Громовідвід

10

Кінець грудня, 1998 рік

Йдучи коридором із крихітної кухні, Герміона помітила дві фігури на балконі. Сутінки поглинули їхні тіла, і лише два слабких вогники освітлювали обличчя. Вони курили.

Герміона зайшла в дальню кімнату, тримаючи чашку в руках. Тут було темно і запорошено. Багатоярусні гори з коробок нагадували склад або кімнату на вимогу, в якій всі ховають свій непотріб. Герміона зробила кілька кроків і помітила незвичайну старовинну шафу, схожу на скриню.

— Це вир спогадів, — почувся голос.

Герміона здригнулась. Високий опівнічний «привид» безшумно підійшов і надпив чаю з її рук. Ґриффіндорка вдавано-зухвало здійняла брову.

— Не скупися, — усміхнувся Тео.

У дверному отворі стояв Малфой. Спершись на кволі двері, він пильно спостерігав за тим, що відбувалося. Під очима виднілися темні кола від нервового виснаження. Руки все ще були приховані бинтами.

— Навіщо тобі вир? — запитала Герміона та обережно провела рукою по різьбленій стулці незвичайного предмета.

— Я збираю спогади для наукової роботи. Іноді корисно переглянути свої роздуми або діалоги з кимось. Це може наштовхнути на нову думку. Він раніше належав батькам. Вони були вченими й також так робили, — Тео доторкнувся довгим пальцем до скрині, і та, підкорившись, відчинилася.

Усередині невисокої шафи сяяло срібне світло. Стіни були прикрашені арками готичних дзеркал. На стулках розміщувалися підписані кришталеві колби зі спогадами. В центрі знаходився сам вир — неглибока старовина місткість, схожа на раковину, всередині якої до краю була налита в'язка рідина.

Герміона пробіглась очима по написах на колбочках. Її погляд прикувала місткість із непримітною етикеткою, написаною різким почерком — «12,5 років тому».

— Тео, що було дванадцять з половиною років тому? — обережно запитала Герміона.

Нотт поглянув на Малфоя, неначе запитуючи дозволу. Блондин знизав плечима і тихо підійшов.

— Це саме той раз, коли я скористався часоворотом і вперше зміг повернутися в минуле далі, ніж на пару годин. Технічно це трапилося чотири роки тому. Мені було п'ятнадцять. Але мені вдалося відправити себе на дванадцять з половиною років назад, — на чолі виступила зморшка серйозності. Спогади пробуджували обтяжливі емоції. Нотт глянув на замислену дівчину перед собою і знову спіймав себе на бажанні ділитися з нею всім. — Хочеш покажу? — ніжно запитав він.