Глава 3

6 2 0
                                    

Ян Краймер сидів біля фонтану, насолоджуючись тим, як бризки води потрапляють на його розгарячене, засмагле обличчя. У воді він побачив своє відображення: відкрите, вольове овальне лице, з м'якими контурами, , прямий ніс, , темні густі брови, злегка припухлі губи, акуратно притиснуті один до одного. Зараз він виглядав , як в'ялий помідор. Він занурив свої жилаві руки у воду і ледь стримався від стогону насолоди. Вода хоч і не була холодною, але все ж йому вдалося хоч трохи остудитися в такий спекотний день. Іліодор нікого не милував у літню пору. Ні сольдійців, ні людей. Хоч Ян і був чистокровним сольдійцем, долі явно на це було наплювати. Маленький хлопчик потрапив у кримінальний світ Ка́рдана, не встигнувши ще встати на ноги і піти. Немовля, підкинуте вправному злодієві і королю Золотих Ланцюгів. Ян був його неофіційним спадкоемцем. Він бачив у Карозі аж ніяк не боса, а батька. Карогу було більше шістдесяти, і він піклувався про Яна, як міг, хоч його методи виховання викликали безліч запитань. Не сказати, що Яну було легко. Він швидко пізнав жорстокий світ. Карог був хорошим учителем. Він доступно пояснив хлопчику, що і як влаштовано. Ян був відданим псом Карога, виконував усі його доручення і завдання, поки одного разу він не зустрів Лейлу. Юну дівчину, яка по своїй дурості спробувала його обікрасти. Не сказати, що Лейла була зовсім безнадійна. Вона була швидкою, а головне рішучою, але її тривога і страх одразу ж видали її. Так вони й подружилися. Так він знайшов у цьому жорстокому світі свою подругу. Лейла майже нічого про себе не розповідала, точно так само, як і Ян. Їм це підходило. Він ніколи не питав її про те, чому вона наважилася на крадіжку. Відчай і так був написаний у неї на обличчі. І не відчай від голоду чи холоду. Скоріше відчуття провини й бажання все виправити.

– Ей, красунчику, чи не бажаєш познайомитися? – Ян і не помітив, як біля нього присіла дівчина з довгим каштановим волоссям. З-під глибокого капюшона було видно лише її губи, що розтягнулися в хижій усмішці. Він одразу впізнав голос Лейли. Вона вирішила скористатися зіллям і змінити колір свого розкішного волосся. Розумно, враховуючи те, що на неї полював Ганц.

– Я хвилювався, – лише пробуркотів Ян, оглядаючи свою подругу. Наче не поранена. Наче в доброму гуморі. Це його й хвилювало. Після втечі від Ганца, вона б мала місця собі не знаходити й продумувати подальші дії, а замість того, вона сидить біля нього в самому центрі Ка́рдана й посміхається, немов божевільна.

Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІвWhere stories live. Discover now