Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 27

День Грегора розпочався прекрасно. Він прокинувся із думкою, що сьогодні, врешті, стане вільним. Шістсот років поспіль він тільки те й робив, що служив королівській сім'ї Твіліона. Він майже не бачив дружину й своїх дітей. Увесь час піклувався тільки про безпеку Королеви та її нащадків. Він віддав Королівству своє життя, свій час, якого не повернути, але сьогодні все це скінчиться. Він врешті вийде на обіцяну пенсію й присвятить останні роки свого життя власній сім'ї. За часи служби в палаці Грегор багато чого досягнув. Йому добре платили й він зміг придбати маленьку садибу неподалік від столиці. Він мріяв переїхати туди із дружиною. Нарешті дізнатись, що таке тиша й спокій. Життя в самому центрі Родона було надто бурхливим для двох літніх людей. Маргарет його підтримає. Вона була його підтримкою, опорою. Він знав, що може покластись на свою дружину в будь-якій ситуації. Швидше за все, саме тому він прийняв рішення вийти на пенсію швидше, ніж того вимагали традиції. Він хотів хоча б останні роки свого життя провести з коханою. Піклуватись про неї, робити щасливою. Він знав, що так буде правильно. Він виходив із будинку з добрим передчуттям. Сьогодні його останній день служби, а в палаці влаштовують бал на честь принцеси Аврори. Що могло статись? Все буде чудово. Він прийде до дому й врешті відчує довгоочікуваний спокій.

Грегор все думав про Маргарет поки йшов центральними вулицями Родона до палацу. Він поправив свій мундир й зупинився біля лавки із тістечками. Він кожного ранку купував собі лимонний пиріг й з'їдав його дорогою на службу. Це була його традиція. День у день він добирався до палацу звичною дорогою. Вже на пам'ять знав, зі скількох чорних бруківок була викладена доріжка, по якій він проходив більше сотні тисяч разів. Також він знав, якого кольору були фіранки в кожній домівці, повз яку проходив. Або, наприклад, що черепиця на кожному будинку була різного відтінку. Він знав, на яких із вхідних дверей висіли амулети, а хто нехтував захисними заклинаннями. Він знав кожен дюйм Родона. Навіть через століття він міг би пригадати геть усе, що знав про це чарівне місто.

Грегор подивився вгору й всміхнувся вигляду Райдужного водопаду. Різнобарвна водойма стікала в озеро, в якому зазвичай грались діти. З озера, вода витікала в різні сторони столиці, розповзаючись, немов павутинка. То були дуже вузенькі потічки, що об'єднувались в портовому містечку Пурай й, врешті, впадали в море.