Громовідвід

13

— Ходімо зі мною на міст? — білявий хлопець простягнув їй руку.
— Куди? — Герміона розгублено подивилась на співрозмовника.
— Архітектурний об'єкт, Ґрейнджер. Яка ж ти бездарна, — отруйно випалив Драко та, сяйнувши сірими, наче сталь, очима, схопив ґриффіндорку за руку.
Пара стояла в оточенні бібліотечних полиць. Тьмяне світло робило риси обличчя м'якшими. Білі пластівці спускались з небес та вкривали їхні голови. Сніжинки повільно осідали на чорних віях. І не танули.
— Проявити себе? — мугикнув слизеринець, волосся якого знову стало платиновим.
Хлопець наблизився ще на кілька сантиметрів. Він не міг більше стримувати себе. Герміона зазирнула у затягнуті пеленою жаги очі та здивувалася незвичній природній аномалії: один сірий, інший синій.
— Так, проявити... — прошепотіла Герміона і стала навшпиньки.
Кучерявий брюнет подарував їй неймовірно палкий поцілунок, від якого тілом розливався холод.
— У тебе кров, — не відриваючи сірих очей, він провів великим пальцем по її нижній губі та облизав його.
Він відсторонився та прошепотів зі зневагою в голосі:
— То ти Нотта хочеш чи мене?
Герміона розплющила очі, і лише чорна ніч стала свідком її заплутаного видіння.
***
Друга половина грудня, 1998 рік
«Що за нова звичка спочатку робити, а потім думати?» — промайнуло в голові у Герміони.
Вона насупилась і люто перегорнула сторінку. Але одразу, ніби прийшла до тями, ніжно погладила ні в чому не винну книгу.
Що, чорт забирай, відбувається з її життям? Невже на ній лежить якесь прокляття, і вона не може прожити навіть один рік спокійно та рутинно? Може, не через Гаррі вони потрапляли в усі колотнечі, а через неї? Хоча порівнювати сердечні муки з протистоянням Волдеморту безглуздо. Та від цього усвідомлення переживання не слабшали. Будь-яка проблема відчувається дійсно жахливою в моменті. Маленька дівчинка, що зламала ляльку, горює по-справжньому, і їй не допоможуть нарікання батьків на те, що тільки проблеми дорослих насправді страшні, а скорбота дитини за втраченою лялькою — суто дитячий белькіт.
Що трапилось, коли вона з Малфоєм дивилась на гори?
Його гру Герміона точно виявила. Клятий садист намагався провчити її в помсті за образу, що сказала дівчина в запалі. Для більшого ефекту потрібно було б принизити ґриффіндорку привселюдно. Але, на щастя, свідків не виявилось.
Що відчула сама Герміона, коли встала, біс би їх побрав, навшпиньки та заплющила очі? Чого вона очікувала?!
Ґрейнджер судорожно похитала головою та прикрила обличчя руками. У цьому немає жодного сенсу — підказувала її мудра свідомість. Ніколи Малфой не відчує нічого позитивного до ґриффіндорки. Герміона намагалась заштовхати свої відчуття, що були такими ж справжніми, як і перо в її руках. Вона тут з відношенням до Теодора не розібралась, не вистачало лише подвійної проблеми.
Це все нелогічно. Це все не про Герміону. Це все підміна свідомості.
Після розмови з Малфоєм про Тео, тривога трішки стихла. Але чи правду він їй сказав? Може це чергові хитрощі?
Герміона жахливо сумувала за бесідами з Тео, за спільними прогулянками та зустрічами на мосту. І нехай навіть він не відчував того ж, що й Герміона, їй би дуже хотілося, щоб новий друг залишився частиною її життя.
Щоправда, до того, як повернути Теодора, було б непогано добряче йому врізати.
Останні кілька тижнів Тео виглядав задумливим та поводився дуже відсторонено. До свого спокою, Ґрейнджер помітила, що він холодний не лише з нею. Тео ні з ким не говорив ані за обіднім столом, ані в коридорах, ні на уроках. Його погляд перманентно був звернутий кудись вглиб себе.
Треба попереджати про такі особливості при першій зустрічі. Щоб людина могла прийняти зважене рішення мати з тобою справу, чи ні.
Герміона протерла очі та витріщилась на газетну вирізку перед нею. Стаття розповідала про те, як помер Вільям Нотт та його соратники.
Чому ґриффіндорка не розмовляла з Тео про війну? Вони стільки всього встигли обговорити до «Великого льодяного періоду Теодора Нотта», але цю тему старанно уникали. Невже Герміона боялася? Але чого? Дізнатись правду? Розчаруватись? Зіпсувати відносини?
Втратити Тео?
Абсурд. Краще все прояснити зараз або стане пізно. Потім буде набагато більше болю. Потім буде нестерпно. Але чи настане горезвісне «потім»?
З архівних газетних статей та старих шкільних альбомів Герміона дізналась, що батько Тео був старшим за матір майже вдвічі. Маріанна вчилась на Равенкло на паралелі з батьками Гаррі. Цікаво, чи були вони знайомі? Маріанна у тисяча дев'ятсот сімдесят шостому стала найкращою ученицею школи. Нотти дружили із Малфоями. Найімовірніше, Тео з Драко були знайомі задовго до вступу до Хоґвартсу.
Далі фарби густішали.
Вільям став одним з перших Смертежерів. Його причетність до змови Волдеморта з'ясувалася при обшуку маєтку після війни. Але Герміона пам'ятала, що Орден знав про справжню натуру Вільяма Нотта до офіційного розкриття.
Мати Тео померла за загадкових обставин в жовтні тисяча дев'ятсот вісімдесят першого року. За день до смерті Лілі та Джеймса. Тео — єдиний живий спадкоємець роду. Про його роль у другій магічній війні немає відомостей. Взагалі жодної інформації. Він навіть не значився у списках свідків справи Малфоя-молодшого. Невже Тео не був на суді?
— О, Герміоно! Я тебе усюди шукаю, — порушила бібліотечну тишу Візлі. — Вечеря скоро закінчиться.
— Джинні? О... що? Так, пробач. Я втратила лік часу, — Герміона розгублено поспішила приховати свої знахідки.
— З тобою все гаразд? Що тут у тебе?
Джинні успішно проігнорувала приватність подруги. Вона сіла поруч та прийнялася перебирати папери на столі.
— Та ось шукала деяку інформацію... Про Ноттів.
— О... — Джинні трохи відсторонилась та підозріло поглянула на Герміону. — Що саме?
— Чесно кажучи, що завгодно. Я просто... нічого про нього не знаю...
— Може краще в нього особисто спитати?
— Так. Але він... чомусь уникає мене.
— Хто? Нотт? Якого...
— Ми цілувались із ним, Джинні... — Герміона підняла безпорадний погляд. — Мені здається, він використав мене, — вона закрила обличчя руками.
— Що він зробив? — войовничо налаштувалась Джинні.
Герміона намагалась сховати сльози, які проступили від їдкого відчуття сорому.
— Ну, тихше-тихше, — стурбована Джинні підсунула стілець ближче та обійняла подругу за плечі.
— Малфой каже, він просто захопився чимось... і таке буває, — голос Герміони тремтів, — він сказав, це мине. Він сказав, що Тео насправді щось знайшов в мені... Або вони усі щось замислили та просто знущаються з мене, а я ведусь, як...
— Ти говорила з Малфоєм про ваші стосунки? — Джинні не змогла приховати подив.
— Та які тут стосунки! — Герміона майже крикнула, але сльози перекрили доступ до кисню, і вона замовкла.
Дівчата сиділи обійнявшись у напівтемряві порожньої бібліотеки. Протокольну тишу порушували лише тихі схлипи Герміони. Джинні мовчала. Вона хотіла дозволити подрузі спершу відпустити емоції, а потім вони розбиратимуться, вигадуватимуть нові стратегії та діятимуть.
За декілька хвилин, коли Герміона отямилась, Джинні м'яко посміхнулась і мовила:
— Я хотіла покликати тебе до нас у Нору на Різдво.
— Дякую. Але я залишусь у Хоґвартсі, — Герміона винувато відвела заплакані очі.
Джинні зрозуміла у чому справа. Вона передбачала, що Ґрейнджер пручатиметься.
— Яка дурість! Я дуже хочу, щоб ти поїхала! Мама неймовірно засмутиться, якщо ти відмовиш. Будуть усі наші. І Гаррі, і Луна! Як в старі добрі. Поїхали!
Герміона мовчала, закусивши губи.
— Облиш, вони й моя сім'я також! — Джинні починала злитися. — Це я тебе кличу, як свою найкращу подругу! Тому ну ж бо! Погоджуйся! До того ж Рон не проти, ми з ним це обговорили.
— Ти впевнена?
— Абсолютно! Не вигадуй. Він відхідливий. До речі, Рональд буде не один.
— Що? — Герміона здивовано підняла брови.
— Так... — тепер вже Джинні відвела очі. — Він покликав якусь дівчину. Гаррі розповідав, що вони познайомились на роботі. Сара чи Саманта, не пам'ятаю...
Так швидко? Від усвідомлення того, що Рон миттєво знайшов заміну, в горлі виник гіркий присмак зради. Але стоп. Кого він зрадив?
— ... але це не важливо, — продовжувала Джинні. — Він живе далі. І ти давай. Перший крок до нового життя — відвідати подругу на Різдво. Інакше знаходитимеш слимаків у своєму взутті весь рік.
— Гаразд. Добре, — реготнула Герміона та вперше за цілий день посміхнулась. — Тільки заради слимаків.
***
— Нотт, сволото, прибери ноги з ліжка! — крикнув Забіні, що залетів до кімнати та шпурнув сумку в друга, що розвалився на його ковдрі.
Тео відкинув сумку руками, перш ніж вона зачепила його, і розреготався.
— Блейз, крихітко, мої ноги чистіші за твій язик.
— Це італійська вовна, а ти лайно підошвами місиш. Забирайся! — Блейз скинув верхній одяг на стілець та погрожуюче попрямував до Теодора.
Той підхопився, зірвав коштовну вовняну ковдру та накинув на плечі, ніби мантію.
— Гівняна в тебе виходить ковдра, — Нотт ухилився від лап Забіні та застрибнув на ліжко до Малфоя. Драко ледве встиг підібгати ноги. — О, я Блейз Забіні, італійський принц-чистоплюй. Стерильна оболонка та брудні думки, — кривлявся Теодор.
— Ох ти ж!
Забіні спритно обігнув ліжко з іншого боку, схопив Тео за ногу та повалив його. Кучерявий засранець впав на Малфоя та почав розмахувати кінцівками у спробі відбитися. Блейз усією рукою охопив негідника за шию та потягнув на себе. Теодор волав, брикався та реготав.
— Вгамуйтеся, бовдури, — гаркнув потривожений господар ліжка, на якому розвернулася баталія.
Драко також веселила театральна сценка дітлахів. Він посміхнувся, коли Тео штовхнув Блейза у живіт, а той у відповідь навалився усім корпусом та міцніше стиснув його шию. Забіні, мисливець слизеринської команди, вдвічі, а то і втричі перевершував у силі. Обличчя Тео почервоніло.
— Все, все! Твоя взяла! — задихався знерухомлений Нотт.
Забіні відпустив переможеного та тріумфально забрав свою дорогоцінну ковдру.
— Будеш знати, крихітко, як хамити італійським принцам-чистоплюям.
Усі троє засміялися. Їм було добре разом. За довгі роки дружби вони стали рідними одне одному.
Атмосфера у кімнаті хоч і була похмурою, все ж зберігалось відчуття свята, що наближалось. Драко підглянув у Герміони закляття золотих вогників та повторив його у слизеринських спальнях, чим багатьох здивував. Мало хто очікував від Малфоя прояву передріздвяної сентиментальності. Піч в центрі спальні мелодійно потріскувала у відчайдушній надії обігріти підземелля. У повітрі витав аромат імбирних пряників, які напередодні прислала місіс Малфой.
— Які плани на Різдво? — запитав Драко. — Мама запрошує всіх до нас у Менор. Буде черговий пишний прийом, — він показово закотив очі.
— Дідько, це круто. Але я їду до своєї маман в Італію. Вже пообіцяв, — знизав плечима Блейз та обережно застелив вовняною ковдрою своє ліжко.
— А ти?
— Дякую за запрошення. Я пас. Хочу залишитися у Хоґвартсі. Над дечим працюю, — відповів Тео, перебираючи купу паперів. — Але обов'язково переказуй Нарцисі мої вітання.
— А ти не можеш взяти роботу з собою? Чи зробити перерву, як всі нормальні люди?
— Не можу, пробач.
— Важкий випадок... — зробив висновок Драко.
— Але на вечірці ти будеш? Малфой так старається для тебе, крихітко. Он навіть Ґрейнджер експлуатує, — подав голос Блейз.
Він підійшов до Тео і присів поряд, намагаючись розгледіти, чим займався друг.
— Тобто?
— А ти що, не знав? Конкретно ж ти випав. Зав'язуй, Тео, ти нас лякаєш, — похитав головою Блейз. — Драко та золота дівчинка тепер співають дуетом.
Тео запитально поглянув на Малфоя.
— Ми з нею ділимо обов'язки старост. Та готуємо вечірку на честь Різдва, — Драко намагався зберегти звичайний тон.
— Вау... Чия це була приголомшлива ідея?
— Моя.
Тео пронизливо подивився на друга. Він нібито намагався прочитати його думки. Але легіліменція не входила до арсеналу навичок, тому залишалося сканувати найдрібніші зміни міміки. А Драко вмів носити непроникну маску.
— Мабуть, я знайду час... — протягнув Тео. — Не можу собі дозволити це пропустити.
— Ось і чудово, крихітко. Вибирайся зі своєї печери, а то зовсім здичієш, — сказав Забіні та підбадьорливо ляснув друга по спині.
***
22 грудня 1998 року
Сьогодні був останній день навчання. Попереду лише грандіозна різдвяна вечірка та довгоочікувані канікули. Тиждень минув спокійно. Без сварок та драм. Часу спілкуватися зі слизеринцями у Герміони не було. В неї й на своїх друзів часу не вистачало. Графік був надзвичайно щільним, яким він завжди буває під кінець семестру. Фінальні курсові, закриття боргів з відпрацювань та останні приготування до вечірки. Їм із Малфоєм вдалося розподілити обов'язки так, що вони майже не бачились, а коли ненароком зустрічались — ледве перекидались парою слів.
Вони вечеряли у Великій залі. Святкова трапеза перед від'їздом була як ніколи помпезною. Замок прикрасили з усією традиційною різдвяною пишнотою. Магічний небосхил осипав студентів зачаклованим снігом. Біля вчительського столу височіла величезна ялинка, яку прикрашали золоті зірки. Столи були декоровані хвойними вінками та свічками. Окрім того, від кожного факультету встановили невеличку ялинку з іграшками у фірмових кольорах. То там, то тут хтось співав різдвяну пісеньку, і її підхоплювала уся зала. Атмосфера свята пахла гарбузовим пирогом та ялинковими шишками.
Попри зібраність та вдаваний спокій, Герміона продовжувала прокручувати у своїй голові останню зустріч з Теодором. Він коли-небудь розтане? Якщо так, то скільки треба чекати? Коли він знову випадково, нібито зовсім не планував, обійме її?
«Розчарування — плід очікувань», — пролився байдужий голос Тео у спогадах.
Він мав рацію. Герміона у найкращих традиціях дівочого світу навигадувала собі неіснуючий план розвитку сюжету. Ніби вона була героїнею сопливої трагікомедії. Різка зміна вектора із «пристрасного божевілля» на «тотальну байдужість» повернула її на землю.
Усе розумне кричало в ній про те, щоб послати Теодора якомога далі. Ще чого не вистачало — бігати за ним. Але Герміона не могла впоратися з ниючим, абсолютно ірраціональним бажанням провести у компанії слизеринця хоча б ще одну мікросекунду. Аби знову відчути ту електрику, яку вона раніше ні з ким не відчувала. Яка руйнувала кришталеві замки її переконань. Яка викликала залежність.
Зачакловане небо розсипалося блискітками. Вони кружляли, немов зграя магічних метеликів. Золоті вогники з'єднались та облетіли усі столи у Великій залі. Герміона проводжала очима бешкетуючих метеликів та помітила біля входу постать із темними кучерями, що вислизнула геть. Тео.
Вона повинна поговорити з ним. Нестерпно замовчувати очевидне. Усі ці недомовки — дитячий садок! Треба прояснити все раз і назавжди. До біса стриманість та скромність! Вона з'ясує все. Негайно!
Герміона скочила, скрипнувши лавкою. Вона поспішила наздогнати втікача, не удостоївши друзів поясненнями.
— Тео!
Вона бігла за ним парадним коридором, ігноруючи зацікавлені погляди. Він пришвидшив крок. Не повернувся.
— Тео! — гукнула Герміона голосніше.
Але слизеринець як і раніше удавав, що не чує її. А може, він насправді не чув?
Герміона додала швидкості та обігнала зухвальця.
— Теодоре Нотт, стій! — вони зіштовхнулися поглядами.
Тео зупинився. Він здивовано підняв брови та всміхнувся. Тепло. Довгоочікуване тепло просочилось до організму Герміони, варто йому було так по-доброму подивитись на неї.
— Я хочу поговорити з тобою, — задихаючись, промовила ґриффіндорка.
— Про що? — буденно спитав Нотт.
Він насправді не розуміє про що?! Та що, чорт забирай, відбувається?!
Блукаючі коридором студенти з цікавістю поглядали на парочку.
— Ми можемо знайти більш відповідне місце? — вказавши на роззяв, спитала Герміона.
— Тут нормально.
Нудний. Холодний. Байдужий. Хто підмінив легкого та життєрадісного Тео?
— Тео, будь ласка.
— Я бачив списки у Малфоя. Ти залишаєшся у замку на канікули?
— Що? До чого тут... Ні, я передумала, — сказала Герміона.
Вона помітила нову емоцію на його обличчі. Тео засмутився?
— Я їду до Джинні.
— До Візлі? І там буде рудий? — він ледве помітно кривився.
— Так. Тебе це турбує?
— Ні... — Тео опустив погляд та про щось замислився, потім різко пронизав безневинну жертву лезами та холодно додав, — вибач, давай потім. Мені треба до бібліотеки.
— Ні. Стривай...
Але він вже крокував до східців.
Повна поразка. Абсолютне фіаско. Герміона зі скляним поглядом відійшла до найближчої стіни. Їй потрібна була опора, щоб не впасти прямо тут і не розтектися сірою плямою нікчемності.
Тео закрився. Зовсім змінився. Він став іншим. А може, він просто став собою? Може, так насправді виглядає Теодор Нотт?
Ну і до біса його!
Зрадницька сльозинка покотилася щокою. Ні! Стояти! Герміона не сміє плакати через нього! Він не вартий її сліз. Вона сильна! Вона клятий ветеран війни! Вона не викаже слабкості. Тим паче не тут. Не в присутності свідків.
Але усі «свідки» злилися у різнобарвну в'язку масу. Безликі перехожі у передчутті вечірки та різдвяних свят. Кляті радісні істоти, що лише дратували своєю присутністю.
Герміона поринула у транс. Туманне заціпеніння заволоділо її розумом та тілом. Мозок відчайдушно прокручував останній діалог у спробі знайти зачіпку, щоб впевнитись в тому, що це була просто фікція. Надія — ця безрозсудна особа — не втрачала хватки та примушувала сумніватися в тому, що Теодор насправді черствий та двоособовий.
Здається, Гаррі та Джинні підходили до Герміони та про щось питали. Але вони залишились частиною міражу. Частиною вигаданих декорацій драматичної постанови «сповнена муки Ґрейнджер та байдужий Нотт».
Герміона не помітила, скільки простояла ось так, але людей навколо не стало. Тиша тиснула. Думки волали все голосніше. Вона повернула голову та вперлась поглядом у сходи.
На них стояв Тео.
Герміона здригнулася та відсунулась від стіни. Як давно він тут?
Тео розглядав ґриффіндорку із пристрастю мисливця. Його коса посмішка гарно поєднувалась із підступним поглядом. Волосся було скуйовджене і здавалось довшим, ніж зазвичай. Він переодягнувся. Тео стояв в темних парадних штанах та білій сорочці, яку обрамляли підтяжки. Доволі незвичний елемент гардероба. Герміона раніше не помічала у ньому такої моди. Через плече слизеринця була перекинута чорна мантія.
— Я усвідомив, яка ти прекрасна, — сказав Тео, пронизавши тишу. Він провів по підтяжках рукою та трішки відтягнув їх.
— Що? — ніби не розчувши, спитала Герміона.
Він нічого не відповів. Тео перестрибнув кілька східців та стрімко підійшов до неї. Він був дуже веселий та енергійний, немов його підмінили. І це дратувало.
Слизеринець наблизився впритул до Герміони, яка скам'яніла від подиву. Легкий дотик довгих пальців до щоки, і душа серйозно замислилася залишити тіло.
— Як же ти мене... — насупилась Герміона.
— Що? — він провів носом по її щоці.
— Бісиш! — Герміона з силою штовхнула мерзотника в плече.
Тео протяжно засміявся. Обхопивши за талію, він притиснув її до себе та поцілував.
— Ні, Теодоре! — Герміона розірвала поцілунок, хитаючи головою.
— Уфф... Теодор-р-р... — гарчав сповнений підступності злодій.
Він посміхався та був абсолютно непроникний. Герміона сперлась руками в його груди та грізно запитала:
— Чи не розраховуєш ти, що я ось так заплющу очі на твою поведінку?!
— Я готовий спокутувати провину, — він багатозначно притулив її стегна до себе.
— Руки геть! — абсолютно серйозно обурилася Герміона.
— Гаразд...
Слизеринець відступив.
«Ти ще попросиш. Благатимеш...» — подумав про себе багатоликий і не зміг втримати уїдливої посмішки.
— Хаґрід хотів тебе бачити, — заявив Теодор. — Я проводжу.
Він простягнув їй теплу мантію зі слизеринською емблемою. У нього їх виявилося дві. Герміона запитально витріщилась на запропонований одяг.
— Ти ж не хочеш змерзнути до смерті у такий снігопад?
— Чому б Хаґріду не передати мені повідомлення запискою, як зазвичай?
— Ось і спитаєш в нього, — Тео накинув мантію на крихкі плечики. Герміона відчула знайомий дерев'яний запах.
— Дуже дивно, — примружилась Ґрейнджер.
— Такі у тебе друзі, — мугикнув слизеринець.
Ніч, що насувалась, поглинула замок у темряву. Снігопад посилювався. Пахло справжніми сильними морозами та пухкими сніжними пагорбами. Така казкова зима буває тільки у дитинстві або у снах. Герміона могла заприсягтись, що спить. Чергове жахіття знущається з її мозку, підсовуючи неправдоподібно радісного Теодора. Як інакше пояснити те, що відбувалося? Не може людина так різко і так кардинально змінитись.
Коли вони вийшли на стежку, що вела до хижі лісника, їм відкрився вид на стадіон. Поле для квідичу підсвічувалося яскравими вогнями, і ця заграва розтікалася сніжними пасмами хурделиці. Вдалині виднілись фігури гравців, з важкістю летючих між кільцями-воротами. Лише божевільні могли тренуватись в таку погоду.
— Ти хотіла поговорити зі мною, — сказав Тео та збив диханням зграйку сніжинок.
Герміона з побоюванням поглянула на нього. Що він знову замислив?
— Я весь твій, — Тео у примиренні здійняв руки.
Що ж, якщо він сам цього хоче. Настав час говорити.
— Що з тобою було? Чому ти так відсторонено поводився? Я зовсім не знаю, як на це реагувати...
— Я був дурний, Ґрейнджер.
— І все? Це і є твоє пояснення?
— Не на того ти дивишся...
— Що? Як це розуміти?
— Дай йому шанс... — сині очі, які в нічних фарбах здавались чорними, звернулись до небесної далечіні.
— Ти про що?
— Ти знаєш...
Герміона знала. Але знання це зберігалося на дні скрині глибоко у свідомості. Одного разу Ґрейнджер відкриє зловісну скарбницю. І, можливо, це трапиться скоріше, ніж вона думає.
— Мені інколи буває дуже складно тебе зрозуміти, — прошепотіла Герміона.
Вони замовкли. Вперше за час їхнього знайомства Герміона відчула незручну паузу. Раніше вони без проблем могли мовчати одне з одним. А тепер все стало занадто складно.
Тео йшов у розстібнутій мантії, і морозний вітер обіймав його тіло. Герміона поглянула на друга і в неї вирвалося:
— Тобі личить.
Тео запитально поглянув на супутницю.
— Я про підтяжки, — уточнила Герміона.
— Це завдяки тобі, — відізвався слизеринець та задоволено ляснув гумкою по грудях.
— Що?
— Кажу, дякую тобі, Гер-мі-о-но, — розплився у посмішці Тео та без усякого сорому міцно обійняв ґриффіндорку за плечі.
— Будеш на різдвяній тусовці? — вона продовжила ставити питання, лише б не мовчати. Лише б не перервати потік оксамитового голосу.
— Гм... Знаєш, було б весело потрапити на вечірку разом, — Тео підступно підморгнув.
— Тільки я не піду, — Герміона гордо підняла підборіддя.
— Ні... — усміхнувся слизеринець та задумливо поглянув на пролітаючих у небі гравців, — ось ти якраз і підеш...
— Тобто? Звідки така впевненість?
— Ми вже прийшли, — Тео вказав на дім лісника та залишив Герміону без відповіді.
Він різко розвернувся, і кілька сніжинок з його кучерів впали Герміоні на обличчя. Тео наблизився та невинно цмокнув її у куточок рота. Ґриффіндорка голосно видихнула, відчувши довгоочікуване полегшення. Він завмер. І, нахилившись, прикусив її нижню губу, а потім ніжно облизав місце укусу. Герміона не встигла зміркувати що до чого, коли Тео вже підштовхнув її до сходів.
— Дочекаєшся? — обернувшись біля самих дверей, спитала вона.
— Завжди... — відповів Тео та нагородив супутницю найдобрішою усмішкою у своєму арсеналі.
Герміона постукала у заледенілі двері. Почулись кроки. Хаґрід відчинив замок та здивовано вирячився на гостю.
— Привіт, Хаґріде!
Герміона зайшла до хижі та скинула мантію, намагаючись сховати емблему факультету. У домі лісника було тепло. Навіть трохи душно.
— О, добрий вечір, професоре.
— Добрий вечір, міс Ґрейнджер, — відізвався сидівший за столом Херст. — Радий вас бачити.
Професор із захисту від темних мистецтв органічно вписувався до інтер'єру. Його безладні дреди та об'ємний льняний одяг чудово поєднувався з недбалим антуражем будинку. Здається, Хаґрід та Херст розділяли вподобання у стилі. І так, австралієць був босий, наперекір люту снігову бурю зовні.
— Яким вітром, Герміоно? — поцікавився Хаґрід.
Він копошився у посудній шафі, щоб знайти найчистішу чашку для Герміони.
— Що? Я гадала, це ти мене покликав. Мені передали...
— Я? Хто передав? Та ні... — лісник замислено почесав космату бороду. — Але я завжди радий таким гостям, ти не подумай!
— Напевне, вийшло непорозуміння... — зробила висновок Герміона та з докором поглянула у вікно.
— Ну, сідай, якщо вже прийшла. Чаю?
— Т-так. Дякую. Я ненадовго. Не хочу вам заважати.
Герміона приєдналася до неочікуваної компанії. Хаґрід заварив для неї на диво смачний чай. Виявилось, що це був подарунок професора Херста. Збір гірських трав із рідного міста австралійця. Чверть години вони розмовляли про останні новини школи. Хаґрід все буркотів про те, що юне покоління не таке розумне, як покоління Герміони. Ніхто не хоче вчитися, одні дурощі в думках. Ще вони поговорили про погоду та доцільність зимового взуття. Професор Херст стверджував, що до холоду звикаєш, а зв'язок з енергією землі куди важливіше за плотський комфорт.
— Міс Ґрейнджер, директор Макґонаґал розповідала мені історію ваших батьків, — Херст обережно змінив тему. — Я дуже співчуваю. Сподіваюсь, ви пробачите їй розмови про особисте. Річ у тому, що я можу запропонувати вам одне закляття, яке доволі рідко зустрічається в англійському побуті. Воно бере свій початок з австралійського шаманства. Я гадаю, воно може допомогти вам...
— Що ви маєте на увазі, професоре? Невже... — Герміона скочила зі стільця.
— Так. Є вірогідність того, що вам вдасться повернути спогади близьким. Зайдіть до мого кабінету, як матимете час. Обговоримо подробиці, — мелодійно промовив професор. Кожне його слово вселяло надію.
— Звісно, професоре! Це чудові новини!
Герміона допила чай і ще раз подякувала друга за гостинність, а професора за гарні новини. Попрощавшись із Хаґрідом та Херстом, ґриффіндорка спустилась старими сходами. Вона задумливо поглянула на небо та випустила хмаринку пару. Надія є... новини окриляли. Їй негайно треба про все розповісти Тео! Дівчина обернулась навкруги. Нікого.
— Тео? — її голос тонув у сніжних валунах.
Відповідь не пролунала.
— Тео? Теодор?
Герміона ще декілька разів покликала слизеринця. Але ніхто не відізвався. Де він? Тривожні думки гули всередині. Раптом з ним щось трапилось? Але підступне «я» шепотіло на вушко: «А що, якщо це чергова гра?»
Груднева завірюха полоснула щоки та нагадала про себе. Немає часу міркувати, треба повертатись до замку. Герміона крокувала засніженою стежкою та озиралася в надії виявити свого супутника. Почувся шелест з боку лісу. Тріск. Герміона сіпнулась та запалила кінчик палички.
— Люмос! — вона з острахом озирнулась. — Хто тут? Тео? Що за жарти? Тео... Виходь, будь ласка.
У відповідь тиша. Можливо, це був вітер або лісовий звір.
Малфой гнався за снітчем, який вислизнув у бік забороненого лісу. Гострі крижинки хльостали по його обличчю, добре, що захисне закляття для очей відкривало огляд. Яскравий спалах. Він відволікся від своєї цілі та побачив вогник внизу. Цієї ж секунди Драко почув тріск біля основи мітли. Його різко сіпнуло вправо. Вліво. Потім рух зупинився. Перекинувшись навколо своєї осі, він полетів вниз. Мітла не підкорялась. Драко вчепився у рукоятку, відчайдушно намагаючись набрати висоту, але він зі свистом летів донизу. Швидкість росла. Земля все ближче. Зараз він розіб'ється. Ніхто не залишається живим, впавши з тридцятиметрової висоти. Драко відпустив мітлу та судорожно намагався вихопити паличку. Не встигне. Пізно.
Герміона почула свист справа від себе. Вона обернулася. Хтось стрімко спускався на мітлі. Незнайомець атакує її. Хоча, ні, він... падає! Він зараз розіб'ється! Чи зіб'є її.
Герміона механічно промовила перше закляття, що прийшло на думку. Вона скрикнула. Малфой із тріском вдарився об землю та покотився стрімголов, збивши ґриффіндорку. Він би переламав собі всі кістки, якби не огортаюче закляття, яке встигла випустити Герміона. Вони впали та за інерцією проїхали кілька метрів, доки не уткнулися в замет.
— Ти що, збожеволіла?! — заревів Малфой, відсунувшись від Герміони.
Вона закашлялася від сильного удару спиною.
— Відповідай, стерво! Зовсім хвора?!
— Що?! — крикнула перелякана Герміона.
Вона цілковито не розуміла, що відбувається, чому він волав та чому так боліли ребра.
— Я ніколи не падаю з мітли! Я все бачив! Це ти зробила!
Адреналін запустив ланцюгову реакцію, в якій зароджувався гнів. Драко переповнювала лють. Він волав так, як раніше ні на кого не кричав. Ґрейнджер мала особливий дар руйнувати його майстерну стриманість.
— Що ти верзеш?! — Герміона нажахано відповзла на кілька кроків. — Я тільки-но життя тобі врятувала! Ти б собі шию зламав, впавши з такої висоти!
— Що?! — Малфой знову скоротив відстань та втиснув її в землю. — Брехлива тварюка! Чого ти прагнеш?
Він трусив її за плечі, вбиваючи в заледенілу твердь. Його погляд ковзнув на одяг.
— Це що... — він поринув рукою їй за комір, щоб подивитися бірку, — моя мантія?! Якого бі...
— Мені дав її Тео!
Герміона сіпнулася, щоб вирватись, але Малфой міцніше стиснув хватку. Де її паличка? Вона, вірогідно, впала при зіткненні.
— Я не знала, що вона...
— Та ти ж навіжена! — він щосили кинув її у сніг. Замахнувся. І знову схопив. — Я попереджав тебе...
— Забери лапи, — крикнула роздратована Герміона. Стах розвіявся, і на його місце прийшла злість. — Забери свої кляті лапи! Пусти мене! — вона вирвалася, стягнула з себе мантію та жбурнула йому в обличчя. — Забирай!
Відкинувши ганчірку, Малфой миттєво знову опинився біля Герміони. Він схопив її за шию, а другою рукою притулив паличку до скроні.
— Як же ти дістала мене, Ґрейнджер...
— Пішов ти до біса! — вона пнула його коліном та з викликом подивилася в очі! — Я не боюсь тебе! Ти хворий на голову садист! Малфой, ти най...
— Замовкни! Замовкни! Замовкни зараз же!
Він стиснув її горло так сильно, що в Герміони сперло дихання. Обличчя червоніло. Вона схопилася обома руками за його кам'яне передпліччя. Кожний м'яз Малфоя напружився. Він притулив її обличчя до себе. Важко дихав.
— Ґрейнджер, будь ласка... — фраза була просякнута болем.
Малфой замружився та щосили стиснув щелепи. Він пригорнувся чолом до неї. Паличка боляче впивалась в скроню. Шия німіла від смертельної хватки.
Герміона здивовано розплющила очі. Про що він просить?
Задихаючись, вона з хрипом втягнула повітря, з останніх сил потягнулась до нього і...
...ніжно торкнулась замерзлих губ.
Це не виглядало як осмислене рішення. Це навіть складно було назвати рішенням. Імпульс. Глибинний порив. Незрозумілий. Ірраціональний.
Нестерпно жаданий.
Малфой ослабив хватку та завмер. Він не відштовхнув її, не почав пручатись. Малфой дозволив їй зробити це. Герміона злякано сіпнулась, ніби усвідомила, що щойно накоїла. Він розплющив очі та подивився на неї. Герміона вперше побачила страх у льодовому погляді. Серце відбивало шалений ритм.
Вітер полоснув холодом по їхніх тілах та проніс зграйку золотистих пилинок між ними.
Драко відкинув паличку у сніг та, не відриваючи погляду, побоюючись загубити зв'язок, повільно поцілував Герміону у відповідь. Нутрощі почало затягувати вузлом, коли він усвідомив, що вона піддається. Драко обхопив мокру спину Герміони та притягнув до себе. Сніг обпалив шкіру. Мороз пронизав усе тіло ґриффіндорки. Але холод не мав відношення до грудня. Багаторічний льодовик повалився їй на душу. Тисячі крижаних уламків. Вона відчула, ніби весь холод, яким був просякнутий Малфой, зараз сочився її венами. Опалював легені. Стискав серце. Пальці рук німіли, а м'язи здригалися у спробі зігрітися.
Але це був найтепліший холод за історію людства. Гарячий холод. Опалюючий.
Малфой жадібно впився в її губи, нібито карав її...
Чи себе.
Лють зникла, як чорна кобра, яку втихомирюють грою на флейті. Вона змінилась наростаючим бажанням.
Драко обхопив потилицю Герміони та ковзнув язиком між губ. Вона палко видихнула і втягнула його язик в себе. Гарячий, вогкий поцілунок розчиняв страхи та втілював в життя найнереальніші мрії обох. Ґриффіндорка без усякого сорому обійняла Драко за плечі.
Він відчував ту саму солодку електрику, яку вперше пізнав від зіткнення з її рукою в темному класі. Тільки тепер ефект був набагато сильнішим. Але йому хотілося більше.
Ще більше.
Драко жорстко посилив поцілунок. Від різкого поштовху вони стукнулись зубами. Де та межа дозволеного? Як далеко він може зайти в бажанні отримати більше електрики? В бажанні отримати більше її.
Глибокі поцілунки змінювались жорсткими укусами. Драко сильніше впивався в її тіло пальцями. Нібито боявся... втратити.
Герміона тонула у власному божевіллі. Вона капітулювала перед накриваючими її з головою емоціями та віддалась пориву. Ґрейнджер думала, що ніколи не зможе відчути того потягу, що був у них із Тео. Але вона помилялася.
О, як же вона помилялася.
Відчуття від пристрасних рухів Драко були іншими. Він здавався більш жорстким та владним. Але невідоме почуття у грудях пульсувало з тією ж силою, з якою воно билось, коли Герміона знаходилась в руках Теодора. Руйнівна енергія Малфоя мала інший колір, інший смак та звучала по-іншому. Але так само сильно розривала грудну клітку.
Драко звів брови та замружився сильніше, коли Герміона обхопила руками його обличчя. Він не міг повірити, що це відбувається насправді.
Вона спускається сходами у світлі золотих вогнів під захопленими поглядами публіки. Вона божественна в цій повітряній сукні. Не дивиться на того, з ким зобов'язалася піти на Святковий бал. Вона дивиться на Драко. Вона простягає руку... Вона простягає руку... Вона простягає руку... йому...
Малфой підскочив, усвідомивши, що трапилось. Герміона впала на лікті та залишилась лежати в снігу суцільно беззахисна. Зіниці Драко панічно сканували простір у пошуках... Знайшов! Він схопив свою паличку та спрямував на Ґрейнджер. Рука тремтіла. Очі Герміони забігали в пошуках своєї зброї. Але Драко вже розсік повітря та викреслив руну, яку Герміона знала напам'ять. Закляття забуття снилося їй у жахіттях.
Вона замружилась. Так. Нехай зітре її пам'ять. Так буде краще. Простіше для всіх.
Але Драко опустив паличку...
Замість очікуваного безжального «Облівіейт» почувся різкий скрип снігу під його ногами. Коли Герміона розплющила очі, Малфой вже йшов у бік совятні, тримаючи в руках уламки мітли та промоклу мантію.
Герміона відкинулася і в самій лише сорочці впала у сніг. З грудей  вирвався істеричний, нездоровий сміх. Ґриффіндорка сміялася через абсурдність ситуації та своїх дій. А може, її нервова система намагалась таким чином захистити себе від зриву. Тіло здригалося від реготу, але щоками текли сльози. Сміх переріс в істерику. Герміона перевернулась на бік, підібгала ноги та охопила себе руками. Емоції прорвали оборону, і вона більше не могла їх контролювати. Обличчя спазмувало. Схлипи не давали дихати. Їй здавалося, ніби це не вона зараз плаче, лежачи в снігу на околиці лісу. Хтось інший. І цей хтось занадто переграє. Що за королева драми? Хто ця дівчина?
Герміона до цього моменту не дозволяла собі проявити хоч маленьку крихту слабкості. Але сили більше не лишилося. На щастя, свідками гірких ридань були тільки ніч, завірюха та нещадний грудневий мороз.
Нотт?
Малфой?
Два таких несхожих слизеринців в її житті. Одночасно...
                                                      ***
Забіні насильно приволік Тео з бібліотеки та змусив набути парадного вигляду. Цього разу у Нотта не вийде ухилитися від походу на вечірку. Доки хлопці збирались, до їхньої кімнати увійшли Дафна, Пенсі та декілька їхніх подруг. Блейз на швидку руку приготував коктейлі, що переливалися відтінками зеленого, і пригостив компанію.
— Де Малфой? — звернувся Тео до Блейза, сидячи на своєму ліжку з двома дівчатами.
— Він був на тренуванні, — діловито відізвалася Пенсі. Тео відмітив про себе, що їй шалено личить червона помада.
— Бовдур вирішив політати в таку погоду. Вірогідно, йому дуже хочеться відморозити собі яйця, — відповів Блейз та, поглянувши на годинник, додав, — за моїми розрахунками, він повинен був вже повернутися.
— Зачекаємо на нього? — спитав Тео.
— Зачекаємо... — підступно протягнув Забіні, дивлячись на Дафну. Він відкинувся на ліжко, захоплюючи дівчину з собою, і засмикнув балдахін.
Минуло понад годину. Тео вже встиг звабити двох чарівних гостей, а вони, здається, були готові на все. Забіні розчахнув важкі штори та зіскочив з ліжка. Дафна знайшла паличку та поправила зачіску.
— Де його носить? — Пенсі невдоволено цокнула.
— Семеро одного не чекають! — обурився Блейз. — А до біса! Дожене. Не хочу проґавити свою останню різдвяну вечірку у Хоґвартсі! Ходімо, дітки! — закомандував вожатий та рушив до дверей.
Тео обсмикнув піджак та жестом запросив панночок пройти за Блейзом. Протискаючись між Ноттом та ліжком, блондинка немов ненароком зачепила Теодора стегном. Очі Тео спалахнули синім полум'ям, і він ніжно провів рукою по вигинах красуні. Вона загадково захихотіла, і слизеринець нагородив її косою посмішкою.
Дівчата вже вийшли крізь портрет, коли Тео згадав, що забув паличку.
— Драко? — обернувшись, Нотт зіштовхнувся із другом.
Малфой підняв голову. Його обличчя було неймовірно блідим.
— Щось трапилось? — стурбувався Тео.
— Мама померла.
— Щ-що?
— Я отримав лист із менору. Серце, — Драко простягнув тремтячою рукою зім'ятий темно-зелений конверт. — Я... Я повинен... Я повинен організувати похорон.
Тео наблизився та міцно обійняв друга.
— Я поїду з тобою.