Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 10

Ще до того як вирушити до Скель Баватос, Урсула змогла роздивитись королівство Сонця. Вона й уявити собі не могла, яку красу побачить. Вона виросла в лісі, де її народ жив у бараках. Звичайні споруди, в яких знаходились тільки найнеобхідніші речі. Ніякої тобі розкоші, ніяких музеїв, театрів або храмів. Тільки тренувальні майданчики й стовпи позору. Але тут, В Кардані, та й в усьому Ілілодорі було прекрасно. Величезні кам'яні споруди, що здавалось, були зведені тисячу років тому. Тут були і театри, і школи, і музеї. Центральний базар був, напевне, найдовшою вулицею столиці. Тут можна було придбати будь що. Здавалось торговці мандрували всім світом й продавали найрізноманітніші речі й їжу, яку тільки могли доставити в Ілілодор... Урсула не могла приховати свій подив й захоплення від усього за чим спостерігала. Особливо їй сподобалась центральна площа, де здавалось, зібрались найталановитіші художники й музиканти. По всюди росли пальми. Їхні листя, здавалось, діставали до безхмарного неба. Від спеки рятували маленькі фонтани й штучні озера, що були розміщені практично на кожній вулиці Кардана. Урсула мандрувала Іліодором, захоплюючись кожною спорудою, яку бачила перед собою. Особливо, їй сподобався театр, що був зведений із білого каменю. Перед входом, були величезні, грубі колони, на яких золотими фарбами були намальовані різні візерунки. Урсула здогадалась, що ці візерунки були стародавньою мовою й кожен вигін або крапка щось означали. Після колон Урсулу зустріли кам'яні сходинки, що вели безпосередньо до входу в театр. Їх було напевне сотні. Цікаво, що вона б сказала, якби побачила мавзолей Іліодора? Або храм, де молились Соллі? Цікаво, чи змогла б вона тут жити? Серед такої краси? Нав'язливі думки були дуже небезпечними. Вона б із задоволенням залишилась тут. Можливо, в наступному житті їй пощастить більше й вона народиться в місці, що було б хоча наполовину таким же прекрасним, як це. Вона уявляла себе вільною, ладною робити все, що заманеться. Вона б будувала своє життя геть по-іншому. Але це були тільки фантазії, не здійсненні мрії, які гріли її душу, щоразу, коли вона замислювалась над цим. Реальність була жорстокою й дуже несправедливою. То ж, все що їй залишалось – це прямувати далі за дивним сольдійцем, який чомусь вирішив їй допомогти.

Урсула прямувала слідом за хлопцем, якого знала щонайбільше два дні, будучи в зовсім незнайомому їй місті. Та що там місті! Королівстві! Ще ніколи вона не почувалася такою безпорадною і залежною від когось іще. А її рани... Вони гоїлися, але чомусь надто повільно. Можливо, це було пов'язано з тим, що на Землях Дня не було магії, а в самому Іліодорі було надто багато золота, що пригнічувало її магію зцілення. Урсула не знала, чому почувається так паршиво. Крім того, що її рани постійно свербіли від болю, її голова, здавалося, і зовсім має вибухнути. Але ж Даніїл пропонував їй взяти когось із собою. Він говорив, що вирушати на Землі Дня наодинці занадто небезпечно. Але кого вона б узяла? Тупоголового Артура? Або істеричку Сію? Ні. Урсула зітхнула від полегшення. Все ж вона правильно вчинила, коли наважилася вирушити наодинці.