Громовідвід

17

Січень, 1999 рік
— Давайте пограємось у детектива? — Блейз плюхнувся на лаву між Тео та Драко.
Він схопив тост, відкусив та заінтриговано подивився на друзів.
— Приходжу я, значить, вчора вночі в підземелля і бачу краватку на ручці дверей. Прислухаюся, а в кімнаті комусь дуже, — Блейз глибоко вдихнув, — ДУЖЕ добре.
Драко і Тео переглянулись.
— І я ось думаю... — продовжував Забіні, — Нотт, крихітко, повів вчора кудись зубрилу, чого я, звісно, досі не можу зрозуміти, але всі ми не без гріха. А Малфой грозився сидіти в кімнаті до завтра... Я в сум'ятті, панове.
Забіні зробив ковток кави та вичікувально зіщулився. Але не отримав відповіді — його друзі немов заціпеніли.
— Коліться, хто з вас, чортів, учора полірував меча?
— Може, це був Ґойл, — усміхнувся Тео.
— Не сміши мене, крихітко! — пирснув Забіні. — Цей придурок учора напився вщент і замертво впав на якусь милу хафелпафочку. Не здивуюсь, якщо він зламав їй ребра.
Тео випустив черговий сміх, ховаючи хвилювання.
— Ну і? — не відступав Блейз. — Я зараз подумаю, що ви там разом розважалися.
— Ще чого, — наїжачився Драко. — Напевно, Нотт — розповсюджувач венеричних захворювань.
— Тобто це єдине, що тебе зупиняє? — іронізував Забіні.
— Ми з Ґрейнджер учора всю ніч гуляли, — втрутився Тео, — і базікали про зірки... — він непомітно підморгнув Драко.
— Фу, тобі що, дванадцять років? — скривився Забіні. — Коли ти вже її трахнеш?
— Ти обов'язково дізнаєшся першим.
— Отже, ти, Малфой, даремно часу не гаяв... — навалився на нього Блейз. — Ну, то хто вона? Ти ж розумієш, що Паркінсон її знищить? Вона вчора вся звелася, до речі. Виносила мозок Дафні, і я не зміг насолодитися своєю принцесою.
— Паркінсон переживе. Менше знаєш, міцніше спиш, Забіні.
— У-у-у, який ти таємничий. Бережеш її? Невже вона запала тобі в серденько?
— Точно запала... — хитро посміхнувся Теодор.
Драко роздратовано підвівся з-за столу та попрямував до виходу.
***
Теодор ліниво крокував до них назустріч, розносячи відлуння м'яких кроків вогкою та холодною вбиральнею.
Малфой дивився у розгублене обличчя Ґрейнджер. Йому хотілося її обійняти та заспокоїти, але внутрішня тривога сковувала.
— Привіт, красуне, — Тео сперся на стіну поруч з Герміоною.
— Що відбувається? Чому я тут?
— Класика жанру, — він усміхнувся куточком рота. — Нам треба поговорити.
Малфой здавався напруженим. Він ненавидів з'ясовувати стосунки. Розмови здавалися йому марною тратою часу. Але в цій дивній, заплутаній ситуації не залишалось іншого виходу. Треба було розібратися.
— Але я запізнююсь на урок! — рішуче заявила відмінниця та зробила крок у бік дверей.
Тео перегородив їй шлях.
— Почекає твоя Макґонаґал, — незвично серйозним тоном промовив він. — Те, що було вчора...
— Було великою помилкою! — звела брови Ґрейнджер.
Драко пробив гострий біль.
— Повинно залишатися в таємниці... — випалив Малфой. Найкращий захист — наступ. — Якщо хтось про це дізнається, Ґрейнджер, я знищу тебе.
— З якого дива я про це розповідатиму? — підняла підборіддя Герміона.
— Та що ви верзете? — підвищив голос здивований Теодор та встав поміж ними. — Помилка, таємниця... Невже мені одному вчора було так збіса добре?! — він уривчасто переводив погляд з Герміони на Драко, але ті лише завмерли, не наважуючись відповісти правду.
Набравши повітря в легені, Герміона методично повідомила:
— Це ненормально, Тео, — вона перевела погляд на руки, які нервово смикала. — Це якийсь розлад, відхилення. Так не повинно бути. Це неправильно.
Колючий дріт стиснув внутрішні органи Драко. Гострі шипи встромилися в серце, легені, шлунок. Драко чітко відчував внутрішню кровотечу.
— Та, бляха, Ґрейнджер, це був просто секс утрьох, — гаркнув Малфой. — Невелика подія! Звичайний перепихон, — він байдуже знизав плечима.
Час наче сповільнився. Драко дивився, як її обличчя змінювалось, як зіниці розширювалися, поглинаючи чорнотою медову райдужну оболонку. Секунда тривала вічно.
Герміона застигла від почутого. Він справді так вважав? Невже вона брала в цьому участь?
— Тоді якого біса, Малфой, ти робиш з цього таку жахливу таємницю? — апелював Нотт.
Драко замʼявся, можливо, шукав влучну відповідь, але його обличчя вдало маскувало будь-які емоції.
«Тео, допоможи мені, допоможи!»
Перед очима майнув спогад про її розкидані кучері, сяючу в теплому світлі шкіру, родимки на грудях, малесенькі, немов крихітні зірочки. А ще її покусані губи, які від відчуттів, що переповнювали через край, шепотіли: «Драко...»
— Не хочу асоціюватися з бруднокровкою, — повільно, не дивлячись у бік Герміони, роблячи акцент на останньому слові, промовив Малфой.
Що ж він робив? Що ж він робив?!
— Учора, судячи з тебе, ти був дуже навіть не проти асоціюватись з нею.
Очі Герміони почервоніли, і сльози розчарування виступили в куточках.
— Ви жахливі! — скрикнула вона. — Ти жахливий! — гарячі краплі ковзнули по щоках. — Як можна бути таким двоособовим? Таким зарозумілим і... жорстоким? Як?! — задихалася Герміона.
Драко стиснув щелепи. Клятий зрадник. Йому нестерпно було дивитись на її сльози, але ще жахливіше усвідомлювати, що вона вважала вчорашню ніч помилкою. Вони хворі. Це треба закінчити прямо зараз.
— Припини цей театр, — могильним, холодним тоном сказав Малфой. — Я хотів отримати задоволення — я його отримав. Не треба базікати про це зі своїми дружками, — він перевів погляд на Теодора. — Просто хочеться спробувати всі сорти вина, навіть найнизькопробніші...
— Малфой, — стиснувши щелепи, прогримів Тео. Його очі налилися кров'ю.
Ненависть пробиралась у свідомість Драко, отруювала його та затуманювала думки.
— Що, Нотт, будеш... ревіти через мене? Знову? — додавши гримасу глибинної відрази, виплюнув він.
Тео широко розплющив очі. Невже Драко використовував це проти нього?
— Якого х...
— Припини! Замовкни, замовкни! — кричала Герміона, підходячи ближче.
Її руки тремтіли, голос зривався, сльози текли бурхливою річкою. Вона більше не могла контролювати себе.
— О-о-о, — Драко зі зневагою оглянув її з ніг до голови, ніби вперше побачив, — клята захисниця знову в дії? Йолопів немає на горизонті, то ти тепер перемкнулась на малюка Тео? — уїдлива, зла посмішка розрізала обличчя, а розірвані внутрішні органи пульсували болем.
— До чого тут... та ти й мізинця їхнього не вартий!
— Так? Мені здавалося, я тобі подобаюсь... Учора ти так хвацько розсунула переді мною ноги та благала: «ще... ще, Драко», — Малфой перекривляв її голос, закотив очі та отруйно посміхнувся. — А ти виявилась досвідченою сучкою. Все-таки виїбав тебе «хлопчик, що вижив»?
— Зупинись... — заплющивши очі, благала Герміона.
«Зупини мене».
Серце Теодора пропустило удар. Здається, все повітря закінчилося цієї секунди. Клятий Малфой знову все зіпсує. Він зробить їй боляче.
— Я тебе попереджаю, — стиснувши кулаки до хрускоту, прогарчав Тео.
— Або ні... ти смоктала шрамоголовому, доки Візлі дер тебе своїм рудим членом?
Отрута розтікалася жилами. Драко здавалось, що хтось говорив за нього, немов він під закляттям Імперіус, немов у нього роздвоєння особистості.
— Що? – Герміона нажахано розчахнула очі. — Ти ж знаєш, що... Ти не можеш так... — вона задихалася від сліз. — Ти огидний! Замовкни!
Обійшовши Нотта, Герміона замахнулася, аби вдарити Малфоя в груди, але той встиг зреагувати, різко смикнувши рукою, і жорстко відбив напад. Герміона шумно вдарилась об дерев'яні двері кабінки. Драко захотілось розірвати себе на частини.
«Зупини мене, Тео».
Теодор підскочив і з усього розмаху врізав Малфою кулаком по обличчю. Розбив носа. Цієї ж миті невідома ударна хвиля розійшлася шумними вібраціями кімнатою. Дзеркала затремтіли, а підлога та стеля вкрилися чорними тріщинами, що виростали від місця, де стояв Малфой. Удар був настільки сильним, що Драко, схопившись руками за обличчя, впав на холодний кахель.
Удар Теодора здавався поцілунком янгола. Спокутою. Кров ринула, і пульсуючий розрив перетягнув на себе внутрішній біль. Драко відчув, як гнів відпускав, і до серця повільно пробиралася провина.
Він дивився, як Тео притягнув Герміону до грудей, як утішав її, притискав, гладив. Його сині очі нещадно пронизували Драко. Тео злився. І Драко його не засуджував.
Малфой ненавидів себе за боягузтво, за те, що знову зробив їй боляче. За те, що пригадав Теодорові сльози. За те, що не мав сил контролювати свій клятий гнів. Йому хотілося розірвати себе на частини, знищити, полегшити життя двом.
Тео взяв Герміону за підборіддя і повільно підняв її заплакане обличчя. Ніс, як і очі, був червоним, мокрі вії поблискували в тьмяному світлі, а губи опухли. Поглянувши в широкі від жаху зіниці, Тео пошепки сказав:
— Він ідіот. Все добре. Я з тобою. Йому просто... страшно.
Герміона відвела погляд, нова хвиля сліз покотилася градом щоками:
— Мені також страшно.
— Я знаю... Я тебе не ображу, — перевівши темно-блакитні очі на Малфоя та впевнившись у чомусь, Тео додав, — ми тебе не образимо.
«Я більше не хочу завдавати тобі болю...» — власні слова пронизали Драко докором. Він зімкнув щелепи до скрипу, відчув їдкий присмак крові.
Міцно стиснувши скуйовджені кучері, Тео потягнув її голову назад, відкриваючи доступ до шиї. Ґрейнджер зітхнула та, прикривши очі шовковими вогкими віями, віддалась відчуттям. Довгі тонкі пальці плавно переміщувались на тендітну шию, обтягнуту білою трикотажною тканиною.
— Я знаю, що ти там ховаєш, — видихнув їй на вухо Теодор, торкаючись своїми темними короткими кучерями її обличчя.
Драко побачив на шиї Герміони червоні та синювато-пурпурні сліди від вчорашніх поцілунків та укусів. Чому вона їх не звела? Спогади розтеклися теплими, трішки поколюючими хвилями. Тео провів язиком її ніжною шкірою. Герміона застогнала. Драко припинив дихати.
Розплющивши очі, Герміона схилила голову вліво. Драко сидів навколішки перед ними. Він провів рукою по обличчю, витираючи кров. Від носа, по підборіддю та шиї розтягнулися червоні потіки, які закінчували шлях розводами на білосніжному комірі шкільної сорочки. Погляд був затуманений та повний... болю. І біль цей не був пов'язаний з тілесними ушкодженнями.
Герміона зрозуміла його.
Тео цілував Герміону. Вона піддавалась, наче безвільна маріонетка. Коктейль з провини, відрази та... збудження мелодійно розтікався венами Драко, примушуючи боліти кожну клітину. Швидкість, з якою Тео змінював емоції усіх трьох, викликала нудоту, ніби він занадто швидко віз їх звивистими гірськими дорогами. Від Драко ж залежало, зірвуться вони в прірву чи доїдуть до моря.
В очах темніло, він частіше кліпав, щоб лише не втратити їх з виду. Бажання торкнутись посилювалось.
Наче хтось смикав його за ниточки, Драко наблизився до Тео і Герміони. Звуки поцілунку били громом по барабанних перетинках. Драко немов сп'янів. Все пливло перед очима. Провина отруювала. Бажання кипіло у венах. Він торкнувся до її стегон, які стискав Теодор, і відчув, як вона здригнулася.
— Що ти... — плутано намагалась спитати Герміона.
Драко схопив її за талію закривавленими руками й... уткнувся чолом у живіт.
«Пробач мене. Пробач мене. Пробач!»
Він тремтів, його груди здіймалися від важкого дихання, а пальці щосили впивалися в її спину, обіцяючи залишити на завтра синці. Насторожений Тео пильно дивився на картину, що розверталася і ніжно погладжував плече Герміони.
— Драко, — прошепотіла вона та обережно опустила руки на світле волосся.
Її голос, немов знеболювальне, промчав тілом, заспокоюючи внутрішню пожежу. Вона вколола йому антидот. Драко житиме.
Малфой послабив хватку. Тільки Герміона кликала його на ім'я так, що на секунду хотілося вірити, що це нормально — відчувати тепло всередині. Вона легенько торкнулася його обличчя і потягнула на себе обома руками. Схиливши голову, Герміона зазирнула в сірі, що не передбачали нічого хорошого очі та ніжно поцілувала Драко в губи, відчуваючи залізний присмак крові.
Цей боязкий жест став спусковим механізмом. Драко рішуче підвівся і навис над Герміоною, притягнув до себе, хапаючи за потилицю, і потонув у бронзових хвилях. Другою рукою він міцно стиснув округлі сідниці.
Драко розчинився в жадібному, грубому поцілунку. Задихався. Помирав. Обличчя Герміони пофарбували плями його крові. Вона відповідала йому на поцілунок, водила руками по спині, хапаючись за плечі та волосся. Драко гарчав. Він втрачав контроль. Йому хотілося більше.
Він смикнув її стегна на себе. Випадковим торканням Герміона відчула, наскільки тісні йому стали штани.
Недбало відкинувши край форменної спідниці, Драко торкнувся вологої тканини її тонкої білизни. Електричний розряд промчав від кінчиків пальців прямо до паху. Герміона підвелася, піддаючись стегнами вперед. Драко натиснув сильніше та провів кілька разів збудженою точкою. Вона звивалася, сидячи на ньому, і ці рухи розпалювали бажання. Герміона піднесла руку до рота, щоб заглушити власний голос, і помітила циферблат наручного годинника.
— М-м... Мені... — вона глибше зітхнула. — Мені час на урок.
Але Драко продовжував ритмічно водити рукою поміж ніг. Нікуди він її не відпустить.
— Драко, будь ласка, — протягнула Герміона, закочуючи очі від задоволення, — мені дійсно треба йти.
Малфой відчув руку Тео на своєму плечі. Миттєва хвиля нового збудження. І тієї ж миті усвідомлення. Драко застиг. Нервово сіпнувся та скинув непрошену п'ятірню. Сповільнив рух та прошепотів:
— Скажи це ще раз.
— Мені час йти?
— Ні, — він усміхнувся їй у шию, — не це.
— Драко, будь ласка, — ледве чутно пролепетала Герміона.
Від цього голосу Драко стиснув щелепи та прикусив її шию. Він тяжко видихнув, утихомирюючи внутрішню пожежу. Відірвавшись, він зустрівся очима з не менш збудженим Теодором. У животі кольнуло. Це було дивно.
Вони втрьох сиділи на глянцевій плитковій підлозі похмурого чоловічого туалету, прикрашеного розводами крові, важко дихали та почергово дивились одне на одного.
— Йди, — низьким голосом вистрелив Драко.
Герміона жваво піднялась, підійшла до дзеркал та прийнялась приводити себе в належний вигляд.
Драко знову подивився на друга, той похитав головою. Тео все ще сердився. Але він простягнув руку, міцно стиснувши плече Драко. Той ледве помітно здригнувся, але потім, опираючись самому собі, розслабився, впустив голову та прикрив очі.
— Ну, і на чому ми зійшлись? — хлюпнувши в обличчя води, спитала Герміона слизеринців, які як і раніше сиділи на підлозі.
Тео відштовхнувся від підлоги та попрямував до Герміони.
— На тому... — він простягнув руку до її обличчя і, дивлячись прямо в очі, провів великим пальцем по мокрій нижній губі, — що ми не можемо чинити цьому опір, — Тео облизав палець та посміхнувся своєю коронною, косою змовницькою посмішкою.
***
Весь день промайнув за секунду. Змазану, гірку на присмак секунду. Вир міркувань занурив Драко в стан анабіозу. Він став розсіяним та мовчазним. Кам'яна маска сковувала обличчя. Він уникав погляду Теодора і не дозволяв собі дивитися на Ґрейнджер. Драко грубо послав Паркінсон, коли та намагалась з'ясувати, у чому проблема. Пропустив обід.
Нав'язливі думки мучили його доти, доки Драко не злетів. Мороз та швидкість протверезили. Драко міцно стискав держак мітли та набирав висоту. Вітер хльостав по обличчю та шумів у вухах. Драко піднявся над сніговими хмарами та зустрів місяць. На такій висоті було надзвичайно тихо. Драко сповільнив рух та завис у повітрі.
Що, чорт забирай, він зробив зі своїм життям?
Чому все стало так складно?
Драко прикрив очі, і образи парочки, що цілується, спалахнули отруйними фарбами. Полярні бажання катували серце. З цим неможливо жити. Це нестерпно. З цим треба покінчити.
Драко прикрив очі ще сильніше та нахилив мітлу донизу. Він падав на землю. Набирав швидкість. Тео провів язиком по її тонкій шиї. Вітер свистів голосніше. Драко прорвав хмари. Герміона привідкрила губи та звучно видихнула. Драко летів надто швидко. Земля наближалася. Він розіб'ється. Тео стискав її каштанові кучері, щось шепотів на вухо. Драко падав униз із заплющеними очима. Ще трішки й все закінчиться. Удар і вічна темрява. Залишилося менше милі. Герміона розплющила очі та простягла йому руку.
«Драко...»
Драко стискав мітлу. Пришвидшувався. Це кінець. Один удар. Усього один удар. Тео подивився на нього. Глибоко проник вивчаючими до жаху прекрасними очима і м'яко всміхнувся...
Драко різко смикнув мітлу доверху в останню мить. Коліно торкнулося вогкої землі. Це ніколи не закінчиться...
***
— Якого біса на тебе найшло?! — крикнув Нотт, залітаючи в спортивну роздягальну.
Драко збирав інвентар і, коли побачив друга, так і завмер зі шкіряними рукавичками в руках. На свій подив, він був радий його бачити. Більша частина команди вже пішла на вечерю, але ще чувся шум води в душовій. Вони не самі.
— Чого ти розкричався? — шикнув Малфой і кивнув у бік «свідка».
Він вперше заговорив з Тео після того, що трапилося вранці.
— Що ти влаштував там, у вбиральні? Якого хуя, Малфой? — знизив тон Тео.
Він виглядав стривоженим. Волосся скуйовджене, шия напружена. Теодор заламував пальці.
— Бляха, Нотт, — стиснув зуби Малфой, — не влаштовуй цирк.
— Так у нас лише ти тут відомий циркач.
Драко нервово відкинув речі, різко розвернувся та підійшов впритул до Теодора, який стояв біля вікна.
— Чого ти хочеш? — низьким загрозливим голосом промовив він.
— Я хочу, Малфой, щоб ти, перш ніж плюватися отрутою, розібрався спочатку у своїй клятій голові, повній лайна, — промовляючи кожне слово, відповів Тео. Він з викликом дивився в сірі, бездушні очі.
Драко насупився і ще сильніше стиснув щелепи. Теодор мав рацію. Йому не потрібно було зайве підтвердження схиблення. Драко і сам розумів, що божеволів, втрачав свої орієнтири й не знав, як вибратись з цього жахіття. Але визнати правоту друга було недозволеною слабкістю.
— З моєю головою все в порядку, — беземоційно і холодно прошипів Малфой, — досить грати в лицаря.
Тео прикрив обличчя руками й похитав головою, заперечуючи те, що відбувається.
— Який же ти бовдур, — промовив собі в руки Тео.
Піднявши голову, він різко спитав:
— Ти хочеш бути з нею?
Питання пронизало запітнілу роздягальню, як блискавка. Драко скам'янів. Слова, неначе у сповільненій зйомці встромилися в його тіло, прорвали шкіру, проходили крізь м'язи та ламали кістки. Драко хотів цього майже цілу вічність, але коли випав шанс здійснити омріяне, він своїми руками переламав хребет крихкій надії.
— Бути?.. — Малфой гордовито підняв брову.
— Ну, добре, — закотив очі Нотт, не стримуючи роздратування. — Ти хочеш повторити вчорашню ніч?
Малфой дивився на друга беззвучно. Він ніколи не зможе визнати. Ніколи не промовить цього вголос. Грозові, холодні очі впивалися в Нотта, посилаючи німу відповідь.
— Так я і думав, — голосно видихнув Тео, а на обличчі з'явилася тінь посмішки.
Драко різко відступив, щоб сховати від Теодора емоцію полегшення. Він зробив кілька кроків у бік шафок, але потім знову розвернувся і спитав:
— Як ти можеш удавати, що це нормально?
Тео запитливо підняв брову.
— Ти ж усвідомлюєш, що вона — ґриффіндорка, клята бруднокровка, — слово здавалось чужорідним, мерзотним, отруйним, — сучка Поттера і, бляха, відома «золота дівчинка»? — Малфой говорив тихо, але вени на його шиї все ж напружились.
— Мені похуй, — відрізав Нотт.
Повисла пауза. Дві пари очей буравили один одного у відчайдушній надії обмінятися емоціями. Драко хотів спитати ще про щось. Його турбували не тільки почуття до ґриффіндорки. Він з силою стиснув щелепи, стримуючи крик, а Нотт втискав руки в підвіконня до побіління.
— Я втомився від усіх цих клятих умовностей, — перервав мовчання Теодор і взяв нотку відвертості, — я довго жив за правилами, які мені шепотіли на вухо, наче у мене немає власних мізків, — на цих словах брови Малфоя здригнулися. — Мені похуй, що про мене подумають. Якого біса мене повинні турбувати думки цього світу, який зжер мене, перетравив та виплюнув, як бісове сміття? Я втомився постійно боятися, що зроблю або скажу щось не так. Я сам по собі «щось не так», — Теодор усміхнувся, наче душевно хворий, — тому гірше вже не буде. Я просто втомився, — Тео заплющив очі.
Драко голосно видихнув і відійшов. Він заздрив легкості Тео, його сміливості бути собою. Драко плювати хотів на думки оточуючих. Найголовнішим суддею в його житті був він сам. І Малфой засудив себе до страти.
Драко сів на лавку і, спершись руками на коліна, взявся за голову. Йому хотілося здерти з себе шкіру, лише б випустити бурхливу суперечність назовні.
Це неправильно.
Огидно.
Цього не може бути з ним.
Теодор відштовхнувся від підвіконня і тихо пішов до виходу. Біля одвірка він на секунду затримався і, повернувшись, кинув:
— Малфой, не роби їй боляче.
Бліде обличчя піднялось над руками. Драко з благанням поглянув в рідні сині очі:
— Ти запізнився зі своїми нотаціями, Нотт.
***
Герміона не спілкувалась зі слизеринцями відтоді, як вони «поговорили» в туалеті. Вона уникала зустрічей, ховалась в ґриффіндорській вітальні, не відходила від Джинні, що дуже хвилювалась за подругу, але вичікувала потрібний момент, щоб все прояснити.
«Ми не можемо чинити цьому опір», — сказав їй Теодор тоді у вбиральні. Але Герміона пручалася. Щосили намагалась опиратися. Її розум на пару з моральними рамками так просто не здавався відчуттям.
Вона сама не розуміла, чого боялася. Сумніви так сильно мучили її, що Герміона вперше в житті обрала стратегію бездіяльності. Але після стількох днів безперервного спілкування їй було дивно не бачитись з Драко та Тео.
Що, якщо це був експеримент на одну ніч? Це цілком могло бути в стилі слизеринців. Так, найімовірніше, вони просто використовували її. Але щось усередині спростовувало цю теорію. Вони дивились на неї так... як ніхто інший не дивився. Нібито вона їхня довгоочікувана знахідка. Пазл, якого бракує. Якщо вони дивляться так на кожну дівчину, з якою сплять... Що ж, їм дуже пощастило.
І все ж Герміона вже зізналася собі, що не була винна в тому, що відчувала. Вона не планувала цей зв'язок. Але було надто пізно. Її, неначе несправним магнітом, тягнуло одразу до двох полюсів.
Герміоні було страшно. Страшно, що настрій Тео змінювався дуже швидко і непередбачувано. Страшно, що Драко не міг відкритись до кінця і всі неугодні емоції перетворював на гнів. Страшно, що вона надто сильно поринула в ці ненормальні стосунки, а потім їй буде нестерпно боляче.
Щоночі Герміоні снився один і той самий сон. Падаюча зірка згорає в сузір'ї Кассіопеї, на неї дивиться Драко, одне око якого синє. Він проводить пальцем по підборіддю і цілує її. Герміона заплющує очі, а коли розплющує — опиняється в слизеринській спальні. Вона тримається за різьблену балку ліжка. Тео стоїть навколішки, піднімає ногу Герміони собі на плече... Драко схиляє голову до її грудей.
Джинні почала підозрювати, що відбувається щось дивне. Вона розуміла, що Герміона і Теодор навряд чи весь час просто працювали над загадковим науковим проєктом. Джинні скептично ставилася до Нотта після розповіді про те, як він кинув Ґрейнджер біля хижі Хаґріда. Вона нічого не мала проти того, щоб подруга завела нові стосунки, але хвилювалась, адже бачила, як Герміона переживала. Занадто сильно непокоїлася. Що цей клятий слизеринець з нею зробив?
— Звідки в тебе це? — пошепки поцікавилась Джинні, коли Герміона дістала нове перо.
Вони сиділи на уроці чарів і чинно конспектували лекцію професора Флітвіка.
— Тео подарував... — як би ненароком відповіла Герміона.
— Це що, перо блакитної сойки? Вони ж такі рідкісні! Нічого собі подаруночок...
— Так, чудова річ, — Герміона продовжувала писати, не відриваючи очей від пергаменту.
Джинні насупилась, вибудовуючи в голові теорії. Вона обвела поглядом клас. Побачивши незвичний збіг, Візлі насупилась ще більше. Малфой і Нотт писали такими ж пір'ями.
— Герміона, — Джинні наблизилась до подруги впритул.
— Візлі, ти заважаєш! — шикнула старанна учениця.
— А Малфой також був із вами в Хоґвартсі на канікулах?
Герміона завмерла. Серце пропустило удар. А потім стало набирати оберти, пульсуючи венами на шиї та розганяючи червону фарбу по щоках. Герміона обережно перевела переляканий погляд на Джинні.
— Був...
— Герміона, що відбувається? — схвильовано запитала Джинні.
Вона ще не до кінця могла перетравити історію про... поцілунок в снігу. А тепер дізналась, що вони провели канікули разом. Повна маячня.
— Я сама не знаю, Джин...
— Пообіцяй мені, що ти не даси себе образити. Інакше я вирву їхні зміїні...
— Міс Ґрейнджер, міс Візлі, — звернувся професор Флітвік, — прошу вас, не відволікайтесь! Матеріал дуже важливий для засвоєння!
***
Герміона декілька разів ходила до кабінету Херста в надії, що він повернувся. Вона стукала в його двері, хоча професор Макґонаґал повідомила, що професор Херст затримується в Австралії через хворобу близького і відновить заняття, щойно зможе. Але Герміона не могла терпіти та просто чекати. Думка про те, що у Херста є знання, як повернути назад закляття забуття, перетворилась на нав'язливу.
Того дня Герміона прокинулась занадто рано. Післясмак сновидіння ще кружляв метеликами в животі. На вулиці було темно. Ранок повільно продирався крізь чорноту ночі. Герміона прийняла душ, підготувалась до уроків, почитала. Але ще залишалась купа часу. Вона вирішила сходити до кабінету професора до сніданку.
Херста не було. Герміона написала записку і просунула її в щілину під дверима.
У замку було тихо та сонно. Ґриффіндорка рушила блукати коридорами, щоб скоротити час перед сніданком. Вона знову поринула у міркувальну жуйку. Тривога і жага боролися всередині.
Герміона скрикнула від несподіванки, коли побачила у вікні фігуру, що пронеслася зі швидкістю звуку. Вона точно впізнала його. Драко часто літав уранці. Цей факт про Малфоя зберігався в тій самій кришталевій скриньці під серцем.
І поки голова метушливо шукала влучні доводи, щоб зупинитись, ноги самі понесли господарку на поле для квідичу.
Ґрейнджер пішла через роздягальню, щоб не обходити всю школу. Холод просочувався крізь щілини старовинного замку. Світло в приміщенні не горіло. Зробивши кілька кроків, вона застигла. Теодор стояв у роздягальні та дивився у вікно на поле.
— Привіт... — задумливо простягнув він, не обертаючись.
Герміона схопилась за серце. Вона сама не розуміла, злякалась чи зраділа.
Перші промені похмурого зимового світанку пробивались крізь заледенілі стулки. Світло ніжно обрамляло силует хлопця, сяючи каламутними відблисками на його кучерях.
— Тео? — розгублено запитала Герміона. Її тремтячий голос відбився луною від кам'яних стін.
— Герміона? — Теодор не озирався.
— Що ти тут робиш?
Герміона зробила кілька кроків до нього. Вона ступала повільно, нібито боялась злякати дикого звіра.
— Те ж питання можу поставити й тобі.
— Я занадто рано прокинулась, — почала виправдовуватись Ґрейнджер, подумки зневажаючи себе за це. — І ось... не знала, чим зайнятись.
— Занадто яскраві сновидіння? — Тео плавно обернувся, засунув руки в кишені та сперся на підвіконня.
Герміона відчула, як щоки почервоніли, піддаючись на його провокації.
— Розумію тебе, як ніхто інший, — він схилив голову набік. Біля очей зібрались зморшки. — Я дуже радий тебе бачити, — Теодор ніжно всміхнувся. — Йди до мене.
Герміона невпевнено закрокувала вперед. Тео дістав руки з кишень, і щойно кінчики пальців торкнулись передсвітанкового видіння, він притягнув її до себе. Герміона вдихнула улюблений аромат тіла і зрозуміла, що залежність пустила коріння.
Його обійми, тепло, оксамитовий голос проростали гілками тернини під шкірою. Це відчувалось боляче та страждаюче, але безумовно приємно. Герміона така рада була знову опинитись поруч із Тео. Вона усвідомлювала, що їй хотілося знаходитись з ним щохвилини. Цей тиждень виявився болісним. Ґрейнджер власноруч калічила себе, уникаючи зустрічей. Вона хотіла якнайкраще. Але по-справжньому краще їй стало, лише коли Герміона потонула в обіймах синьоокого сновидіння. Вона слухала, як билось його серце, як легені качали кисень. Тео був реальним. Живим. Він був такою ж людиною, але відчувався, як персонаж зі сну. Занадто жаданий, занадто непередбачуваний. Але водночас поруч з ним ставало спокійніше. Тривоги відступали.
Тео міцно обвив її руками та притиснувся підборіддям до голови.
— Я сумував...
Невідоме відчуття під ребрами тріумфувало. Герміона розпливлася в неконтрольованій усмішці.
— Я також...
Пручатись пориву безглуздо. Відступати нікуди. Герміона скривилась.
Усвідомлення шарахнуло її по скронях. Вона зрозуміла, що Тео став для неї кимось більшим, ніж просто друг.
Вона здалася, і солодке лякливе відчуття розтеклося серцем.
Герміона закохалась в Теодора Нотта.
***
Вона стояла посеред поля, обхопивши себе руками у спробі зігрітися. Снігова хуртовина посилювалась. Герміона уважно вдивлялась в небо, захоплена стихією.
Драко літав з такою шаленою швидкістю, що його неможливо було роздивитись.
Ловець спікував донизу і біля самої землі різко смикнув рукоятку мітли вправо. Слизеринець, неначе смерч, промчав повз стоячих на полі фігур. Драко впізнав їх і напружився.
— Він коли-небудь розтопить лід? — дивлячись на постать Малфоя, що віддалялась, спитала Герміона.
— Я гадаю, так. Коли пізнає справжнє тепло, — м'яко відповів Тео.
Він помітив, що Герміона тремтіла, але замість того, щоб зігріти її закляттям, огорнув своїми обіймами. Ґрейнджер, що тільки зараз помітила, що замерзла, вдячно зніжилась в міцних руках.
— А ти? — вона повернула голову, щоб поглянути Тео в очі.
— А що я?
— Ти більше не вкриєшся колючими крижинками?
— Як красиво сказано... — мугикнув Тео і всміхнувся. — Ти відчуваєш від мене холод?
— Зараз ні. Але я нібито не можу бути впевненою, що так буде завжди.
— Так і не буде завжди. Холодний вітер... він мінливий, — Теодор замислено поглянув на небо. — Я не можу нічого обіцяти. Моє сьогодні спростовує моє вчора і не гарантує моє завтра.
Герміона важко видихнула і міцніше стиснула руки слизеринця, які обвивали її замерзлі плечі. Вона розуміла, що вимагати вічних обіцянок безглуздо. Відвертість Тео захоплювала і лякала водночас. Але їй так хотілось, щоб її почуття виявились взаємними.
— Нам усім треба більше тепла... — прошепотіла вона.
Тео схилився і ніжно поцілував Герміону у скроню.
— Отже, нам залишається чекати на весну.
Тиша перервала діалог, бажаючи поживитися думками кучерявої парочки.
— Що ви тут робите? — спитав Драко, зіскочивши з мітли.
Він наскрізь промок від снігу. Від холоду його щоки прикрасив незвичний для блідого обличчя рум'янець. Це надавало Малфою живості.
— Прийшли тебе рятувати, — сказав Тео і підтвердив свої наміри підступною гримасою.
Усі троє рушили до роздягальні, тому що снігова хурделиця — явно не найкраще місце для розмов. У повітрі відчувалось хвилювання, але, як не дивно, разом вони почувались більш розкутими та відкритими.
— З тобою все гаразд, Драко? — запитала Герміона, дбайливо поклавши руку на заледеніле плече.
— Чому ти тут, Ґрейнджер? — відповів питанням на питання Малфой.
— Я... я побачила тебе... Чесно кажучи, в мене немає пояснення, — пробурмотіла вона і винувато опустила погляд.
Герміона не могла сказати йому, що насправді привело її сюди.
— В тебе, у Ґрейнджер, і немає пояснення?
Драко повільно підійшов ближче. Занадто близько. Від нього в буквальному сенсі віяло холодом. І водночас чомусь ставало спекотно.  Герміона обомліла.
— Малфой, — застережливо промовила вона.
— Ґрейнджер, — усміхнувся Драко і ще більше схилився над розгубленою ґриффіндоркою.
— Що?
— Ти загороджуєш мою шафку, — сказав слизеринець, задушуючи смішок.
Герміона озирнулась і зрозуміла, що і справді впритул стояла біля комірок для зберігання. Вона поспішила відсунутись, але Драко різко перегородив їй шлях, вдаривши почервонілою рукою в метал.
— Сто-яти... — протягнув Малфой.
— Не так швидко, Ґрейнджер, — підійшов Нотт і сперся на шафки прямо біля її обличчя.
Тео був так близько, що Герміона могла б порахувати родимки на його вилиці. Одного разу вона так і зробить. А доти...
Малфой багатозначно поглянув на Тео, і той ніжно погладив Герміону великим пальцем по щоці. Вона заплющила очі, бажаючи зосередитись на дотику. Але тієї ж миті відчула гарячі губи Малфоя і розплющила очі від несподіванки. Драко м'яко цілував Герміону, при цьому не торкався до неї. Зате торкався Теодор. Він повільно провів пальцями по її стегну і забрався під спідницю. Тео обхопив округлу сідницю, обтягнуту чорними колготками, і міцно стиснув її, тоді ж як Малфой підвищив градус поцілунку. Тео протягнув другу руку і, ледве торкаючись, ковзнув поміж ніг Ґрейнджер.
Від раптової близькості вона сіпнулась, але не чинила опору. Навпаки, Герміона вдячно прогнулась у попереку.
Їхнє незаплановане тріо закликало до найтемніших куточків її душі. Юнацька енергія підпалювала гніт потаємних бажань.
Драко розірвав поцілунок і, глибоко вдихнувши, сперся чолом до її чола. Він підняв куточок рота і прийнявся розв'язувати червоно-золоту краватку.
— Що ви робите? — хрипло спитала Герміона.
— А на що це схоже? — прошепотів на вухо Тео, для якого теплі відчуття на кінчиках пальців були не менш збудливими.
Вона протяжно видихнула в розпалене від снігового шторму і похоті обличчя Драко. Герміона схрестила ноги, стиснувши руку Тео, яка грайливо погладжувала чуттєву зону.
— Ти хочеш продовження? — спитав Тео, торкнувшись оксамитовим диханням до її вуха.
Вона простогнала щось нерозділене. Неможливо було нормально розмовляти, коли руки Тео пестили її внизу, а руки Драко підбирались до грудей.
— Скажи, Ґрейнджер, — гарчачи, наполіг Малфой і крізь одяг стиснув пальцями її груди.
— Хочу...
— Тоді зустрінемось опівдні на восьмому поверсі, — відсторонившись, заявив Драко.
— Щ-що? — Герміона заплескала віями, не приховуючи подиву.
Вона жадібно потягнулась до Драко і намагалась відновити втрачений контакт. Але він жорстко схопив її за зап'ястя.
— Зараз сюди прийдуть інші гравці, — прошепотів слизеринець. Він обережно підніс її руки до обличчя і почав ніжно цілувати пальці. — Чи ти хочеш бути спійманою?
З вуст Тео вирвався підступний смішок. Його руки все ще були під спідницею.
— Але в мене урок в цей час.
— Іноді чимось доводиться жертвувати, — цілуючи пальчики, Драко подивився їй в очі.
— Я не прогулюватиму! — насупилась Герміона.
— Це ми ще подивимось... — прошепотів Тео і, потягнувшись, легко лизнув її щоку.
***
Стрілки годинника загрозливо наближались до опівдня. Герміона нервово крутилася на стільці. Відмовляла себе, закликаючи до мудрої свідомості. Але глибоко всередині вона знала, що рішення було прийнято ще вранці, коли дві пари рук зводили її з розуму.
— Джинні, я під раніше з уроку, — прошепотіла Герміона подрузі.
— Мгмм...
— І... мене, імовірно, не буде на історії магії. Прикриєш?
— Гаразд. А що трапилось?
— Ну...
Герміона занадто сильно занервувала. На чолі проступив піт. Джинні обернулась та підняла брови.
— Що? Тобто? Ти кудись зібралась?
— Я розповім тобі все потім.
Джинні від подиву відкрила рота.
— Герміоно Ґрейнджер, ти що, зібралась прогуляти урок?
— Здається, так...
Джинні нічого не змогла відповісти. Шок забетонував її голосові зв'язки.
Герміона вийшла з класу і приклала прохолодні долоні до палаючих щік. Серце танцювало нервову чечітку. Вона дійсно збиралась прогуляти урок зі слизеринцями для того, щоб?..
Вона ж розумна дівчинка і, здавалось, не може бажати такого... Брудного і неправильного. Чи може? Можливо, саме розум штовхав Герміону на цей вчинок? На відміну від дурненької дівчинки, яку б з легкістю схилили два чарівних слизеринця, вона сама прийняла рішення. Добровільно та хоробро.
Її ніхто не примушував. Це був усвідомлений вчинок. Герміона йшла на восьмий поверх, тому що хотіла цього.
***
Липень, 1987 рік
Сонце обпалювало. Море було тихим. На приватному пляжі сім'ї Малфоїв не було ні душі, окрім кількох ельфів-домовиків. Нарциса ховала бліду шкіру під навісом. Вона читала книгу, зрідка поглядаючи на хлопчаків біля води.
— Дивись, Тео, це Хоґвартс! — Драко зробив фінальну гірку з мокрого піску.
Хлопчики сиділи біля краю води. Тепле море лоскотало ноги. Плечі та носи рум'янились від палючих променів.
— Вау! Який схожий! — відізвався Тео, що рив яму неподалік.
Повітря пахло йодом, кремом для засмаги та дитинством.
— Залишилось всього лише кілька років, і ми будемо там, — мрійливо пролепетав Драко.
— Як гадаєш, на який факультет тебе відправить капелюх?
— Слизерин, звісно! — міні-Малфой гордовито підняв підборіддя. — А тебе?
— Тато казав, що мама вчилась на Рейвенкло, а ще він казав, що ми з нею дуже схожі. Тому, або на Слизерин, або на Рейвенкло.
— Фу, на Рейвенкло навчаються одні зубрили!
Тео підняв чорний круглий камінчик і запустив у піщаний шедевр друга. Хоґвартс перетворився на хаотичне місиво.
— Гей! — скрикнув Драко. — Що ти робиш?!
— Це не я, це обскур.
— Що?!
— Обскур. Тато розповідав мені про них. Це діти з некерованою силою. Вони все руйнують.
— Ти дурень! Ніякий це не обскур, а камінь, — Драко штовхнув Тео і підскочив. — Мамо!
Драко надув губи й з жахливо обуреним виглядом підбіг до Нарциси. Вона поглянула на нього поверх темних окулярів.
— Що, мій любий?
— Тео розламав мій замок! — Драко розлючено тупнув ніжкою.
— Може, він не хотів? — м'яко спитала Нарциса.
— Він зробив це навмисно! Він все зіпсував!
Нарциса подивилась на Теодора, який піднявся, обтрусився і почав далі копирсатися в піску. Він підтискав губи та винувато поглядав у бік друга.
Нарциса зітхнула, відклала книгу на столик. Вона зняла окуляри та підвелася на шезлонгу, запрошуючи Драко сісти поруч.
— Драко, ти ж цінуєш важу дружбу?
Малюк замислився. Нарциса по-доброму всміхнулась, даючи йому час.
— Ну так...
— У такому випадку, мій любий, тобі потрібно навчитися пробачати, — вона погладила його по розпеченій сонцем маківці. — Впевнена, Тео дуже шкодує.
Драко не сподобались мамині слова. Він розраховував, що вона буде на його боці.
Надувшись, він неохоче підійшов до Теодора, схрестив руки та фиркнув. Тео намагався загладити провину і старанно відновлював замок. Він обернувся на Драко і з посмішкою каяття пролепетав:
— Я не хотів тебе образити. Я все виправлю.
Тео наспіх піднімав мокрими ручками зруйновані стіни.
— Гаразд... — розтанув Драко.
Він плюхнувся поруч, і вони разом взялися за справу.
Липень плавив. Прохолодні хвилі шепотіли неспішну пісню. Вдалині чулись крики чайок. Замок з піску виростав наново.
— Давай не будемо більше сваритися, — Тео обережно поглянув на друга.
— Давай! — задерикувато відповів Драко і протягнув долоньку.
Тео міцно її потиснув і всміхнувся.
— Друзі назавжди? — вигукнув Драко.
— Назавжди! — розреготався Теодор.
***
Січень, 1999 рік
Теодор був здивований пропозицією Малфоя зустрітися у кімнаті на вимогу втрьох. Він звик першим ініціювати їхні «побачення». Але Тео не чіплявся з розпитуваннями, боявся злякати.
Він затягнувся і, видихаючи дим, глянув на годинник Драко. За п'ять хвилин дванадцята. Слизеринці з ногами сиділи на підвіконні в порожньому коридорі восьмого поверху. Драко відкинув голову на укіс і замислено дивився у вікно. А Теодор дивився на Драко. Яскраві промені морозного дня гладили платинове волосся, підкреслюючи гострі вилиці та чітку лінію підборіддя. Очі були незвично світлими, крихітна зіниця загубилася у мерехтінні кришталю. Драко був небагатослівним сьогодні, але настрій його, здавалось, покращився після зустрічі в роздягальні.
Тео вже декілька тижнів жив в страху. Він боявся, що його непрошені нові почуття можуть зіпсувати найцінніші стосунки в житті. Теодор не хотів втрачати друга. Але і пручатися внутрішньому урагану не міг. Після тієї самої ночі втрьох він зізнався собі, що близькість з Драко його... збуджувала. І в цьому не було рівним чином нічого хорошого. Навряд чи Драко відчував теж саме.
У сонячних смужках світла повільно танцювали порошинки. Тео вдихав у них хмарки диму і перетворював танок в стихійне лихо.
Перехрещені ноги хлопців торкались колінами. Стопа Драко стояла біля стегна Тео, і синій погляд прикувала деталь, якій Тео раніше не надавав значення. На Драко були грубі оксфордські туфлі на босу ногу. Штанина підійнялася та оголила точену кісточку. Різкі, але водночас плавні вигини кісток і сухожиль викликали дивний трепет у свідомості спостерігача.
— Я зовсім забув розповісти, — почав Тео.
Драко відірвав погляд від вікна і подивився на друга.
— Я ходив до Макґонаґал і посвятив її у свій план зі стажуванням. Пам'ятаєш про грант і роботу з маґлами? Я розповів, що мені потрібна наукова робота чи винахід і вмовив стару виділити мені окремий кабінет.
— З чого така щедрість?
— Ну як же! Найкращий учень школи! Подаючий надії геній, якому просто нестерпно вчитися в оточенні безглуздих одногрупників на кшталт тебе і Забіні.
Драко ткнув Тео коліном і посміхнувся.
— Вітаю. Але навіщо тобі кабінет насправді?
— Я збиратиму часоворот.
— Що? Його ж заборонило Міністерство.
— А ми нікому не скажемо, — підморгнув Тео.
— Нотт, тобі мало в житті проблем?
— Гм... очевидно, я страждаю особливим видом мазохізму.
— Ідіотизму буде точніше.
Тепер Тео ткнув Драко коліном.
— Це я до чого. Мені дозволили взяти собі когось в асистенти. Хочеш, я призначу тебе?
— Я ж безглуздий одногрупник.
— А я і не відмовляюсь від своїх слів, — Тео зухвало посміхнувся.
— Не розумію, яка мені з того вигода.
— Можна буде відлинювати від обов'язків старости під приводом зайнятості важливішим дослідженням свого господаря Нотта.
— Заманливо... — щиро відповів Драко.
Він замислився і спитав:
— Але чому я, а не, наприклад, Забіні?
Тео схилив голову набік. Змовницька посмішка поповзла доверху. Він уважно роздивлявся Драко і відчував, як нутро почало вібрувати. Пауза затягнулась.
— Тому що, Забіні не пропонує Ґрейнджер прогуляти урок...
Їхню розмову перервав стук підборів. Хлопці синхронно прогнулися в отвір, щоб зустріти гостю.
Тео затамував подих. У серце пробиралося тепло. Герміона впевнено крокувала до них, стримуючи усмішку. Хоробра мила дівчинка. Рум'янець на щоках видавав хвилювання. Промені сонця пестили ніжну шкіру, виблискуючи на бронзовому волоссі. Спідниця майнула в такт кроку. З кожним ударом підбору Тео посміхався все ширше.
Експеримент затягнувся... Тео вперше відчував таку дивну прихильність. Всупереч своїм принципам, він зблизився з Герміоною. І мова йшла не про тілесну близькість. Щоразу, коли Герміона була поруч, йому хотілося розповісти їй все, поділитися відчуттями, довіритись.
Вона стала йому більше, ніж просто подругою... Більше, ніж захопленням... Більше, ніж їхньою з Малфоєм іграшкою...
— Пунктуальність — ввічливість королів, — сказав Драко і зістрибнув з підвіконня.
— Привіт, принцесо! — приєднався Тео і чмокнув Герміону в куточок губ.
— Привіт, — Герміона похитала головою і зітхнула, — через вас у мене будуть проблеми.
— Зате буде що згадати, — усміхнувся Драко, обернувся на всі боки та протягнув їй руку.
Він зробив точнісінько так само, як вона тоді в слизеринській спальні.
Ґриффіндорка подивилась йому у вічі, закусила губу і взяла за руку. Тео ніжно стиснув її другу долоню.
Перед ними в стіні з'явились двері.
***
Усередині було темно. Лише кілька магічних вогників бірюзового і фіолетового кольорів повільно вирували повітрям. Кімната здавалась менше тієї, в якій зазвичай проводили вечірки. Вигини готичної стелі були нижчими, а вікна вужчими. Зачакловані зірки мерехтіли над головами. Стіни складались зі старовинних потертих дзеркал. Вони відбивали тьмяні різнокольорові промені й множили трійцю, що стояли біля входу. У самому кінці біля дзеркальної мутної стіни лежав величезний матрац з білосніжною постіллю.
Тео озирнувся і скептично підняв брову.
— Такий, значить, в тебе смак на інтер'єри? — звернувся він до Драко.
— З чого ти вирішив, що кімната підкоряється мені? — фиркнув той.
— Ну, ти ж в нас витівник заходу... — промуркотів Тео.
Драко закотив очі. Він обернувся до Герміони, ніжно прибрав пасмо з її плеча і підступно поглянув на друга.
— Ну, то на чому ми зупинились...
— Ти, здається, хотів зняти мою краватку, — несподівано для себе сказала Герміона.
Драко здивовано розплющив очі, а потім зіщулився.
— Дивіться, у нас тут хтось набрався сміливості... — він підійшов до неї впритул, стиснув краватку, потягнув на себе і хитро посміхнувся. — Знаєш, мабуть, це я залишу.
Він подарував Герміоні ніжний, цілковито невластивий йому поцілунок.
Тео обійшов Герміону зі спини. Зрозумівши Драко без слів, він почав повільно стягувати з неї піджак. Тео вивчав обличчя друга, доки той жадібно вдивлявся в ґриффіндорку і повільно розстібав ґудзики на її сорочці. У чотири руки вони зняли з неї одяг, залишивши лише в колготках, спідній білизні та краватці.
— Повернись, — сказав Драко.
Герміона повільно обернулась обличчям до Теодора. Він посміхався і був схожий на задоволеного кота.
— Забирай собі мій поцілунок — він смачний, — підморгнув Тео і потягнувся до Герміони.
Вони цілувались ніжно і глибоко, так, як полюбляв Теодор. Їхні язики перепліталися, доки Драко плавно водив руками по її стегнах, спині, плечах. Він ковзнув губами по шиї та піднявся до вуха. Драко прошепотів так, що почув і Теодор:
— Я залишу тебе в одній лише краватці...
Герміона і Тео синхронно простогнали. Тео сильніше впився в її губи, штовхнувся язиком.
Драко розстібнув гачки на спині, стягнув бретельки з плечей. Тео відчув, як руки Малфоя вивільнили груди Герміони з мережива. Драко опустився нижче і, обережно зачепивши колготки, потягнув їх донизу разом з трусиками. Він провів носом по веснянках на стегнах і ледве помітних білих смужках.
Герміона напружилась і скривилась. Вона розірвала поцілунок і мимоволі прикрила рукою розтяжки.
— Ти чого? — розхвилювався Тео.
Вона не могла нічого відповісти, тільки перелякано подивилась на Драко. Він зрозумів, у чому справа. М'яко всміхнувшись, Драко прибрав її долоню і дбайливо осипав поцілунками надуману ваду. Дюйм за дюймом. Турботливо, як вмів тільки він.
Шкірою побігли сироти. Герміона замружилась від збентеження.
— Герміоно... — прошепотів Теодор. Він обережно взяв її за підборіддя. — Ти прекрасна. Чуєш?
Вона тяжко зітхнула. Сильніше заплющила очі.
— Герміоно... Поглянь на мене.
Вона насупилась, ще раз протяжно зітхнула і боязко розплющила очі.
— Ти красуня. Повір мені. Кожна клітинка твого тіла прекрасна, кожен вигин, — Тео з обожнюванням провів рукою по її щоці.
Тільки Теодору вдавалось вселяти такий солодкий спокій.
Драко на підтвердження слів Тео притулився щокою до злощасних білих смужок, а потім грайливо прикусив шкіру на стегні. Герміона верескнула, і всі троє розсміялися.
Підчепивши водолазку Теодора, Ґрейнджер потягнула її доверху. Тео, не маючи права чинити опір, допоміг їй зняти з нього одяг. Він підступно посміхнувся, коли вона спритно розстібнула його пасок. Але Герміона не встигла дістатись до блискавки штанів.
Драко піднявся і, потягнувши за краватку, розвернув її до себе.
— Тобі не здається, що виходить якось несправедливо? — грайливо обурилась Герміона, торкаючись ґудзиків на його сорочці.
Драко усміхнувся.
— Ну хоча б краватку мені залишиш?
— Не думаю, — вона повільно стягнула сорочку з його плечей.
Драко завмер. Закусивши губу, він звисока вивчав її рухи. Сьогодні вона була спритнішою.
Тео спостерігав за ними. Рожеві та блакитні вогники перетворювали шкіру на північне сяйво. Захоплюючий подих надзвичайний витвір природи. Теодор відчував, як його кров ставала в'язкою, густою і розпеченою, наче лава. Вони з Герміоною зустрілись поглядами. Вогник азарту сяйнув з-під шовкових вій. Вона підвелася на носочки, ковзнула рукою по потилиці Драко і ніжно поцілувала в шию. Малфой м'яко обхопив її спину і притягнув до себе. І відразу відчув теплу долоню Тео на своєму плечі.
Теодор повільно торкнувся губами долоні Герміони, якою вона стискала волосся Драко. Тонкі колючі блискавки пронеслися хребтом. Наважившись, Тео притулився животом до спини Драко. Той шкірою відчув укол розстібнутої пряжки ременя. Але не здригнувся, не відсторонився. Гормони вирували, пробуджували бажання.
Драко нахилився і прикусив губу Герміони. Вона протяжно видихнула, звиваючись у його руках. Тео обігнув їх і жадібно притиснувся губами до обох.
Це був дивний, хаотичний поцілунок. Вони кусали, втягували та облизували губи одне одного. Тео ковзнув пальцями по вилиці Драко і повернув його на себе. Він підпалив гніт. Іскри побігли до пороху. Герміона відсторонилась. Тео, не зменшуючи напору, цілував тепер лише чоловічі губи. Він відчував щетину, шорсткі від морозу лусочки. Драко був на смак як страх упереміш з солоною карамеллю. Вони стукнулись губами. Два диких зголоднілих звіра, яких занадто довго тримали в клітці. Тео відчув, як Драко рвано видихнув йому в рота, напружився і подався вперед, поглиблюючи поцілунок. Іскри на гніті дістались до вибухівки.
Драко відповідав Теодору...
Феєрверк спалахнув тріском у грудях, голова закружляла. Тео жадібно прикусив його нижню губу, з силою притягнув потилицю до себе і заштовхав язика. Драко повернув голову і відповів тим самим. Герміона протяжно простогнала від накриваючого збудження занадто глибокого поцілунку хлопців.
Звук її голосу раптово повернув до реальності. Драко жорстко схопив Тео за волосся. Завмер.
Він різко відсторонився. Секунда. У сірих очах спалахнув жах. Драко щосили відкинув Теодора.
— Я тобі не підор! — люто крикнув Малфой.
Тео розтрощив потилицею дзеркало. Глянцевою поверхнею розбіглись тріщини. Герміона скрикнула.
— Ніколи в житті більше не торкайся до мене!
Малфой відштовхнув Ґрейнджер, схопив сорочку і побіг до дверей.
— Драко? Що ти... — вирвалося у Герміони, але він голосно ляснув дверима.
Гуркіт пройшовся вібрацією дзеркалами.
Герміона обернулась на Тео. Він сидів з переляканими очима. Безпорадний. Розгублений. Тео підігнув коліна і втиснув голову в плечі. Він до болю впивався нігтями в шкіру на ногах і, здається, не дихав. Феєрверк всередині пропалював діру. Вона розросталась і перетворювала душу в обвуглену пітьму.
Тео відчув, як очі почали щипати. Він схопився за голову і встромився в коліна.
Він усе зіпсував. Він усе зіпсував. Він усе зіпсував.
— Тео... — Герміона занепокоєно потягнулась до нього руками.
— Ні, — він відсахнувся, нібито обпікся її дотиком.
Герміона ніколи не бачила його таким уразливим:
Він стискав голову і похитувався. Темрява в грудях розросталась нестерпним болем та жахом.
Він усе зіпсував. Він усе зіпсував. Він усе зіпсував.