Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 30

Лейла сподівалася, що Луїза пожартувала. Як же вона сподівалася, що відьма почне сміятися після власного жарту. І все ж, її надії перетворилися на порох, після того, як Луїза видерлася сходами і відкрила люк. Лейла стояла в підземеллі, спостерігаючи за відьмою, що вже вибралася на поверхню. Небо було сірим, майже мертвим, а запах... Запах гнилі Лейла ніколи не забуде. Здавалося, цей ліс живиться душами істот, що сюди забрили.

— Ну ж бо, пташка. У нас не так багато часу.

Луїза подала їй руку, чекаючи, коли нарешті Лейла наважиться піднятися нагору. Втікачка вагалася. У роті пересохло, голова запаморочилася. Криваві Леді знайдуть її і помстяться за смерть своєї сестри. Вони вип'ють усю її кров, насолоджуючись смаком змішаної крові золота і срібла.

— Не можу, — зізналася Лейла і відійшла на два кроки назад. Їй хотілося втекти. Але бігти було нікуди. Тунель вів назад у замок, де її вб'є Юліан, за те, що вона посміла утекти. Утім, вона зможе збрехати. Лейлі нічого не вартуватиме вигадати історію, ніби Луїза викрала її, та бідолашна принцеса зуміла втекти з поневолення. Але чи довго принц віритиме в її брехню? Як скоро він з'ясує, що вона самозванка і ніяка не принцеса.

— Можеш, — наполегливо прошепотіла Луїза, — Ти сильніша, ніж думаєш.

Лейла зробила крок уперед, пересилюючи свої страхи та піднялась сходами.

Вітер був холодним і пронизував до кісток. Здавалося, у мертвому лісі почалася осінь. Скільки ж днів вони блукали підземними тунелями, вдихаючи запах гнилі? П'ять? Шість? Більше? Лейла збилася з рахунку.

— Пташка хоробріша, ніж думає, — сказала Луїза, замикаючи люк. Поклавши руку на залізо і пробурмотівши кілька слів абсолютно незнайомою мовою, поверх люка з'явилася земля. Лейла зрозуміла, що про цей тунель, напевно, знають небагато людей, і Луїза бажала, щоб так було і надалі.

— Пташка повинна мовчати, щоб вижити. Мертвий ліс не шанує базік.

Лейла зрозуміла. Навіть у мертвих дерев є вуха. Криваві Леді не змусять себе довго чекати. Вони будуть дуже раді повечеряти делікатесом у вигляді Лейли.

Луїза йшла попереду. Зосереджена. Сильна та впевнена в собі. Лейла йшла позаду. Бліда. Тремтяча, як кішка під дощем. Втомлена. Чорні дерева погойдувалися від вітру, створюючи різні звуки, після яких Лейла щоразу здригалася. Небо було сірим, порожнім. Тварин у лісі не було, ніби навіть вони боялися цього місця. Лейла хотіла запитати, куди вони прямують, але згадавши настанови Луїзи, вирішила промовчати. Якою ж дурепою треба бути, щоб повірити відьмі. Як же вона схибила, вирушивши разом із нею в Мертвий ліс. І чому вона завжди вірить тим, кому не слід?