Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 55

Даніїл стояв над Лейлою й вдивлявся в її мертве лице. Нежива, бліда. Недихаюча. Тео сидів біля сестри й плакав, тримаючи її за руку.

— Вона мертва, — сказала Луїза, не в змозі повірити в те, що сталося, — Вона справді померла.

Урсула стояла поряд з Яном, поклавши руку йому на плече. По його щоках текли золотисті сльози. Артур і Лука стояли поруч із Даніїлом.

— Ти тепер Король, — перервав мертвенну тишу Даніїл. Тео подивився на Короля Воронів, мов на безумця.

— Ти що таке верзеш? – Тео сплюнув й підвівся, — Моя сестра загинула, а ти вирішив жартувати?

Тео вдарив Даніїла кулаком по лицю. Даніїл тільки всміхнувся.

— Я не жартую.

— Ах ти виродок, — Тео знову вдаряв Даніїла. Лука і Артур хотіли втрутитись, але Даніїл спинив їх, піднявши руку.

— Може я і виродок, але я не брешу.

— Це правда, — всі озирнулись туди, де стояла Тарра із принцесою Авророю, яка ледь трималась на ногах. У принцеси був переляканий вигляд. Здавалось, вона боялась всіх присутніх.

— Що? Як таке може бути? – крикнув Тео, будучи не в собі від злості.

— Король Е́лізар був твоїм батьком, — впевнено сказала Тарра й глянула на мертву Лейлу. Сльози покотились зі зморщених очей старої, вона марно намагалась стерти їх, вони все лилися і лилися — А вона була моєю правнучкою.

Тарра підійшла до Лейли й вдивлялась в її обличчя, намагаючись знайти в ній риси свого внука.

— Свята Солла, вона холодна. Наче крижана, — прошепотіла Тарра, погладжуючи її золотисте волосся.

Даніїл витер кров з губи й підійшов до Тео. Він поставив руку йому на плече й стиснув в знак підтримки.

Ян підійшов до Лейли й тихо мовив:

— Що це?

Усі ошелешено подивились на Лейлу. Кров продовжувала витікати з її грудей. Але не червона. Чорна. Чорна, мов нічне небо.

— Я не помилилась, — вдоволено прошепотіла Луїза й підійшла ближче до Лейли.

Кров все ще лилась, але тіло ставало іншим. Її тіло почало покриватись срібним сяянням, а волосся змінювати свій відтінок. Замість золотистого воно ставало біло-кремовим, немов би повний місяць, що сяє в найтемнішу ніч, розганяючи пітьму. Вона розплющила очі, і замість золотистого відтінку, що дістався їй від батька, вони сяяли сріблом. Рана швидко загоювалась, кров переставала текти, а в тронному залі панувала повна тиша. Лейла закричала від болю, що залишився ще після поранення. Її очі були зовсім порожніми, немов на них накинули скляну пелену. Складалось враження, що вона не бачить нікого і нічого навкруги. Вона повільно підвелась й промовила, ніби не своїм древнім, мудрим голосом:

— Вклоніться новій чорнокровній Діві. Вклоніться новій Королеві Земель Ночі.

Всі без винятку встали на коліна й опустили голови до підлоги.

В очах трохи прояснилось. Лейла врешті змогла побачити все, що відбувалось в тронному залі. Всі стояли перед нею навколішках. А десь далеко прогримів грім і впала зірка, що сяяла яскравіше, за саме сонце. Це дарунок від Богині новій Діві. І вона не просто Діва. Чорнокровна Королева Земель Ночі. І всі їх правителі повинні вклонитись перед нею й служити до кінця своїх днів.

— Свята, — прошепотів Даніїл, усміхаючись собі під ніс.

— Свята, — повторили решта присутніх.

І тоді спантеличена Лейла поспіхом зробила декілька кроків назад, не знаючи куди тікати і що взагалі робити.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ КНИГИ