Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 7

Урсула Вендер прокинулася від нестерпного болю в животі. Ще до того, як вона встигла розплющити очі, вона зрозуміла, що її руки і ноги зв'язані, а в роті якась ганчірка, через яку звело щелепу.

Вона намагалася розплющити очі, та намарне, вони теж зв'язані. Вона глухо загарчала, спробувавши щось сказати.

Вона полонянка, при тому, що вона пообіцяла собі, що більше ніколи не дозволить цьому трапитись. Вона намагалася виплутатися з мотузок, але біль у животі припинив усі її спроби. Вона застогнала. Скоро рана зникне, але не швидше, ніж за декілька днів.

— Тихіше, красуне, — Урсула почула гарний, мелодійний голос і завмерла в очікуванні, — Я витягну цю смердючу ганчірку з твого рота, якщо ти пообіцяєш не кричати.

Урсула ледь помітно кивнула. Хто б її не полонив, вбивати її не збираються. Принаймні, поки що.

Вона намагалася відтворити у своїй пам'яті останні події перед тим, як дракон відкинув її своїм хвостом, роздерши шипами живіт. Вона згадала дівчину, що мчала до дракона. Божевільну дівчину.

— Молодець. Я казала їм, що немає потреби так поводитися з тобою. Але вони вперті, як віслюки.

Дівчина, чий голос був на кшталт прекрасної музики, витягла з рота Урсули ганчірку.

— Хто ти? — запитала вона, і в її голосі прозвучала справжня цікавість, — Те, що ти божевільна і безстрашна, і так зрозуміло. Але, чорт забирай, хто ти?

— Від такої ж чую, — сказала Урсула, не впізнаючи свого голосу. Він був захриплим і якимось гірким, — мені було б набагато комфортніше відповідати на твої запитання, якби я змогла тебе бачити.

— Ооо. Вибач. Просто ці ідіоти наполягли на тому, щоб зав'язати тобі очі. Вони тебе... Чесно кажучи, вони тебе бояться.

— А ти? — Урсула усміхнулася, думаючи, що ким би не були ці "вони" — вони правильно роблять, що бояться її.

— Не впевнена. А варто? — Урсула хмикнула, після чого поморщилася від нового болю в животі.

— Безумовно варто, — пошепки відповіла вона.

— Тоді добре, — дівчина потягнулася до пов'язки й розв'язала її. Урсула не поморщилася від сліпучого сонця, бо його не було. Не надворі була ніч, — Тільки благаю, не розбуди їх, інакше мені доведеться вислуховувати їх нудні нотації.