Глава 35

4 0 0
                                    

Лейла вже тисячу разів пожаліла про те, що погодилась на політ із Лукою. Він взагалі її не щадив. Лице дівчини вже давно побіліло від страху й від нудоти. Вони летіли над Ельдероном й роздивлялися краєвиди. Лейла зовсім не з цікавості просила Луку показати їй Ельдерон. Їй потрібно було вияснити, чи можна було б покинути Ельдерон не маючи крил. Очевидно – що ні. Тільки море й скали. Більше нічого не було. Ні мостів, ні таємних тунелів. Потрапити в Ельдерон, або покинути його, Лейла змогла б тільки відростивши власні крила. Що ж, значить вона тут у пастці.

Лука все літав над Ельдероном, насолоджуючись, як крижаний вітер обпалює його прекрасне лице. Лейлу це здивувало. Невже йому зовсім не холодно? Та, з його щирої, широкої посмішки було зрозуміло – він насолоджувався цим.

— А де вежа, що належать Дівам? – раптом спитала вона у Луки, перекрикуючи завивання вітру.

— Хочеш подивитись? – спитав він, і його брови піднялись догори показуючи здивованість. Лейла легко кивнула. — Ми не зможемо підлетіти надто близько, інакше нас спопелять стражі вежі. Тільки здалеку ти зможеш її роздивитись.

— Стражі? – перепитала вона.

— Дракони, — пояснив їй Лука, і Лейла здригнулась, згадавши білого дракона, що був на горі Баватос. Цікаво, він повернувся на гору? Чи полетів сюди до своїх братів? – Добре, що боїшся. Бо я прожив вже багато років, але мені досі лячно, коли бачу їх в небі.

Лейла і Лука підлетіли до вежі, й дівчину зачарував її вигляд. Вона була зроблена наче з чорного каменю, і була такою високою, що здавалось досягала неба. Біля вежі були великі палаци й поляна, на якій Лейла побачила трьох драконів, серед яких був і білий, той, якого вона бачила на Горі Баватос. Він лежав на траві й дивився на небо, туди, де за ним спостерігали. Він підвівся на лапи й дуже голосно заричав. Серце Лейли защеміло від болю, немов страждало від горя й туги. Ці почуття роздирали її душу на шматки. Та це були не її власні почуття. Це її лякало, вона ніяк не могла пояснити те, що з нею відбувалося. На очах з'явились непрошені сльози. Лука був змушений поспіхом повертався назад до скелі Короля Воронів. Вона в істериці била себе в груди, коли Лука опустив її на м'який килим в кабінеті Даніїла.

— Що з нею? – спитав стривожений Даніїл, що вже поспішав до Лейли. Він поклав свою руку на її плече й зазирнув в заплакані очі, — Що з тобою? – ніжним, тихим голосом спитав Король Воронів.

Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІвحيث تعيش القصص. اكتشف الآن