Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 45

Луїза звикла працювати під прикриттям. Вона була в цьому найкращою. Вдавати із себе різних людей – було весело. Вона насолоджувалась тим, як обдурювала людей, як її вміння допомагало Даніїлу й іншим. Вона була відьмою чотирьох стихій – найрідкіснішою серед її сестер. Древня – її мати, думала, що це допоможе їй подорослішати, стати справжнім лідером, повірити в Нотту, в Дів, яким вони молились. Її народ змушений був спуститись під землю і облаштувати там своє Підземне царство. Так їм вдалось сховатись від переслідування Юліана та його сім'ї.

Ця думка розлютила Луїзу, поки та мила підлогу в Палаці Іліодора. Вона влаштувалась слугою, трішки змінивши свою зовнішність. Не таке чорне волосся, не така бліда, з дуже дурною й наївною посмішкою. Стара жінка на ім'я Тарра взяла її на роботу, чому Луїза була дуже рада. Дівчина могла нишпорити палацом й дізнатися те, що приховують ці стіни. Адже слуги дуже непомітні, вони мов привиди, що мають вуха. Ніколи не говорять – але слухають й аналізують. Що ж, це мало чим відрізнялось від того, чим вона займалась в Твіліоні. Та золото... Воно придушувало її силу. Все єство говорило їй забиратись із цих проклятих земель, а тим паче із палацу, яке повністю було зроблене із найкоштовнішого металу. Її сили топились в ньому, наче масло на сонці.

— Ти! – Луїза підняла голову й по дитячому глянула на Тарру, що стояла неподалік і перевіряла помиту підлогу, — Дуже добре. Ти молодець. Дуже старанна.

Луїза опустила голову й видавила із себе наївну посмішку.

— Дуже дякую, — тихенько промовила Луїза, — Я можу ще чимось бути корисною?

— Поки що можеш відпочити, — Тарра оцінювала нову дівчину дуже прискіпливо, — То звідки ти кажеш приїхала?

— Із Тарртона. З маленького селища Ортос. Воно біля границі. Мої батьки загинули нещодавно від важкої хвороби, я не знала куди іще можу податися...

Луїза видавила із себе сльозинку, що стекла по її злегка загорілій шкірі й вмить витерла її рукавом свого білого сарафану, що тут носили всі служанки.

— Вибачте. Я ще не до кінця оговталась.

— Нічого, — Тарра примружилась й злегка кивнула в бік лівого крила Палацу, — Ти ж знаєш, що тобі туди не можна? Ні за яких обставин. За це Його Величність карає смертю.

— А чому? – її голос став дуже високим, наче в дитини. Здивовано округливши очі, поцікавилась Луїза.