Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 23

Клинок біля шиї Яна холодило шкіру. Він знав, якщо хоча б спробує смикнутись, лезо поріже шкіру. Тепле, Ян би навіть сказав гаряче, дихання Урсули біля його вуха свідчило про те, що вона була дуже розлючена. Вдихи й видихи були різкими, ніби вона ледве стримувалася, щоб не прирізати його в цю ж секунду, як свиню.

— І знову, привіт, мисливиця на драконів. Я вже було думав, що ми не зустрінемося більше.

— Запитую востаннє і, якщо тобі дороге життя, раджу скористатися моїм милосердям, поки я чекаю відповідь на своє запитання. Можливо, якщо відповідь буде правильною, твоя смерть буде швидкою і майже безболісною.

— От і допомагай після цього іншим, — Ян майже хмикнув. Урсулі це не надто сподобалося. Її терпіння і так було на волосині, а після цього і зовсім обірвалося. Вона жбурнула Яна об стіну, як невагому іграшку. Вістря кинджала торкнулось його грудей в тому місці, де шалено калатало серце Яна.

— Відповідь невірна, — майже прошепотіла Урсула. Її кинджал почав дерти Яну шкіру, — У мене немає часу грати з тобою в ці ігри.

Карі очі Урсули виблискували люттю і жорстокістю. Вона ніби стримувала свого демона всередині, намагаючись йому протистояти, але її злість перемагала в цій сутичці.

— Заспокойся тигреня. Мені самому цікаво де камінь і обіцяна скриня із золотом. Боюся, тебе обдурили, так само як мене. Я й гадки не маю де камінь, або Лейла з Тео. Вони пропали, напевно з цілою горою золота, забувши про мене. А я, між іншим, допомагав усім чим міг у його пошуках. Охороняв коней, поки ті двоє божевільних вирушили на гору за каменем. Хто ж знав, що вони мене обдурять? Думаю, це той самий випадок, коли учень перевершив свого вчителя. Знаєш, що я тобі скажу? Жодної поваги до вчителя! Жодної подяки за всі ті роки, що я навчав Лейлу майстерності крадіжки та обману. Я зарікся, що більше нікого не буду вчити. Нікому не допомагатиму.

— Що ти верзеш? Які коні? Яке золото? Моє терпіння дуже скоро увірветься і ти пожалкуєш, що водив мене за носа. Як думаєш, яке твоє серце на смак?

Ян недовірливо покосився на Урсулу, наче її погрози, лише порожні слова. Але її погляд... Такого він раніше не бачив, а тому вирішив більше не жартувати.

— Я й справді не знаю де камінь. Так само, як і не знаю, де Лейла з Тео. Вони зникли, — Урсула заричала від злості. Її кулак опинися біля обличчя хлопця, врізавшись об стіну.

— Значить ти мені більше не потрібен, — Вона хотіла встромити кинджал йому в серце, але Ян вчасно заговорив далі.

— Але я можу дізнатися. Я допоможу тобі знайти камінь, якщо пообіцяєш, що залишиш спроби мене вбити. Це злегка лякає.

— Нічого не можу обіцяти, — вже спокійніше сказала Урсула, засовуючи кинджал назад за пояс, — Як ти маєш намір знайти свою стару подругу?

— Для цього потрібно вирушити в дуже погане місце, де не завадить твоя кровожерливість і постійне бажання кого-небудь прирізати.

— І що ж це за місце? — з підозрою запитала Урсула.

— Лігво Карога. Мого батька.