Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 37

Я спала міцним сном. Час від часу я кашляла, відчуваючи, як горять мої легені. Інколи кашляла кров'ю. Та я все спала, не в змозі прокинутися. Крізь сон, я відчула, як хтось взяв мене за руку, з не аби якими труднощами я змусила себе розплющити свої маленькі, дитячі очі. Тео сидів біля мене, а по його щоках текли сльози.

— Лейло, Лейло. Подивись на мене, —з мольбою в голосі просив він . Його очі були такими красивими, світились наче золото в темряві підвалу, де останні два тижня я лежала й повільно помирала. Тео нічого не міг із цим вдіяти. Він картав себе за бездіяльність, не знаючи як і чим допомогти. Міг тільки дивитись, як я повільно згораю в агонії.

— Я хочу до мами, — сказала я своїм хриплим, тоненьким голосом, — Де тато? – питала я, не розуміючи, куди поділись батьки, коли мені так погано. Вони покинули мене, бо я захворіла? Вони не могли так вчинити.

— Вони не прийдуть, — сказав Тео, й міцніше стиснув мою гарячу руку. Я вся палала. Сильна лихоманка не відпускала мене зі своїх обіймів.

— Чому? – ледь чутно спитала я, — Вони мене не люблять?

Тео похитав головою. Як він міг сказати мені те, що вбило б мене остаточно.

— Де мама? – знову спитала я, сподіваючись, що от-от я її побачу. Вона дасть мені своїх лікарських трав, мені швидко полегшає і я одужаю, після чого буду слухати татові казки про різних магічних істот. Найбільше я любила казки про драконів. Які ж вони були великі і сильні! Хотілось б і мені стати драконом на один день й політати з ними, високо над хмарами.

— Лейло, я тобі поможу. Тільки тримайся, добре?

І я трималась. Трималась за думки про батьків, про Тео, і про дивних літаючих істот, що так мене заворожували. Я трималась поки Тео не привів дорослого чоловіка. Айзек зробив все можливе, щоб мені допомогти й вилікувати. Натомість, за свої послуги він запросив дуже велику ціну — вічно служити у нього мортором. Це те саме, що продати душу дияволу. І Тео без вагань погодився.

Я лежала на лахміттях й спала. Мені снились дивні сновидіння, немов я стала драконом і літаю високо в небі, щиро сміючись від того, як мені добре й весело. Я ніби торкнулася небес, а політ дарував адреналінове шаленство і відчуття волі. Поряд зі мною летіли й інші дракони, ніби захищаючи. Ми летіли високо в небі і спостерігали за дивовижними та чаруючими краєвидами, ловлячи потоки повітря та майстерно маневруючи серед хмар. Ми пролітали над морями та океанами, полями та густими лісами, над долинами та гірськими хребтами. Це було захоплююче, незвичайне, чаруюче та магічне відчуття.