Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 24

У покоях самозваної принцеси було темно та надто тихо. Лейла сиділа на м'якому дивані, вдихаючи аромат диму, що встиг просочити собою всю кімнату, меблі, а також саму Лейлу. Дим був густим, наче якийсь туман, але його аромат був приємним, а тому Лейла була не проти трохи забутися в ньому, адже з моменту зустрічі з Юліаном, на думці було одне слово — безсмертя. Воно крутилося в голові постійно, і неважливо, що вона робила в цей момент. Навіть коли спала, їй снилися сни, де її вбивають, але вона не помирає. Вона прокидалася в холодному поту, в істериці, і навіть цієї миті в її голові лунав голос Юліана: "Тому що ти станеш безсмертною".

Дим допомагав трохи відволіктись. Він увібрав у себе запах соснових гілок та лісових горіхів, що ледь прокладав собі шлях серед темряви кімнати, мов змія, яка потайки скрадалася по підлозі. Дим заворожував своїм танцем, плавно обволікаючи всі предмети навколо себе. Іноді він робив паузи, сповільнюючи свій рух, мов зупиняючись на мить, щоб дихнути нову порцію ароматів, які підсилювали його магічний заспокійливий ефект. Її напруга і тривожність кудись відходили на другий план, поки вона вдихала дим, який міг вилікувати всі її душевні рани.

Він був частиною ритуалу, поки Луїза наносила на спину Лейли ескіз майбутнього татуювання священного дракона. Він мав з'єднати душу Юліана і Лейли в одну, після чого вони офіційно одружаться. Лейла відчувала біль надрізів, але вдихаючи дим, вона могла його терпіти і навіть посміхатися, думаючи про ті речі, що робили її щасливою. Дівчина думала про батьків, про брата. Вона згадувала всі найпрекрасніші моменти зі свого життя, а погані ніби зникали з пам'яті. Вона не думала про день смерті батьків. Вона не думала про той день, коли її забрали від брата. Вона не думала про те, що Тео став мортором, продаючи свою душу самому дияволу задля порятунку сестри. Ні. Вона згадувала тільки щасливі моменти.

— Ваша Високосте, бачу дим Цил йде вам на користь. Ваші м'язи розслабились. Мені набагато легше робити відмітини.

— Дим Цил?

— Цей дим так називають серед відьом. Це своєрідне болезаспокійливе, як від тілесного, так і від душевного болю. Його часто використовують під час важких поранень, поки цілителі намагаються вилікувати хворого. Цей дим уже використовують тисячі років. Може й більше.

— Мені стає спокійніше на душі, коли його вдихаю.

— Так, але бувають випадки, коли дим Цил стає для хворого залежністю. Люди постійно його вдихають, щоб не повертатися до реальності, а залишатись увесь час щасливими. Вони стають майже, що веспертами, що жадають крові. Тільки у хворих ця спрага до диму Цил. Він може на певний час заглушити біль, але дим не здатен вилікувати травму.