотик, вони пахнули по-різному. Дві протилежності, які відмінно доповнювали одне одного, залишаючись при цьому самобутніми.
Герміона думала про те, що їй, імовірно, варто зробити вибір на користь когось одного. Але від цієї дилеми згортало шлунок.
— Так, — кивнула вона, — я тебе розумію. Можливо, це дивно і неправильно... але я хочу бути з вами двома. Одночасно.
— І я теж. Тільки третій гравець покинув поле... — Тео винувато підібгав губи. — Вибач, що я все зіпсував.
— Тео... все буде добре, — Герміона провела долонею по його щоці. — Я з тобою.
Вона потяглася та обережно поцілувала пересохлі потріскані губи.
— Дякую... — прошепотів Тео. — Ти неймовірна.
Вони обійнялися і розчинилися одне в одному. Тео відчував, ніби прокинувся від нічного кошмару, і сонячне світло заспокоювало його. Тепло розтікалося і множилося. Герміона дарувала йому довгоочікуваний спокій і покору.
Після кількох хвилин мовчання, вона впевнено заявила:
— Знаєш, я спробую поговорити з ним.
Тео різко відсторонився і схопив її за плечі.
— Що? Ні! Не смій!
— Я тільки спробую, — невинно пробурмотіла Ґрейнджер і відпустила його руки.
— Герміона, він же закритий як ніколи. Бісова крижана брила.
— Щось мені підказує, що у мене може вийти.
— Я прошу тебе, не треба. Драко буває дуже різким, коли гнівається, — Тео несвідомо провів по шиї, на якій виднілися сині сліди пальців.
— Чи мені не знати.
— Герміоно...
— Я спробую. Все буде добре! — вона знову ніжно поцілувала його.
Тео заплющив очі, насолоджуючись відчуттями. Зітхнув і здався.
— Божевільний, божевільний Ґриффіндор... — Тео міцно притиснув її до себе, немов боявся, що якщо відпустить, вона розчиниться. — Я радий, що знайшов тебе.
***
Драко майстерно уникав Нотта і Ґрейнджер. Він викреслив їх зі свого життя, наче мерзенну помилку, прибрав із поля зору. Але не міг викинути з голови.
Його тіло ламало від пекельної крепатури. Драко літав годинами тричі на день. Долоні вибухнули мозолями, губи вкрилися тріщинами від морозу. Драко багато пив. Він намагався всіляко затуманити свідомість, відволіктися на фізичний біль. Але нічого не працювало. Думки про бісового Теодора і... «інцидент» знов і знов вривалися в голову, випробовуючи терпіння Драко.
Гірше було лише уві сні.
Щоночі йому снилися дві пари рук, які пестили його. Дві пари губ, які цілували шию, спину, живіт... Її протяжний стогін, тихий, але глибокий. Довгі пальці на вилиці... які різко обхоплювали його підборіддя... Глибокий поцілунок, жорстокий, вимогливий... До жаху збуджуючий. Неправильний. Огидний.
Прекрасний...
Драко прокидався і люто кричав. Несамовито і відчайдушно. До хрипоти. Заглушуюче закляття на балдахіні ліжка ледве стримувало звук.
Від отруйних думок Драко відволік один лист. Керуючий сімʼї Малфоїв сповістив Драко про необхідність зʼявитися до батька для розвʼязання питання спадщини. Передбачалося, що Люціус відмовиться від власності та залишить Драко все, що належало їхній родині. Але для цього потрібна була особиста зустріч.
Особиста бісова зустріч.
Сука...
Лише батька зараз не вистачало для повного краху нервової системи. Але, на щастя, у запасі було кілька місяців для роздумів.
У день, коли Драко отримав лист, він випив вдвічі більше. Малфой думав про матір, про свою безпорадність і слабкість. Він докоряв собі за те, що не зміг вплинути на їхні відносини з батьком.
І сумував... Драко несамовито сумував за мамою...
У пориві люті він розніс половину вітальні. Розбив дзеркала, підірвав дивани та картини. Налякані до жаху другокурсники забилися в куток і благали їх не чіпати, коли зʼявився Забіні. Блейз буквально заломив Драко і потягнув у кімнату під крики та лайку на свою адресу.
Малфой трахав все, що рухалося. Один погляд — і він вже тягнув за собою незнайомку. Навіть будучи пʼяним, Драко володів підступною привабливістю, і дівчата не могли встояти. Багатьох приваблював красень із поганою репутацією і пораненим серцем. Драко за день міг змінити три-чотири партнерки. За тиждень деякі пішли по другому колу. Він був ненаситний і дуже грубий. Начебто намагався довести собі щось...
Але всі ці звʼязки були не про втіху. Те, що відбувалося, потопало в алкогольному тумані. Тіло ніби оніміло та розучилося відчувати. Драко не памʼятав чи отримував оргазм, не кажучи вже про своїх одноразових пасій. Він безсердечно сміявся в обличчя Пенсі, коли вона закочувала істерики та звинувачувала в зраді. І щоразу їхні сварки закінчувалися грубим, майже жорстоким сексом. Драко трахав Пенсі в коридорах, у порожніх класах і навіть у загальній вітальні. Він не боявся, що їх можуть застукати. Йому було абсолютно начхати. На неї, на себе, на весь клятий світ.
Одного вечора, коли Драко йшов до Забіні за черговою пляшкою, він зустрів Ґрейнджер біля кабінету Херста. Першою реакцією було втекти, проігнорувати її. Але бісовий внутрішній голос змусив Драко слухатися.
Він наблизився впритул до неї та просто став поруч, перегородивши прохід. У вухах загуділа кров. У Ґрейнджер був антидот для його болю. Солодке передчуття дози поколювало вени.
Нехай це зробить знову. Нехай...
— Драко? — надто здивовано вигукнула Герміона. Вона зовсім не очікувала зустрічі з ним.
Драко повільно заплющив очі. Відкинув голову назад і щосили втягнув носом повітря. Прохолода полегшення прокотилася тілом. Лише Ґрейнджер називала його так на імʼя. Як же йому не вистачало її...
Драко встромив вимогливий погляд у її свідомість. Сірі очі спалахнули жахливим полумʼям. Він провів пальцем її губою та дивно посміхнувся.
— Що ти робиш?! Нас же помітять, — відсахнулася Герміона і з побоюванням озирнулась навколо.
Від Драко тхнуло алкоголем. Його похитувало. Рухи були сповільненими, незграбними. Він похитав головою, дістав з внутрішньої кишені флягу і зробив ковток. Драко скривився від гіркоти та лячно розсміявся. Герміона набрала повітря, щоб щось заперечити, але він притягнув її до себе. Драко пірнув пальцями під лацкан піджака, провів рукою по талії.
Двері кабінету відчинились.
— О, міс Ґрейнджер! Я отримав вашу записку, проходьте! — вигукнув професор Херст.
Герміона відскочила від Драко та оторопіла. Похапцем поправивши піджак, вона зайшла до кабінету.
Драко роздратовано смикнув головою і збирався вже піти далі, але Херст його гукнув:
— Містере Малфой, вас я також буду радий бачити.
— З чого б це? — огризнувся Драко.
— Сам не знаю... Барні б сказав, що це чудова ідея. Прошу, проходьте!
«Який же він придурок».
Малфой закотив очі, але все ж таки зайшов до кабінету.
Кабінет професора Херста був схожий на печеру шамана. Скрізь стояли скляні колби з жахливим наповненням: забальзамовані тварини, понівечені частини тіла, схожі на людські, чиїсь очі, зуби... При цьому кімната здавалася затишною. Тепле приглушене світло зачаклованого вогню в банці, звуки диковинного металевого інструмента на пару з там-тамом і аромат пряних трав творили загадкову, але приємну атмосферу. Було трохи душно. Посеред кабінету стояв стіл, стілець і два низьких крісла. Зі стелі до рівня голови звисали клапті тканини, сушені рослини та звʼязки різноманітних колбочок.
— Прошу вибачення за таку довгу відсутність... — почав Херст, сідаючи на край столу. — Я переживав не найкращі часи... Але все уже позаду.
Драко впав у крісло і вальяжно закинув гомілку на коліно. Герміона стала поруч із професором. А той замовк, втупившись неприродньо-жовтими очима в глиб кімнати.
Повисла тиша. Герміона з очікуванням дивилася на застиглу фігуру перед собою. Куди подівся його посох? Драко знущально фиркнув, дістав флягу і без всякого сорому зробив ковток.
Різко, наче його вжалили, професор відмер і схопив зі столу звʼязку паперів.
— Я підготував для вас виписку із шаманського вчення, — сказав Херст і протягнув звʼязку Герміоні. — Це доволі складний ритуал. Саме закляття елементарне, послідовність дій дещо заплутана, але, певен, ви розберетеся, проте потрібна неймовірно могутня сила, щоб все вийшло. Я маю надію, що у вас досить магічного дару виконати його, — Херст добродушно усміхнувся. — Але я хочу запропонувати свою допомогу.
— Так-так, звичайно, професоре...
— Пропоную після закінчення навчального року разом вирушити до Австралії. Я допоможу провести обряд і проконтролюю процес, щоб уникнути... неприємностей.
Герміона притиснула до себе папери та стримала порив обійняти Херста.
— Професоре, це ж просто неймовірна новина! Дякую, дякую вам! Дякую!
— Ви чудова дівчина, міс Ґрейнджер. Ви подарували щастя багатьом людям, — Херст блиснув очима у бік Драко, — і заслуговуєте на щастя натомість.
Професор покрутився на одній нозі та опинився біля слизеринця.
— Містере Малфой, — він змахнув рукою над його головою. Кілька платинових пасм піддалися пориву вітру. — Я відчуваю, що ваша душа затьмарена тривогами.
Драко з огидою повів верхньою губою.
— Якого біса? Все зі мною гаразд.
Херст мʼяко й поблажливо усміхнувся.
— Так буває. Це нормально. Прийняття — вельми складний процес.
«Що він верзе?»
— Відкрийтесь світу, містере Малфой! Відкрийтесь собі. Ваше серце велике, — Херст артистично розвів руками, показуючи масштаб, — і зможе вмістити в собі багато любові. Більше, ніж ви вважаєте.
— Я обійдусь без ваших повчань, професоре, — з відразою виплюнув Драко. Він, хитаючись, підвівся з крісла і показово ковтнув із фляги.
Херст проігнорував зневажливий жест. Жовті очі спалахнули азартом. Безумця відвідала ідея. Він скочив на стіл і щось дістав зі звисаючої купи лахміття. Херст безшумно зістрибнув, мов дикий кіт, і підійшов до хлопця.
— Я поясню. Це ви... — професор покрутив у руках невеликий чорний кристал невідомого мінералу. — А це — страх і упередження, — він узяв порожню баночку з затертою етикеткою і закинув кристал усередину. Насупившись, Херст щільно закоркував посудину потрісканою пробкою.
Драко скептично похитав головою і фиркнув. Герміона насупилась. Вона теж не розуміла, до чого веде професор Херст.
— Що тут написано? — Херст стукнув нігтем по розмитому написі.
Драко примружився і дещо нахилився вперед:
— Я не бачу.
— Отож! — вигукнув Херст.
— Що? Це якийсь ідіотизм. Повна нісенітниця, — роздратовано сказав Драко.
— Містере Малфой, просто задумайтесь: як ви зможете прочитати етикетку, якщо ніколи не вийдете з банки?
Херст потрусив колбочкою. Чорний кристалик із дзвоном забився об стінки. Професор підморгнув Драко.
Малфой стиснув щелепи та кулаки. Протверезів. Його розлютив цей дредастий придурок, який уявив себе мудрецем.
— Це все? — прошипів Драко.
— Так! Дякую, що довірили мені свої хвилини, — вигукнув Херст і радісно усміхнувся.
Від щасливого обличчя професора Драко відчув нудоту, що підкрадалася.
Коли Малфой пропускав Герміону у дверях, Херст додав:
— Людина може робити те, що бажає, але не може бажати того, що жадає...
***
Темрява затягнула очі та розум. Драко був розлючений. Найбільше його злило те, що він взагалі злий цією ситуацією. Якого біса його зачепили слова божевільного дурня?
— Драко, я гадаю, професор Херст у чомусь має рацію, — невпевнено почала Герміона, коли вони йшли зі слизеринцем коридором.
Дивно, але тепер Герміоні було абсолютно начхати, якщо хтось помітить їх. Вона обіцяла Тео поговорити з Малфоєм.
— Не починай, Ґрейнджер.
— Я ж бачу, як ти переживаєш. Тео також... Можливо, вам варто поговорити?
— Якщо ти вирішила побалакати про нього, не марнуй час, — огризнувся Малфой.
— Драко...
Він пришвидшив крок.
Герміона відчувала, немов опинилась у холодній річці під шаром непробивної криги. Вона задихалася, стукала кулаками, дряпалася, але лід тільки міцнів.
— Драко, стій! — підвищила голос Герміона і також прискорилась. Але він ігнорував її. — Драко Малфой, зупинись і послухай мене! — роздратовано крикнула вона. Герміона втомилася від доганялок.
Малфой зупинився, Ґрейнджер врізалася в його спину. Він різко розвернувся, схопив її за руку і заштовхнув до кабінету збоку.
— Що ти робиш? — скрикнула Герміона.
Драко зачинив двері магією і з силою втиснув ґриффіндорку в стіну.
— Я тебе слухаю, Ґрейнджер... — прогарчав він.
Герміона розгубилася, але за кілька секунд згадала, що хотіла сказати:
— Мені здається... Мені здається, ти занадто суворий з Тео.
Драко напружився. Гнів запускав лапи у свідомість. У грудях гіркотою розтікалася отрута, а тіло важчало. Драко схилився і провів носом її щокою. Герміона зіщулилась. Різкий запах віскі змусив відсторонитися.
— Це наша з ним справа. Якого біса ти взагалі лізеш?
— Мені не байдуже. Я хвилююся за...
— Помирити нас хочеш? — Драко прикусив мочку її вуха, а потім повільно і їдко прошепотів: — Що, Ґрейнджер, сподобалося з двома?
— Драко... навіщо ти так?
Він притиснув її всім корпусом, дихати стало неможливо. Малфой би задушив її, але інше сильніше бажання взяло верх. Драко ковзнув рукою по її стегні та хтиво стиснув його.
— Ти хочеш, щоб тут був Тео?
Герміона спробувала відштовхнути, але Драко сильніше навалився і взяв за підборіддя.
— О-о-о, я знаю... ти цього хочеш, — його голос знизився до лякаючого басу. — Ти хочеш Тео.
Відраза промайнула в переляканих очах Герміони. Вона вчепилася в його груди, намагаючись звільнитися.
Драко задер її спідницю і провів руками між стиснутих ніг.
— Що ти робиш?! — обурилася Герміона. У голосі хрипів жах.
— Він би цілував тебе в шию, — Драко ігнорував жалюгідні спроби вирватися, шепотів їй в губи, — Дивився б своїми бісовими синіми очима, повними пристрасті... Залишав би засоси...
Драко різко просунув руку глибше і знову провів пальцями між ніг. Він лизнув її зімкнуті губи та натиснув всією долонею на чутливу точку крізь колготки та білизну.
Його дії лякали й водночас розпалювали збудження. Герміону дезорієнтувала його поведінка та власна неоднозначна реакція.
— Він би пестив тебе язиком. Тобі ж сподобалося? М-м-м?
— Драко, зупинись!
Малфой жорстко штовхнувся стегнами, сильніше натиснув рукою і грубо поцілував Герміону. Вона боляче вдарилася спиною об стіну. Дихання почастішало, серце закололо від скаженого ритму. Герміона міцніше стиснула ноги, вчепилася в камʼяну руку і спробувала ухилитися від поцілунку. Але він жорстко впʼявся пальцями в її підборіддя, потягнув донизу, і їй довелося відкрити рот. Драко цілував владно, не лишаючи вибору.
— Тобі сподобалося відчувати його пальці всередині? — він не зупинявся. — Його бридкі... довгі... пальці.
— Я не... ти пʼяний, Драко. Зупинись.
— Ти б хапалася за його чорні патли, поки він ніжно-ніжно насаджував би тебе на свій член...
Драко терся об її стегна, тримав рукою обличчя і шепотів, водячи носом по вилиці.
Герміона жалібно проскиглила.
— Тео не такий, як я, так, Ґрейнджер? Тео ніжний... Тео добрий... Милий, нещасний хлопчик...
— Будь ласка, Драко, давай нормально поговоримо.
— Скажи, Ґрейнджер...
— Драко... — благала Герміона.
— Я знаю, яка ти насправді, — прогарчав він і провів язиком по її вусі.
Герміона не могла контролювати тіло. Вона відчула, як гарячі краплі збудження розтікалися організмом. Дотиків здавалося занадто мало, вона хотіла ще. Вона хотіла його всього. Це було абсолютно неадекватно. Якого біса, їй же потрібно втікати? Герміоні стало страшно.
— Припини... — ледь чутно на залишках розуму прошепотіла вона.
— Скажи.
Драко відтягнув зубами її губу і боляче прикусив.
— Ти хочеш нас двох?
Він повільно облизав місце укусу. У ньому боролися протилежності.
— Ти хочеш, щоб ми вдвох трахали тебе? М-м-м?
Його хмільне дихання обдавало жаром вологі губи.
— Що з тобою? Припини, будь ласка...
— Відповідай.
— Драко...
Страх вколов адреналін прямо в серце. Герміона обхопила обличчя Драко і ніжно поцілувала. Ледве торкаючись губами. Невинно. Легко. Вона хотіла, щоб він заспокоївся. Вона хотіла повернути того дбайливого та ніжного Драко.
Але її жест подіяв, як червоне полотно на розлюченого бика.
Драко увірвався язиком у гарячий рот Герміони. Поцілунок був жорстким і гірким від алкоголю. Він підхопив її за сідниці і вмить переніс углиб класу. Неочікувано розвернув і поклав животом на стіл. Драко задер її спідницю і різким рухом розірвав колготки. Він ковзнув пальцями під промоклу білизну, нахилився та вʼїдливо прошепотів:
— Говори що завгодно, але дивись, Ґрейнджер, — він підніс два пальці до її очей. Вони сяяли від її власної вологи, — Тобі це подобається. Ти хочеш...
Герміона нажахано округлила очі, спробувала підвестися, але Драко надавив рукою на спину.
— Я знаю, що ти хочеш.
Свідомість Драко затьмарилася алкоголем, люттю і хтивістю. Він не міг контролювати свої дії. Або не хотів.
Герміона почула, як клацнула пряжка паску. Драко розстебнув блискавку.
— Драко, ні! Зупинися! — вона хотіла повернутися, але він жорстко вдавив її обличчям у стіл. Холодна деревʼяна поверхня обпекла щоку.
— Замовкни!
Однією рукою Драко втискав кохане личко в стіл, іншою вчепився в талію. Він ковзнув рукою по стегну. Голова закрутилася від вигляду оголених сідниць в розірваних колготках. Він наблизився і буквально відчув, як кров стала гарячішою. Невгамовне бажання отримати свою дозу обпалювало вени. Зараз йому стане краще. Біль пройде. Зараз йому буде охуєнно...
Драко смикнув трусики убік...
— Ні, будь ласка! Не потрібно! Мені боляче!
Розряд відрази до себе змусив Драко на мить завмерти.
Що він робить? Що він робить? Що він робить?
Але нова хвиля люті втопила. Драко зажмурився і в темряві зʼявилися бісові сині очі. Чому він завжди дивився на нього? Чому Драко хотілося, щоб Тео дивився? Чому живіт боляче зводило від його погляду? Чому, сука, чому?!
Як випалити його з голови?
Драко нахилився до Герміони, навалився всім тілом і розлючено прогарчав:
— Ніхто тобі не потрібний, окрім мене! Чуєш? Чуєш, Ґрейнджер?! — він дужче вдавив її обличчя. Губи торкалися шкіри біля вуха. — Ніхто! Тобі не потрібний Теодор. Тобі не потрібний клятий Теодор Нотт! — Драко кричав. — Тобі ніхто не потрібний!!! Не потрібний!!! Тобі ніхто не потрібний!!! Ніхто!!!
Його голос розірвав луною кімнату. Драко не був впевнений, кому кричав ці слова. Їй? Чи собі? Він притулився до її щоки та відчув... сльози.
— Драко, будь ласка... — благала Герміона, — відпусти мене.
Реальність пронизала розпеченим кинджалом. Нутрощі ошпарили опіки.
Що він робить?!
Драко відсторонився, сповз навколішки та схопився за голову. Його трясло. Герміона невпевнено розвернулася. Вона похитнулася, поправила спідницю та спробувала злізти зі столу. Герміона не могла дивитися на Драко. Їй хотілося якнайшвидше забратися. Вона ступила на землю... Але не змогла піти далі — Драко обхопив її ноги. Розірвані колготки звисали клаптями на стегнах. Драко поглянув з-під чола і помітив, що Герміона плаче. Серце стиснулося від болю. Ненависть до себе пройняла отруйним вибухом. Немов у зворотній перемотці Драко пережив останні хвилини та усвідомив:
— Боже, який же я виродок...
Він обхопив її ноги та зазирнув у вічі.
— Пробач мені... — каяття виблискувало зсередини. — Пробач мені. Пробач...
Драко уткнувся чолом у її коліна.
— Пробач мені...
Він почав гарячково цілувати її ноги. Він опускався нижче, шепотів щось сумбурне, вимолював пробачення. Драко покривав поцілунками її гомілки, кісточки.
Жалість упереміш з відразою плескались в крові Герміони. Щойно ця людина повністю знерухомила її, позбавляючи вибору. А тепер цілує, вимолює прощення, кається.
Вона невпевнено провела рукою по світлому розтріпаному волоссю. Драко здригнувся. Він обережно притягнув її до себе і міцно обійняв. Все тіло Герміони було напружене. Але вона не чинила опір. По щоках текли сльози протиріччя. Вона боялася Драко. Їй хотілося тікати, але водночас хотілося його пошкодувати, направити, вилікувати.
Адже він бував ніжним... Герміона сама не розуміла, чому вірила у його світлу сторону. Але... це ж він подбав про неї під час застуди. Зілля... Теплі шкарпетки... Бутерброди... Це ж Драко ніжно поцілував її перед сном в їхню першу ніч, він прийняв вади її тіла. Це був той самий Драко.
Чи ні?
Вони страждали в обіймах одне одного. Кожен про своє. Герміона не могла нічого сказати, її паралізував жах. Драко теж не міг видавити жодного слова. Він ненавидів себе, ненавидів те, ким він був і що відчував.
Хвилини вислизали, дихання відновлювалося. Жах розчинявся і змінювався нездоровою ніжністю.
Герміона повільно провела рукою обличчям Драко. Він подався на зустріч долоні, сумно видихнув і неймовірно ніжно поцілував Герміону у скроню. Він почав дбайливо погладжувати її волосся, заплутуючись пальцями в завитках. Він знову став тим Драко, у якого вона закохалася.
— Драко... — тремтячим голосом почала Герміона. — Що з тобою відбувається?
Він мовчав, не наважуючись відкритися.
— Я не знаю... все надто складно.
Драко жахливо заплутався. Його емоції суперечили його переконанням. Почуття лякали. Драко не впорався. Йому потрібна допомога...
— Тобі варто поговорити з Тео... — Герміона відразу пошкодувала про свої слова.
— Ми закрили цю тему, Ґрейнджер.
— Тоді, Драко, поговори зі мною, — вона зазирнула в його обличчя. — Я хочу допомогти тобі. Що ти відчуваєш?
— Не думай, що я відкрию душу просто тому, що ми трахаємося, — Драко ухилився від її рук.
— Що за дивовижна здатність закриватися? — Герміона знову спробувала притягнути його до себе.
Але Драко з легкістю відсторонився і підвівся.
— Не драматизуй, — зі звичним холодом кинув він.
— Дай мені тебе зрозуміти, — благала Герміона. Її голос був слабкий, відчувався майже прозорим.
Вона теж підвелася і підійшла до нього, показуючи, що не відступить. Їй хотілося показати йому, що він ще може змінитися. Він ще мав шанс на інше життя.
Але Малфой не глина. З нього неможливо було зліпити нову людину. Він — готова посудина, яка могла лише розколотися, а не набути іншої форми.
— Вибирай: або я, або він.
— Що?! — Герміона імпульсивно вдихнула і закашлялася.
Вона з жахом дивилася на його неупереджене обличчя. Драко мовчки чекав відповіді, вимірюючи час глибокими вдихами.
— Драко, навіщо ти так... ти ж знаєш, ви обидва мені важливі, — заїкаючись відповіла Герміона.
Драко заплющив очі. Ковтнув. Знову розплющив.
— Ти зробила свій вибір.
Він стиснув щелепи й, обсмикнувши піджак, розвернувся.
Крок...
— Ти знову кинеш мене? — крикнула Герміона йому в спину.
Він навіть не здригнувся. Ще крок...
— Як кинув тоді, в снігу? Як кинув нас на мосту? Як кинув Тео в кімнаті на вимогу?
Крок... Крок...
— Ти ж обіцяв! — істерика прорвалася в голос.
Ще один безсердечний крок...
— Ти ж обіцяв, що не зробиш мені боляче...
Драко завмер. Обернувся. На обличчі майнула тінь провини. Але він швидко приструнив емоції.
— А ти робиш. Мені боляче! — сльози заважали крику. — І Тео боляче! Нам боляче через тебе!
— Як добре, що ви є одне в одного, — спокійно усміхнувся Драко. — Буде з ким розділити біль.