Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 46

Лейла не спала кілька днів. Тренування із Марфою приносили свої плоди. Вона вже набагато швидше могла плавати, а її тіло ставало тільки міцнішим. Розповідь Даніїла змусила Лейлу провести у роздумах кілька безсонних ночей. Вона все думала про принцесу Аврору. Проклята вічним сном. Ось чому король Е́лізар хотів здобути камінь сонця. Йому не потрібна була його сила для завоювання інших земель, чи то для знищення всього континенту. Він просто хотів розбудити свою дочку. Єдину наслідницю, єдину рідну людину, що в нього залишилась. На його місці, вона б також ризикнула всім світом задля того, кого любила. І все одно, Лейла не могла зрозуміти, чому принцеса Аврора була проклята. Ким і за що? Що зробила маленька дівчинка, чим заслужила вічний сон? Солла не могла бути такою жорстокою. Вона б задарма не прокляла дитину, хіба що... Хіба що Аврора розплачувалась за гріхи свого батька...

Лейла важко зітхнула й встала з ліжка. Вона ходила по кімнаті й розмірковувала. Вони не можуть вбити Короля Е́лізара — інакше Юліан побачить в цьому прекрасну нагоду , щоб захопити Землі Дня. Аврора не була в стані керувати королівством. Єдиний вихід – дати королю те, чого він хоче. А для цього Лейлі необхідно викрасти камінь сонця у русалок. Перехитрити їх й спробувати вижити. Такі перспективи приводили її в жах..

— Я аж зі свого кабінету чую, як ти ходиш кімнатою, — сказав Даніїл, що стояв біля дверей її кімнати.

— Не можу заснути, — зізналась Лейла й сіла на ліжко, — Я не впораюсь. Нам потрібно вигадати інший план. Марфа каже, що я бездарність. І я повністю з нею згідна.

Даніїл підійшов до ліжка й сів поруч із Лейлою. Його крила наче розчинились в повітрі й без них він виглядав зовсім інакше. Незвично. Просто.

— Ми все продумали. План хороший. Тобі необхідно більше вірити у себе.

— Не можу. Якщо я загину – моєму брату також прийде кінець. Ніхто його не врятує. Його або стратять, або він до кінця своїх днів буде гнити у в'язниці.

— Ти не загинеш, — м'яко сказав Даніїл, вклавши маленьку й ніжну руку Лейли у свою велику й могутню долоню, — А навіть, якщо так, я все одно допоможу Тео. Ти повинна мені вірити.

— Навіщо тобі це? – здивувалась Лейла.

— Тому що я пообіцяв. І мені не все одно.

— Ми з Тео не заслуговуємо другого шансу. Він вбивця, я крадійка й брехуха. Ми не повинні були вижити в тій пожежі. Ми повинні були загинути із батьками. Це все не правильно.

— Я в це не вірю. Всі люди заслуговують другого шансу. Ніколи не пізно змінитися. Ви робили все, що могли аби вижити.

— Як раз саме через це – ми не заслуговуємо на життя.

Лейла лягла на спину й поклала руки на живіт. Вона вдивлялась в стелю. Її золотисті очі злегка світились в темноті, наповнюючись дрібними сльозами-діамантами, що тихо стікали по щоках.

Даніїл боком ліг біля неї, притримуючи голову рукою, й вдивлявся в прекрасне лице сольдійки. Можливо, найсильнішої істоти на цій планеті, і у всьому всесвіті. Та вона була така вразлива, така слабка. Йому потрібно було, щоб вона стала сильнішою, впевненішою в своїх силах й можливостях. Він не знав, що може ще сказати чи зробити для того, щоб Лейла перестала вважати себе нікчемною нездарою, не відчуваючи себе при цьому покинутою та одинокою. Мовчання — золото. Інколи не потрібно жодних слів, щоб висловити свої думки і показати значимість людини у цьому світі, наскільки цінною і дорогою вона може бути. Достатньо проявити ніжність і турботу своєю присутністю і дбайливістю . Усе що прийшло на думку Даніїлу, це присунутись до неї ближче, і заключити в свої обійми. Він обережно поклав її голову на свої мужні груди. Дівчина хотіла було відсахнутись, та Королю Воронів вдалось присікти її спроби вирватись. Він тримав міцно, але не сильно, лагідно обіймаючи її. Лейла перестала пручатися і обм'якла в його руках. Він ніжно пестив її шовкове, світло-русе волосся, ледь торкаючись до них губами. Кісточками пальців стирав солоні доріжки від сліз. Гладив тендітні плечі вгору і вниз , проявляючи турботу. Час від часу Даніїл чув короткі схлипи дівчини і бачив, як злегка здригались її плечі при цьому. Та незабаром вона затихла. Її рівномірне дихання свідчило про те, що вона погрузилась у міцний безтурботний сон.