Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 12

У похмурому приміщенні було холодно і сиро. Всюди шастали щури, і звідки не зрозумій скапувала вода, погрожуючи позбавити розуму будь-кого, хто пробуде тут занадто довго. І хоч Лейла намагалася не звертати уваги на цей звук, все ж її тіло примудрялося щоразу здригатися від роздратування. Вона не знала, скільки часу пробула в темниці, вона навіть не пам'ятала, як сюди потрапила. Адже після повернення Терроса і його заяви про те, що камінь не той, що був потрібен королю, у вухах дівчини дзвеніло, і вона вже не розуміла, де перебуває, і що з нею роблять.

Лейла поморщилася від нестерпного болю в животі. Усе було через воду, що їй приносили. Вона була брудною, а її шлунок не звик до такого. А їжа... Вона не пам'ятала, коли востаннє їла. Дні змінювалися ніччю, але навіть цього Лейла не могла побачити. Їх із Тео тримали глибоко під землею, в якійсь темниці. І вони обоє чекали на суд, на якому, найімовірніше, їм винесуть смертний вирок.

— Лейло, — дівчина обернулася до брата. Його заточили в сусідню камеру. Вона не наважилася поглянути братові в очі. Їй було нестерпно соромно. Гарячі сльози скапували по її блідих щоках, але вона навіть не намагалася їх стерти, — Сестричко.

Голос Тео був м'яким. Він намагався дотягнутися до сестри через ґрати, але Лейла сиділа на протилежному боці, забившись у кут. Коли все пішло шкереберть? Коли вона вирішила, що зможе звільнити брата? Чи ще раніше, коли вона помирала, а Тео, щоб її врятувати, уклав угоду із самим дияволом? Чи коли їхніх батьків убили і вони блукали Тарртоном у пошуках виживання? Коли все перевернулося догори дриґом? Коли сталося те, що привело їх обох сюди? До в'язниці — чекати страти.

— Ти мене чуєш? — Тео захвилювався,— Сестричко, подивися на мене.

Лейла не могла. Її душили власні сльози, і вона віддала б зараз усе на світі, аби не чути цього турботливого голосу.

— Усе буде добре. Ми ще не з таких колотнеч вибиралися, — Лейла знала, що Тео посміхався їй, — Скажи мені бодай слово, щоб я знав, що з тобою все гаразд.

— Я в порядку, — здавлено відповіла Лейла, не наважуючись подивитися братові в очі. Вона сховала голову за колінами, намагаючись плакати якомога тихіше, щоб брат не хвилювався за неї.

— Знаю, що в порядку. Адже ми бували в ще більшій дупі, — Тео зареготав, — Можеш присунутися до мене? Хочу тобі дещо розповісти.