Громовідвід

22

13 лютого 1999 року
Герміона поправила краватку і в сто пʼятдесятий раз пригладила волосся. Якби дзеркало могло, воно б вже відправило Ґрейнджер якомога далі. Герміона хвилювалася. Дивно, вони з Драко давно переступили всі барʼєри інтимності, але саме сьогодні вона нервувала, ніби мала зустрітися з ним вперше. Можливо, річ у тім, що Герміона класифікувала сьогоднішню зустріч як побачення.
Після того, як хлопці висловили своє бажання перебувати в ексклюзивних стосунках, тривожність Герміони щодо серйозності їхніх намірів стихла. Не до кінця, але стало легше. Втім тепер народжувалось багато нових питань. Як будувати стосунки втрьох? Яке у них майбутнє? Як приділяти однакову кількість уваги хлопцям? Невже їй доведеться розпланувати графік індивідуальних і групових зустрічей?
Герміона виходила з кімнати, на ходу намотуючи шарф, і ледь не врізалася носом у двері, коли ті неочікувано відчинились, впускаючи Джинні. Візлі метушливо вбігла в кімнату і, перекинувшись через ліжко, почала щось шукати.
— У тебе хіба сьогодні тренування? — здивувалася Герміона, дивлячись на червоно-золоту форму. — Я гадала, ви з Гаррі підете... А... ви вирішили разом політати?
— Ні.
Джинні виринула з-під ліжка та обернулася. У руках вона тримала нові спортивні рукавиці, які берегла «для особливого випадку». Герміона зауважила, що у подруги були нафарбовані очі.
— Ми перенесли зустріч із Гаррі на вечір. Я йду тренуватися із Забіні.
— Що? З Блейзом Забіні? Зі Слизерина?
— А що ти так дивуєшся? — хихотнула Візлі. — Ти думаєш, лише тобі можна спілкуватися зі слизеринцями?
Герміона закусила щоку. Її спілкування зі слизеринцями не закінчилося на світських бесідах і прогулянках біля озера. Що, якщо це загальнослизеринська риса — спокушати ґриффіндорок?
— Гаррі знає?
— Знає про що? — невдоволено цокнула Джинні.
— Ну... — Герміона замʼялась.
Може Джинні й справді просто хотіла потренуватися. Але дивне передчуття стягувало спазмом шлунок.
— Герміона, я просто гратиму у квідич. Мені що тепер не можна спілкуватися із представниками чоловічої статі? Звідки стільки недовіри в мою адресу?
— Просто... Це ж Забіні.
— Так. І саме він хвалився на вечірці, що «ніколи не зраджував дівчині». То ж не переймайся, — вона занадто різко натягнула рукавиці, — я в безпеці.
— Мгм... — насупилась Герміона, відчуваючи, як підкочувалося роздратування. — І на тій самій вечірці він приділяв тобі надзвичайно багато уваги.
— Він просто був гостинним.
— Джинні...
— Герміоно... — Візлі також починала злитися. — Чому коли ти страждала то через Нотта, то через Малфоя, я була твоєю незаперечною підтримкою, а мене ти лише засуджуєш?
— Так все-таки в наших історіях зі слизеринцями є щось спільне? — схопилася за ниточку Герміона.
— Я не це хотіла сказати, — фиркнула Візлі та поспішила до дверей.
— Джинні. Я довіряю тобі! Але я не довіряю Забіні! Будь ласка, не роби дурниць! Я не хочу, щоб через нього ваші стосунки з Гаррі зруйнувалися.
— Та про що ти говориш?! Ти гадаєш, він мене спокусить, як невинну овечку? У мене, значить, немає своєї голови на плечах? — Джинні майже кричала. — Дякую за підтримку, подруго!
Герміона різко смикнулась, коли Джинні люто грюкнула дверима. Поговорили.
***
— З тобою все гаразд? — Драко, повернувшись навкруги, ніжно розгладив похмуру зморшку між бровами Герміони.
Вони зустрілися в коридорі і йшли до виходу зі школи.
— Ми посварилися з Джинні.
— Оу... і в чому причина громадянської війни? — Драко задоволено усміхнувся.
— У слизеринцях.
Представник звинувачувального факультету здивовано підняв брову.
— Мені здається, Забіні залицяється до неї, а вона цього не бачить. Я не хочу, щоб їхнє «спілкування» зруйнувало стосунки Джинні та Гаррі.
— Ну... — Драко знизав плечима, — ти мене вибач, але Забіні по багатьох фронтах перевершує Поттера. Я б на твоєму місці був щасливий за подругу.
— Драко! — вскрикнула Герміона і одразу ж замовкла. Озирнулася навколо. Переконавшись, що їх ніхто не бачить, вона ледь відчутно торкнулася його руки. — Ти міг би з ним поговорити?
— Я? Про що? Щоб він не псував руденьку? — веселився слизеринець.
— Я серйозно.
— Гаразд, — Драко провів рукою по волоссю. — Але що б я не казав, він навряд чи передумає робити задумане.
Герміона метнула гнівний погляд.
— Якщо задумав, — уточнив Драко, сподіваючись, що йому вдасться трохи заспокоїти супутницю.
— Любий, я скрізь тебе шукаю!
Герміона рефлекторно відсмикнула руку і збільшила дистанцію. Пенсі поспішила в бік старост, що відправлялися за легендою на парне чергування.
— Що ти тут робиш? — Драко помітно напружився.
— Хотіла сказати, щоб ти нічого не планував на завтра.
— А що завтра? — роздратовано запитав Малфой.
— Ти що, забув, дурненький? Завтра ж день усіх закоханих. Я дещо підготувала для нас.
Після нібито зізнання Драко у своїй закоханості під час гри «Я ніколи не» Пенсі активізувалась. Вона прийняла його слова на свій рахунок. Розквітла. Знову стала впевненою. Вона постійно шукала привід провести час з коханим, порадувати його, задовольнити.
— Тобі сподобається, — промуркотіла Пенсі на вухо Драко, зовсім не соромлячись присутності ґриффіндорки.
Герміона аж до побіління кісточок стиснула кулаки в кишенях мантії.
— Ні, — відрізав Драко і відсунув Пенсі на відстань витягнутої руки. — Мене не буде завтра в школі. Інші плани.
— Але... — завагалася Паркінсон. — Хіба ж ти не можеш відкласти?
— Ні.
— Тоді... можливо сьогодні?
— Ні. У мене чергування, — Драко кивнув у бік Герміони, яка нервово постукувала ногою.
— Нехай Ґрейнджер тебе прикриє, — Паркінсон зазирнула за плече Малфоя удавано-ангельським тоном пролепетала. — Ти ж можеш, правда? Ми в боргу не залишимося й одного разу прикриємо вас із Тео.
Тільки Герміона вдихнула, щоб відповісти, як Драко прогримів:
— Ні, Паркінсон. Знайди собі інше заняття на вихідні. Нам вже час.
Він розвернувся перед нею і, порівнявшись з Герміоною, кивнув, закликаючи рухатися до виходу.
— Тобто ти віддаси перевагу компанії цієї косматої... зубрили-бруднокровки?! — вирвалось у Пенсі. Її їдкий гострий голосок відскочив відлунням від камʼяних стін.
— Що ти сказала? — огризнулась Герміона.
Драко зупинився. Повільно, немов страхітлива грозова хвиля, повернувся до Пенсі. Та, побачивши знайомий вираз гніву, за мить зблідла.
— Паркінсон, слідкуй за висловами, — зчепивши зуби, промовив Драко.
— Ти що, її захищаєш? — відчай штовхав слизеринку на істерику.
Здавалося, Драко був готовий розірвати її, але натомість спокійно промовив:
— Ти поводишся безглуздо. Ми не проводитимемо час разом ні сьогодні, ні завтра. Повернись у замок і займись чимось, окрім читання журналів і перемивання кісток.
Від сталевого голоса в очах Пенсі блиснула сльоза. Вона завмерла на місці.
— Розмову закінчено.
Драко наздогнав Герміону і, забувши про формальності, торкнувся її спини біля виходу.
Коли вони спускалися сходами у бік моста, дівчина нарешті сказала:
— Ти надто жорстокий з нею, — хмаринку пару забрав вітерець.
— По-іншому вона не відчепиться.
— Ти чиниш несправедливо. Адже вона не знає, в чому причина твого ставлення.
— Що ти пропонуєш?! — Драко різко зупинився. Сонячний промінь пронизав його сітківку, роблячи зіницю крихітною. — Хочеш, щоб я розповів, що не піду з нею, тому що задумав провести вихідні з тобою? Щоб про це дізналася вся школа, преса та весь клятий світ?!
Герміона оторопіла. Чи то від його агресивного тону, чи то від неочікуваного повідомлення...
— Усі вихідні? Але...
— Так. Ми вирушаємо до Лондону, — Драко нервово зітхнув. — Сюрприз.
— Але... — Герміона розплилась в усмішці, — у мене немає з собою речей, і я не готова... Що сказати в школі? Потрібно ж було повідомити...
— Речі тобі не знадобляться, — Малфой помʼякшав. — Я про все подбав.
— Драко, — усмішка стала ще ширшою. Герміона зробила крок назустріч.
Драко відступив, побачивши когось на мосту.
— Не так швидко, юна леді, — підморгнув слизеринець і жестом показав на непроханого свідка.
Стукіт підборів об камінь посилився. Вони попрямували вперед, поки не зіштовхнулись...
— Тео? — здивувалася Герміона.
— Е-е-е, привіт! Я думав, ви вже пішли, — він здавався стривоженим і розгубленим.
— Чому ти роздягнений? Такий мороз! Ти ж захворієш!
Герміона владно запахнула светр Теодора і начаклувала зігріваючі чари. Вона випадково торкнулася його руки й відмітила, що пальці були гарячими та почорнілими.
— Я вискочив на секунду. Відправляв сову.
— З мосту? — запитав Драко.
— Та... тут, е-е-е... краще думається.
— Окей... — Драко примружився.
— Добре. Я побіжу, — Тео обійняв Герміону і поцілував. Потім накинувся на Драко і шепнув на вухо. — Я вже про все домовився. Гадаю, великодні канікули будуть ідеальним варіантом. Ще обговоримо, — він поплескав друга по спині й у весь голос сказав: — Гарно вам провести час! І памʼятайте, я чекатиму розповідь з усіма подробицями! З усіма!
***
— Що це? — спитала Герміона, дивлячись на бронзову фігурку триголового дракона.
Драко розгорнув хустку, дбайливо притримуючи статуетку.
— Це портключ. Ти думала, ми в Лондон на Гоґвортс-експресі поїдемо? — захихотів Драко і протягнув долоню.
— Але як? Звідки? — Герміона округлила очі. Лише викладачам було дозволено зачакловувати предмети в портключ.
— Джентльмени не виказують свої джерела.
Герміона закотила очі та зробила крок ближче до Драко. Вітер, що увірвався до провулку Гоґсміду, у якому вони ховалися, підкинув її кучері, і вони ляснули Малфоя по обличчю. Він підняв край шапки та заховав пасмо їй за вухо. Драко хмикнув і усміхнувся.
— За моєю командою.
Герміона кивнула.
— Один. Два. Три!
Вони взялися за руки й синхронно доторкнулися до бронзової статуетки. Простір навколо різко затягнувся і стиснувся до розміру горошини. Сила тиску стискала кожну клітину організму. Магічний вир закрутив тіла в несамовитому вихрі, і наступної миті Герміона і Драко опинилися в засніженому парку Лондона. Дівчина ледве не впала в кучугуру, але Малфой встиг її спіймати.
— Ніколи не любила портключі, — пробурмотіла Герміона, ковтаючи нудоту.
— Тобі просто потрібно більше практикуватися, — усміхнувся Драко і турботливо погладив її по румʼяній щоці.
— Куди ми підемо? — поцікавилася ґриффіндорка, коли вони вийшли на людну вулицю. — Який у нас план?
— А плану немає, — знизав плечима Драко. — Я просто хочу провести день з тобою.
Він сковзнув замерзлими пальцями по її долоні. Герміона рефлекторно вирвалася та обернулася, докірливо поглянувши в сірі очі. Драко зупинився. Наполегливо взяв її за руку і, схилившись, поцілував прямо в губи. Їх ніхто не знав поза магічним світом. Вони нікому не були цікаві. Просто воркуюча парочка в дивному вбрані. Не знаменитості, не ворогуючі факультети, не учасники війни. Просто підлітки.
Відчуття свободи пʼянило. Герміона відчула губами усмішку Драко.
— Розслабся, Ґрейнджер.
— Гаразд... — вона переплела пальці з ним, — але нам потрібен нормальний одяг. Для маґлів ми виглядаємо як божевільні, — Герміона показово змахнула полою мантії.
***
Герміона стояла на початку святково прикрашеної алеї та переминалась з ноги на ногу. Драко, побачивши щось у глибині ярмарки, зник зі словами: «Чекай мене тут, я на секунду». Герміона потирала руки від холоду, кутаючись у високе горло вʼязаного светру. Драко вибрав його, запевняючи, що вона даремно недооцінює колір «ворожого клану», адже зелений їй личить.
Він зʼявився з-за деревʼяної будки, де продавали смажений сир. Герміона знову усміхнулася незвичному амплуа слизеринця. Він був у світлих щільних джинсах, грубих черевиках і великій дутій чорній куртці. Вона здалася йому безглуздою, смішною і «тільки маґли могли додуматися таке носити». Тому Герміона наполягла, щоб він придбав саме її. У звичайному одязі Драко виглядав як... звичайний хлопець. Статний, шалено привабливий, але земний. Лише природна пиха у погляді виказувала його походження.
Драко протягнув Герміоні склянку з гарячим напоєм.
— Сподіваюся, тепер ти не перевірятимеш вміст на наявність змов і отрут?
Герміона показово шепнула щось над склянкою, і, переконавшись, що напій нешкідливий, зробила невеликий ковток.
— З вами, слизеринцями, завжди потрібно бути напоготові.
Драко різко стиснув її бік і смикнув дівчину на себе. Герміона розсміялася, ледь не розплескавши глінтвейн на нову світлу куртку.
Вони прогулювалися вздовж алеї, говорили, сміялися. Іноді просто мовчали. Незвична ніяковість нагадувала, що Герміона і Драко дуже рідко бували по-справжньому наодинці. Їм ще потрібно познайомитися. На щастя, у них був увесь час світу для цього.
Перехожі усміхалися незнайомій закоханій парі. Місто зігрівало затишком прикрашених вулиць. Драко скуповував майже всі солодощі в деревʼяних лотках. Сам не їв. Він з підступною посмішкою потішався, спостерігаючи за тим, як в одну дрібну кучеряву людину могло поміститися стільки цукру.
Герміона облизувала паличку від карамельного яблука, коли вони вийшли до майдану. Невелика площа, захищена будинками з усіх боків, перетворилася на каток. Драко зупинився та з подивом розглядав дітлахів, які, взявшись за руки впʼятеро, обганяли тих, що каталися, лихою змійкою.
— Що це? — запитав він.
— У сенсі? — Гермиона облизала губи та сховала паличку в паперовий пакет, щоб потім викинути.
— Це, — Драко окреслив пальцем площу. — Як це називається? Що вони роблять?
Герміона тихенько хихотнула. Потішно, тепер вона була в позиції «я знаю про цей світ все».
— Це ковзанка. Такий вид розваги. Люди одягають на ноги взуття з лезами — ковзани. І розважаються.
Вона вгляділася в його занадто серйозне обличчя. Драко намагався розібратися.
— Ходімо спробуємо! Це весело!
— Що? Я? Ні...
Але Герміона вже потягнула його в чергу за ковзанами.
Особливе задоволення їй доставило спостереження за тим, як Драко, чинно відстоявши пʼятнадцять хвилин у натовпі, натягував ношені до нього ковзани. Мало того, що вони були не першої свіжості, так ще і неможливість допомогти собі магією пригнічувала спадкоємця аристократичного роду. Він намагався приховати відразу і роздратування, але в нього не дуже виходило.
Герміона скоса поглядала на нього і стримувала усмішку. Малфою хотілося стати частиною світу, в якому виросла Ґрейнджер. Але, зважаючи на його реакцію, це була одноразова акція.
Та стримуватися стало неможливо, коли маленька дівчинка попросила Драко про допомогу. Друзі крихітки вже помчали на лід, кинувши її одну. Драко обернувся і допоміг дівчинці завʼязати шнурки, хоча сам не відрізнявся майстерністю, адже звик робити це помахом чарівної палички. Але він старався. Драко дбайливо підтягнув і зашнурував білий черевик. Обвив шнурки навколо крихітної щиколотки й завʼязав щільний бантик.
— Дякую, — пролепетала крихітка. — Ти схожий на сніжного лицаря!
Драко усміхнувся і щось тихенько відповів. Дівчинка зніяковіла й одразу побігла до друзів.
Серце Герміони ледве не розірвалося від розчулення. Драко вдав, що нічого незвичайного не відбулося.
Попри те, що Малфой вперше стояв на ковзанах, у нього чудово виходило. Ймовірно, чудова спортивна форма, напрацьована багатогодинними тренуваннями з квідичу, стала в пригоді. А ось Герміона раз у раз втрачала рівновагу, падала, хихотіла, дозволяючи Драко її підняти, й знову падала.
— Ґрейнджер, якщо ти хотіла повисіти на мені, могла б вигадати менш витончений спосіб, — сказав Драко, всоте піднімаючи нездару.
Вони каталися по колу, тримаючись за руки. Підлітки, у яких не було нормального дитинства, вперше відчули безтурботність на смак. Цьому побаченню судилося трапитися набагато раніше, якби не упередження, класова нерівність і бісова війна.
Різнокольорові лампочки прикрашали сірий зимовий день. Запальна музика хрипіла із замерзлих динаміків і розносилася по всьому периметру ковзанки. Люди, мов зграї сніжинок, кружляли в потоці. Рожевощокі, усміхнені, щасливі. Леза розсікали лід з характерним звуком. Звідусіль було чути сміх і вигуки.
Драко як і раніше вважав, що вони займаються абсолютно марною дурницею, але не міг перестати усміхатися. Відчуття свободи, тепла долоня в його руці, пустотливі очі Герміони, запах персика на волоссі... Драко поступово намацував, наче заляканий звір, що йому приносило задоволення, чого він насправді хотів від життя. Малфой хотів почати писати свій сценарій. Жити так, як подобається йому, а не так, як говорили покладені очікування батька, статус або родовід.
І він хотів її. Він хотів бути з Ґрейнджер.
Драко, спершись об стійку оренди ковзанів, намагався розібратися з маґлівськими грошима. І хто тільки вигадав ці папірці? Ґалеонами оплачувати набагато зручніше. Працівниця катку подумала, що перед нею іноземець, і добродушно допомогла вирахувати потрібну суму.
Коли Малфою, нарешті, вдалося поборотися з безглуздою грошовою системою, він повернувся і тієї ж миті насупився. Поряд із Ґрейнджер намалювався якийсь тип. Смаглявий кремезний хлопець з нудотно-широкою усмішкою і щербинкою між зубами. Він був одягнутий в яскраво-лимонну куртку з фіолетовим каптуром. І на довершення потворна смугаста шапка. Повний недоумок.
— Ви заблукали, молодий чоловіче? — тоном ката поцікавився Драко.
Хлопець, не чекаючи компанії, стрепенувся від вигляду широкоплечого незнайомця.
— О, Драко, це Ентоні, він тут з молодшою сестрою, — защебетала Герміона. — Я загубила рукавичку, він мені допоміг. Ентоні, це Драко, мій... — вона затнулась, шукаючи підтримки в сірих очах.
— Її чоловік, — твердо і незворушно повідомив Малфой і протягнув руку. — Уже допоміг, Ентоні? — Драко зміряв хлопця крижаним поглядом. Ніздрі роздулися. У голосі сочилась отрута.
— Так. Що за імʼя таке дивне? Драко... — божевільному вистачило сміливості промовити це вголос. — Твої батьки що, люблять книги про чарівників і ельфів?
Малфой пирхнув.
— Драко назвали на честь сузірʼя Дракона, — Герміона, яку вже кілька секунд не відпускала посмішка, знаходила ситуацію жахливо комічною.
— Оригінально...
— Дякую за допомогу, Ентоні, — протягнув Драко і владно взяв Герміону за руку. — Мені здається, твоя сестра тебе зачекалася.
Бідолаха побажав парочці гарного вечора і зник у натовпі. Малфой і Ґрейнджер виходили з ковзанки в тиші.
— Отже, ти мій чоловік, Драко Малфой? — Герміона не могла стримати глузування в голосі. Їй не вірилось, що Малфой сказав щось подібне.
— Так, один з багатьох, вочевидь.
Герміона захихотіла.
— Багатьох? Хіба ти й Тео — це багато? — вона невинно глянула на нього знизу вверх, Драко не відривав очей від дороги.
— Іноді буває дуже багато, — він замовк. Задумався. Потім усміхнувся і поглянув на Ґрейнджер. — Але, мабуть, тобі мало. Тебе ні на мить не можна залишити одну. Команда кавалерів поповнюється.
— Змирись, Малфой. Ти ж не стежитимеш за мною двадцять чотири на сім.
— Доведеться нам із Теодором встановити графік чергувань.
— Іноді навіть самі умілі вахтери втрачають пильність...
— Ти нариваєшся, Ґрейнджер, — Драко трохи сильніше стиснув її руку.
— І що ти зробиш? Посадиш мене на ланцюг? — Герміона зухвало усміхалася.
— Кхм... — Драко поправив комір светра, щоб вдихнути. — Я знаю кілька ефективних заклять, що сковують.
— М-м-м...
Герміона відчула, як в животі залоскотало хвилювання. Вона мимоволі закусила губу. Малфой підступно посміхнувся і відвів погляд на дорогу.
***
— Ти не голодна? Цей заклад здається приємним, — Драко кивнув у бік ресторанчика в ніші будинку. На вигляд непримітний, з охайною деревʼяною вивіскою. У вікнах виднівся по-особливому затишний інтерʼєр.
— О, це гарний ресторан, — Герміона чула про нього ще від батьків. — Завжди мріяла тут побувати. Говорять, паста — просто пальчики оближеш. Цей ресторан тримає сімʼя італійців.
— На прізвище Забіні? — реготнув Драко.
— Це єдині італійці, яких ти знаєш?
— Ходімо, — Драко взяв Герміону за лікоть і задав напрямок.
— Не думаю, що нам вдасться туди потрапити, — застопорилася Ґрейнджер. — Наскільки я знаю, люди записуються в чергу за місяць. До того ж, він не з дешевих.
Драко показово ображено закотив очі.
— Щось мені підказує, що нам сьогодні пощастить, — крива усмішка ілюструвала думки. — Ходімо, Ґрейнджер.
— Але...
— Не сперечайся зі мною.
На вході їх зустрів невисокий чоловік у вельветовому костюмі. Перед ним лежав важкий журнал бронювання, де рівним каліграфічним почерком були записані прізвища щасливчиків, що вечерятимуть сьогодні. Після надміру ввічливого вітання метрдотель попросив пару представитися. Драко з незворушним обличчям назвав своє прізвище, і... спрацювало. Чоловік звірився зі списком і, вирівнявшись, наче вишколений вояка, запропонував парі пройти до їхнього столика.
— Ти що, застосував магію? — шепнула Герміона, тицьнувши Драко в ребра.
— А ти хотіла, щоб я дав хабар?
Герміона засуджуючи похитала головою.
Вони влаштувалися за затишним столиком у дальньому куті ресторану. Вікно виходило у внутрішній дворик. Занесені снігом столики освітлювалися вуличними гірляндами. Вони виблискували таким же золотим світлом, що і лампи всередині. І хоч Драко і Герміона звикли до магії, атмосфера в ресторанчику здавалась їм особливо чарівною. У повітрі витав аромат печеного тіста, сира і дорогого вина. По стіні, торкаючись столика, вилися невідомі рослини з тонким листям.
Герміона провела пальцем по переплетенню червоних і білих клітинок на скатертині. Драко з цікавістю погортав в руках меню.
— Через декілька хвилин до нас підійде офіціант і прийме замовлення, — пояснила Герміона, дивлячись поверх меню.
— Я здогадався.
— А потім сам принесе нам страви. У руках, — Ґрейнджер вочевидь потішалася над Драко, знаючи, що він ніколи не був у маґлівському ресторані.
— Яка пуста трата людського ресурсу.
Коли офіціант відкорковував пляшку вина, Драко з непідробним інтересом спостерігав за дійством. Спритність пальців цього маґла заворожувала дужче магії. Драко замислився: чи зумів би він повторити весь процес самостійно?
— Тобі Гаррі надіслав питання на співбесіду? — спитала Герміона, поїдаючи пасту з морепродуктами.
— Надіслав, — Драко бавився, розливаючи вино по келихах.
— Ти правда думаєш піти в аврори?
— Не знаю.
Він надто голосно поставив пляшку на стіл. Люди в глибині зали обернулися на звук.
Герміона помітила швидкоплинний проблиск тривоги в його очах. Йому ніяково? Соромно?
— Я гадаю, ти будеш чудовим аврором, Драко, — вона вимовляла кожне слово з обережністю сапера. — З твоїми здібностями...
— Я ще нічого не вирішив, Ґрейнджер.
— Гаразд, — Герміона стримано усміхнулася. Драко ще був не готовий говорити про це. Але їй хотілося якось його підбадьорити. — Просто знай, я вірю в тебе.
Драко випив вино, дивлячись на засніжений дворик, і нагородив Герміону легкою усмішкою. Замість сотні марних слів.
— Ґрейнджер, можу я тебе попросити про послугу? — запитав Драко, коли офіціант подав десерт.
— Звичайно, — Герміона проломила скоринку шоколадного фондану. Тепла вʼязка начинка розтеклася по білосніжній тарілці.
— Ти можеш відмовитися. Я не наполягаю.
Герміона підняла очі на Драко. Він був напружений. Щелепи зімкнуті, очі бігали з боку в бік, кулаки стиснуті. Ґрейнджер відклала десертну ложку і нахилилася вперед.
— Можливо, ти мені спочатку розкажеш, у чому справа? — мʼяко наполягла вона.
— Мова про мого батька і спадок.
Герміона не помітила, як пропустила вдих. Вона проковтнула грудку.
— Так?..
— Мені потрібно з ним зустрітися, щоб він підписав документи для відмови від усієї власності.
Герміона кивнула. Здається, її реакція трохи заспокоїла Драко, і він, глибоко зітхнувши, описав суть справи:
— Ну так ось, юрист, який працював на батька, надіслав документи. Ми із Забіні переробили їх на мою користь. Але мені потрібний тверезий погляд зі сторони. Потрібно перевірити ще раз договір, щоб у Люціуса не виявилося жодної лазівки все повернути назад.
Драко прикував погляд до своїх пальців. Його голос раптом став жахливо низьким, немов Малфой подорослішав на десяток років.
— Я заберу у нього все. Як він забрав у мене, — Драко зробив ковток вина, щоб перевести дух. — Я не хочу втягувати до цього процесу нових юристів, тому що впевнений, преса про все рознюхає. Мені це не потрібно. Я хочу, щоб ти та Тео перевірили документи. Бо довіряю вам. Я довіряю тобі.
Герміона прокашлялась, намагаючись усвідомити почуте.
— Я не впевнена, що настільки сильна в юридичних питаннях спадщини... — вона обережно взяла Драко за руку. — Але я зроблю максимум із того, що можу.
— Проси натомість, що хочеш, — надто серйозно сказав Малфой. Його погляд був переповнений злобою й образою. Став тяжким, наче налився свинцем.
— Я хотіла б, щоб ти частіше усміхався, — Герміона ніжно погладила пальці Драко. Він заплющив очі й сумно зажмурився. — Хочеш, я поїду з тобою в Азкабан?
— Ні.
— Я буду поряд, щоб підтримати тебе.
— Ні, Ґрейнджер. Тобі не місце в тій моторошній дірі, — Драко відсмикнув руку.
Герміона зіщулилась і опустила погляд.
— Але, я думаю... я буду радий побачитися після всього у кабінеті Тео, — суворий погляд помʼякшав. Драко знову поклав руку на стіл долонею вверх.
— Звісно, — засяяла Ґрейнджер і вклала свою руку в його.
***
Ранній зимовий вечір накрив місто вʼязкими сутінками. Ситі й задоволені Герміона і Драко брели бруківкою. Вони розмовляли про все на світі, перебивали одне одного від надлишку емоцій, одна тема перетікала в іншу. Вони згадували дитинство, порівнювали як по-різному виросли.
Герміона поділилася тим, що їй було дуже прикро одинадцять років життя не підозрювати про магічний світ. Вона стільки могла дізнатися та спробувати! А Драко з пелюшок літав на мітлі та неусвідомлено вчив закляття, якими користувалися батьки, гувернантки та обслуговуючий персонал. Він з друзями влаштовував магічні витівки, тоді як Герміона вважала себе фриком через неконтрольовані спалахи стихійної магії.
Розповідь Ґрейнджер про дитинство допомогла Драко зрозуміти її нездорове прагнення знати все у світі. Вона просто хотіла стати своєю у новому світі, хотіла наздогнати те, що втратила. Малфой глянув на дратівливу заучку Ґрейнджер, що вічно підіймала руку, під іншим кутом. Герміоні подобалося відкриватися Драко, але ще більше їй подобалося, що він відкривався їй.
Драко розповів, як уперше зрозумів, що думка його батьків видалася йому помилковою. Як він відчув себе божевільним у своїй власній сімʼї, як захотів втекти, але виявилося надто пізно. Побачивши сумний погляд Герміони, Драко вибухнув тирадою про те, як йому гидко від жалю у свою адресу. Ґрейнджер сказала, нехай думає, що хоче, але він не зможе змусити її відмовитися від співпереживання.
Попри романтичний і милий настрій, вони не припиняли жалити та підколювати одне одного. Взаємні знущання стали їхньою традицією. І це подобалося обом.
Драко подобалося, що з ним Ґрейнджер не перетворювалася на покірну кішечку, а залишалася собою. Але він помічав, що з ним і Тео вона була мʼякшою, дбайливішою, а погляд ставав особливим. Розфокусованим та темним. Драко давно помітив, що в їхній присутності зіниці Ґрейнджер розширювалися, наче її організм боровся з наркотичною речовиною.
Вони гуляли вже з півтори години та не помітили, як забрели у східну частину міста, де було надзвичайно тихо.
— Чому ти не спитаєш мене, де ми ночуватимемо? — мовив Малфой, переминаючи пальчики Герміони в кишені своєї куртки.
— Бо я довіряю тобі.
— Ой, як необачно, Ґрейнджер, — реготав Драко. — Що, якщо я скажу, що ми ночуватимемо під мостом?
— Я здивуюся твоїм екзотичним уподобанням і постараюся згадати, як начаклувати дванадцятигодинне посилене зігріваюче.
— З тобою не пропадеш.
— Так-так, тому тримайся міцніше, — Герміона легенько штовхнула Драко стегном.
Малфой одним махом обхопив її за плечі й, різко притиснувши до себе, поцілував у скроню.
***
Драко промовив заклятя, і замок у деревʼяних дверях клацнув. Герміона переступила через поріг і посміхнулася знайомому паркету ялинкою. Драко допоміг їй зняти верхній одяг та жестом запросив пройти за ним. Він штовхнув темно-сині облуплені двері, і тепле світло десятка свічок пролилося рідким золотом на його точене обличчя.
Герміона зайшла в спальню і від захвату прикрила рота руками. Непримітна порожня кімната перетворилася на казковий намет. По периметру стояли золотисті свічники з довгими тонкими свічками. Віск плавився і стікав на підлогу. Букети білих півоній виблискували ніжними пелюстками, наче пірʼясті хмари. Стеля була зачаклована чарівними вогнями. Тисячі світлячків тьмяно мерехтіли над головами, нагадуючи липневий зорепад. Балкон був відчинений навстіж, білі прозорі штори тріпалися на вітрі. Але в кімнаті було тепло. Зігрівають чари. Біля балкона лежав той самий матрац, на якому нещодавно спав Малфой. На якому так хотіла спати поряд з ним Ґрейнджер.
— Зізнаюся, я чекала від тебе чогось більш... — Герміона звела очі на куток, підбираючи потрібне слово, — пафосного.
Вона з викликом подивилася на здивоване обличчя Малфоя. Драко запитливо підняв брови.
— Я гадала, буде пентхаус, дорогий готель або... замок кінець кінцем, — Герміона цокнула язиком.
Драко обійняв її ззаду, притиснув до себе і поклав голову на плече.
— Це було б надто передбачувано. До того ж я знаю, як вам з Тео подобається ця діра.
— Тобі теж подобається.
— О, ні, у жодному разі, — він міцніше обвив її руками.
— Тоді ти так самозабутньо пожертвував собою заради мене? — Герміона обернулася і торкнулася носом його вилиці.
— Так, так все й було.
— Який ти безкорисливий, Драко Малфой, — вона легенько цмокнула його в щоку.
— Ні, ну деяку вигоду я все ж таки переслідував, — Драко притиснувся стегнами до сідниць і підштовхнув її крокувати вперед.
Вони сіли на матрац. Світло вуличних ліхтарів змішувалося із золотом вогню в кімнаті. Герміона глянула на балкон і усміхнулася спогадам. Минулого разу, коли вони сиділи з Драко на порозі цього балкону, він вперше відкрився їй. Здавалося, з того часу минула ціла вічність. Наче вони вже встигли прожити кілька життів. Все так сильно змінилося...
— У тебе зовсім крижані пальці! — вигукнув Драко. — Ти замерзла?
Герміона закліпала, намагаючись знайти відповідь на неочікуване питання.
— Так, напевне, трішки.
Насправді їй не було холодно. Просто вся кров відтекла від кінцівок до серця, яке переповнювали почуття.
— Я зараз, — підскочив Малфой і зник у дверному отворі.
Він повернувся через мить, тримаючи щось в руках. Драко опустився перед нею на коліна і протягнув гарячий чай. У чорній з сузірʼями та золотою облямівкою чашці. Вітер заніс декілька сніжинок, і вони зачепилися за білосніжне волосся. Крихітні діамантики.
— Мені справді тут дуже подобається, — прошепотіла Герміона.
Вона відчувала, як нутрощі зігрівалися від напою. Герміона провела пальцем по його голові та підчепила сніжинку. Дивлячись йому у вічі, вона ніжно облизала палець.
— Дякую, Драко.
Пара від чаю затуманювала янтарний погляд. Вії змокли. Щоразу, коли Герміона називала Драко на імʼя, в його душі розливався гарячий мед. Він поклав свою долоню поверх її руки, якою вона тримала чашку, відпив чаю і буденним тоном повідомив:
— Ми могли б тут жити під час стажувань.
— Що? — Герміона не зрозуміла, про що він.
— Квартира знаходиться зовсім поряд з міністерством. Якщо ти потрапиш на своє стажування, я в аврорат, а Тео не поїде до клятої Німеччини, то розумно буде поселитися тут на деякий час. З міркувань зручності... звичайно ж.
Герміона ледве не вдавилася чаєм. Повітря покинуло легені. Вона не могла нічого сказати.
— Ми обговорили це з Тео. Він не проти, — додав Драко і знову відпив чаю з абсолютно незворушним обличчям.
— Ж-жити втрьох? — нарешті видавила із себе Герміона. — Але... ти певен?
— Абсолютно. Чому ні? Ми й так майже весь час стирчимо у Нотта в кабінеті. Тут принаймні просторіше, — Драко презирливо окинув поглядом кімнату.
Герміона відчула, як в очах защипало, картинка світу помутніла. Вона раптом відчула, як голосно стукало її серце.
— Це чудова ідея, Драко! — Герміона підвісила в повітрі чашку і кинулася на нього з обіймами.
Це здавалося таким закономірним та логічним рішенням. Але Герміона не думала, що саме Драко запропонує їй... Що він так швидко прийме їхні стосунки втрьох. Чи це означало, що вони все прояснили з Тео, і Драко визнав... або вони залишать все як є...
У голові дзижчав рій питань. Герміона хотіла поговорити про все, обговорити всі найменші деталі, але Драко вже цілував її, позбавляючи можливості базікати. Він водив тілом Ґрейнджер руками, притискався, кусав губи та вдирався язиком у рот.
— У нас є одна незакінчена справа, Ґрейнджер, — прогарчав Драко, міцно схопивши її за потилицю.
— Так? Яка?
Драко потягнувся за сумкою і дістав із неї слизеринську краватку.
— Одного разу я пообіцяв тобі, що залишусь в одній лише краватці, — він схилився і провів носом по її щоці. — З того часу ця картинка не дає мені спокою.
— Погано спиш ночами? — хмикнула Герміона. Температура тіла підвищувалася, коли Драко переходив на шепіт.
— Точно, — Малфой прикусив мочку її вуха, урвавши протяжний видих у відповідь. — Але в мене зʼявилася цікавіша ідея.
Він спритно підчепив її светр і футболку і стягнув через голову. Наелектризоване волосся потріскувало в такт серцебиття.
Герміона з цікавістю підняла погляд на Драко. Він трохи підвівся на колінах і завів її руки над головою. Ковзаюча прохолодна тканина краватки обвила запʼястя. Не відриваючи потемнілого погляду, Драко смикнув рукою, потім ще раз, і тугий вузол скував ґриффіндорку. Вона зловила себе на думці, що Тео б точно запитав зараз чи не проти вона, чи не тисне їй. Драко ж просто робив те, чого бажав. Але все ж таки він провів пальцем між тканиною і шкірою, щоб переконатися, чи не надто сильно затягнув.
Доки Драко орудував руками над її головою, Герміона ніжно цілувала його шию над краєм светра. Тут особливо чітко відчувався мускусний аромат тіла у поєднанні з деревними нотками та східними прянощами. Герміона насолоджувалася його силою. Їй хотілося провести пальцями по мʼязах, що зʼєднують плечі та шию, піднятися вище, торкнутися шкіри за вухом, провести долонею по оголеній скроні та відкинути довгі пасма волосся назад. Але руки були звʼязані. Відчуття відсутності контролю хвилювало. Герміона, що звикла все на світі контролювати, не могла до кінця розслабитися і довіритися. Драко це відчував. Від цього його азарт тільки спалахував.
Вона смикнула рукою, щоб перевірити, наскільки міцним був вузол. Чи не вирватися. Малфой не жартував. Передчуття пульсувало між ніг.
Драко провів губами по плавній лінії ключиць і затримався на западинці між ними. Він ніжно торкнувся гарячим язиком шкіри та різко відсторонився. Знову заглянув у сумку і дістав червоно-золоту краватку.
— Що ти задумав, Малфой? — з награним побоюванням запитала Герміона.
— Знаєш, Ґрейнджер... — Драко повернувся до неї й загрозливо навис. — Іноді трапляються такі дні, коли Слизерин і Ґриффіндор... — він розтягнув краватку біля її обличчя, — працюють разом.
Драко хижо посміхнувся, і це було останнє, що Герміона побачила. Він завʼязав їй очі ґриффіндорською краваткою.
Почуття загострилися. Слух і нюх посилилися. Відчуття дотику вийшло на новий рівень. Варто було Драко доторкнутися до шкіри декольте, як все тіло Герміони вкрилося тисячами мурашок. Він, не розриваючи тактильного контакту, опустився пальцями нижче, стягнув сіточку білизни й торкнувся губами соска. Герміона вигнулась і здавлено простогнала. Другою рукою Драко розстібнув ґудзики на її штанах.
Оголивши груди повністю, він повільно опустив Герміону на спину. Вона тримала руки над головою, не сміючи суперечити витівці Драко. Секунду він просто насолоджувався видом. У моменти, коли Драко не торкався, Герміона почувалася беззахисною. Темрява. Невідомість. Вона глибоко дихала і вслухалася. Зашурхотіла тканина, щось мʼяке впало на підлогу, клацнула застібка на ремені. Наступної миті вона відчула дотик твердих гарячих грудей. Драко поцілував Герміону і знову відірвався. Він потягнув її джинси й, супроводжуючи поцілунками, повільно зняв їх.
Герміона відчула, як на рівні голови просів матрац, — Драко вперся однією рукою, другою втиснув звʼязані запʼястя. Його дихання ледь торкнулося її привідкритих губ. Перед очима в непроглядній темряві блиснули різнокольорові візерунки. Драко притулився оголеним пахом до її трусиків, і Герміона ахнула від несподіванки. Їй хотілося обхопити його за спину і притиснутись сильніше, але бісові руки були звʼязані. Герміона штовхнулася стегнами назустріч твердому члену і витягла шию, шукаючи можливості прикусити губу мерзотника.
Драко відсторонився. Герміона зіщулилася від несподіваного холоду. Під повʼязку прорвався промінь срібного світла. Пролунав знайомий чоловічий баритон. Герміона злякалася, невербальною магією скинула краватку з очей і побачила патронус перед Драко. Першою емоцією була тривога. Щось трапилося.
— Я розумію, що ви маєте час наодинці, — говорив голос Теодора. — Але, будь ласка, займіться сексом зі мною. Це не для мене. Чисто на користь науки. Мені конче потрібний новий емоційний сплеск, щоб запустити маховик далі в минуле. А краще за вас ніхто не впорається. Ми можемо трахнутись раз-другий, і я вас знову залишу. Чи ні. Ну, загалом, подумайте. Благаю!
Срібний звір розчинився під здавлений регіт Герміони.
— Що думаєш? — нарешті спитала вона Драко, який, оголений, сидів на краю матраца і, посміюючись, переварював почуте.
Він присунувся до неї впритул. Герміоні знову стало тепло та затишно. Драко обхопив її обличчя руками і прошепотів:
— Я тобі щось скажу, але не смій розповісти Нотту.
— Обіцяю.
— Я... — Драко зробив паузу, щоб дати фору зізнанню, — люблю, коли нас троє...
Герміона нічого не відповіла, вона потягнулася до Драко і залишила на його губах солодкий поцілунок. Подяка за довіру. Її руки все ще були звʼязані.
— Ти що думаєш? — спитав Драко, облизуючи губи.
— Тільки якщо заради науки... — Герміона хитро вигнула брову.
— Який же ти чудовий звір, — засміявся Драко. — Ніхто такого не має... — сказав він і змахнув паличкою, щоб надіслати відповідь другу.
***
15 вересня, 2020 рік
Набридливий стукіт по склу змусив Теодора розплющити праве око. Поки каламутна синява звикала до світла, Тео намагався згадати, який сьогодні день. О котрій він учора ліг спати? Стук не вгамовувався. Тео потягнувся до тумбочки, взяв окуляри у темній оправі. Стук дратував сильніше. Відірвавши затерпле тіло від несвіжої постелі, Теодор накинув ковдру на плечі та поплентався до вікна.
— Та йду я! — сонна хрипота скрипіла в голосі.
Дорогою він спотикався об гори паперів та брудних чашок. Закусивши цигарку, Тео відчинив важку фіранку і побачив у вікні ворона. Денне світло безжально сліпило. У грудях хвилююче зашипіло. Птах кинув чорний конверт на стопку кореспонденції.
Тео втягнув дим і взяв конверт. Його увагу привернула стаття у «Щоденному віщуні», що лежав знизу, — «Новоспечений міністр магії Ґрейнджер урочисто закриває музичний фестиваль». Хмара цигаркового туману ковзнула фотографією, що рухалась. Тео посміхнувся. Не так, як раніше. Втомлено і сумно. Він обережно провів пальцем по бронзових кучерях, зібраних у високу зачіску, гострій усмішці, вигину плеча. Вона запросила його на свій день народження, який буде за кілька днів. Як і щороку раніше. І як і щороку до цього, Тео не наважиться прийти. Знайде відмовку. Вигадає щось.
Але, може, таки варто? Побачитись, як старі друзі. Можливо, Драко буде в неї. Точно буде. Адже вони дружать сімʼями... Просто привітати та піти. Подарунок давно готовий і чекає на полиці біля виходу.
Тео не помітив, як на декілька секунд завмер, розглядаючи знімок. Всоте уявляв, як могло б бути. І гладив. Бронзові кучері, гостра посмішка, вигин плеча.
Попіл упав на газету. Тео відірвав погляд і розгорнув листа.
З першої стрічки могильний жах пронизав нутрощі. Цей почерк снився Теодорові у кошмарах.
Міністерство ліквідовано.
Влада у наших руках.
Повстанню бути.
Дякую за сприяння, Нотт.
***
— Малфой, зачекай! — кричав Поттер услід.
Але Драко його не чув. Він утік. Відчуття темної магії віддавало гниллю на кінчику язика. Жах пульсував у вухах.
Срібний спалах пошукового закляття поступово згасав. Драко побіг ще швидше. Він люто розмахував паличкою, відкидаючи зі свого шляху залишки зруйнованої філармонії. Великі брили бетону розліталися, наче пірʼяні подушки. Драко задихався. Пил заважав дивитися. Паніка пробивала внутрішні барʼєри. Контролювати себе ставало складніше з кожною секундою.
Вона там. Вона там. Вона там.
Уламок стіни. Кров. Розірвані уламки металевих конструкцій. Срібний вогник зверху освітлював брили, які врізалися одна в одну, як два лютих бізони, і застигли, затиснувши між собою... Пальчики. Крихітні витончені пальчики, якими вона колись перебирала його волосся, якими гладила шрам, якими... Нігтики. Прозорий лак. Кров. Очі ковзнули вище. Кістка вигнута в неприродній кривій. Бронзовий локон. Кров. Драко випустив потік повітря, щоб розігнати пилюку.
— Ні-і-і! — відчайдушний крик вирвався з горла.
Напруга здулася венами на шиї. Драко впав навколішки. Гострі камені розрізали штанину.
Два пальці. Сонна артерія. Пульс... Будь ласка, бодай один удар. Будь ласка! Пульс. Будь ласка!
Холодна нежива тиша прорвала дамбу жаху в грудях.
— Ґрейнджер! Ні!
Він судомно потягнувся. Підповз. Схопив величезний камінь, що врізається в тендітний череп. Щось страшно хруснуло. Він підняв на руки понівечене тіло. Сірий, ідеально скроєний костюм, під стать найпрекраснішому міністру магії, весь розірваний, у бруді та пилу. Кучері кривавими липкими зміями приховували очі. Губи привідкриті.
Драко втиснув паличку в сонячне сплетіння Герміони і судомно почав вигукувати лікувальні закляття. Він мало не проткнув їй грудну клітку. Але нічого не відбувалося.
Він ривком відкинув марне деревце і припав губами до її рота. Видих, масаж серця. Видих, видих. Ребра зламані. Губи холодні. Видих, масаж серця. Видих, видих.
— Живи! Живи! Ґрейнджер! Ти ж сильна!
Вдих, масаж серця. Видих, видих. Присмак крові. Вона не могла так просто здатися.
— Принцесо, дихай! Будь ласка, дихай! — крик зірвався на хрипкий шепіт.
— Герміоно! — Поттер підлетів і впав поряд. — Що з нею?! Герміоно! Малфой, що з нею?
Але Драко так сильно вчепився руками в зламане неживе тіло, що Гаррі не міг підібратися. Він хитався і шепотів.
— Живи... Живи... Принцесо... Будь ласка...
Біль усвідомлення розривав серце зсередини. Драко заплющив очі, притулився до неї чолом. Щоками потекли гарячі сльози. Перші сльози за стільки років. Краплі ковзали по заломах зморшок і падали на пильний міністерський костюм.
Вона мертва.
— Ні-і-і-і! — несамовитий розпачливий крик пронизав повітря.
Драко трусило, обличчя почервоніло, вени полоснули шию. Біль. Нестерпний біль. Крик. Але він більше не чув себе. Весь світ зник. Це кінець.
Пластівці попелу і пилу повільно осідали на тремтячих плечах Драко. Немов сніг, що вкривав його колись на балконі. А вона плакала в нього на грудях і легенько стискала крихітними пальчиками промоклу сорочку.
Можливо, це все сон? Він розплющить очі та опиниться на матраці у квартирі Теодора. Надворі вщухне завірюха. Зірки запалять Кассіопею, яка тоді ще нічого не означала. А Драко встане і підійде до двох, що сплять обійнявшись. Без нього. Нехай без нього. Нехай він буде лише спостерігачем збоку. Аби вона була щаслива. Аби кохала... Аби була жива. Драко обіймав її тоді на балконі, обіцяв вберегти... Але не зміг.
Як він міг її відпустити?
Як багато часу вони витратили марно! Як багато невимовних слів він зберіг усередині! Як багато не наважився зробити!
— Ґрейнджер! Ні-і-і-і! — кричав Драко, притулившись лобом до її чола. — Герміоно...
Лютий крик, судоми. І сльози. Сльози. Сльози. Яких вона ніколи не бачила. Які ніколи не побачить.