Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 44

Нічний Ельдерон був прекрасним. Тут і там горіли вогні, мов маленькі жовті зірки в небі. Лейла стояла в своїй кімнаті й через вікно вдивлялась в царство воронів, вивчаючи кожну деталь. Вона б ніколи не подумала, що зможе побачити таку красу. Бурхливе море, що розбивалося об скали, істот, що літали від скали й до скали, щасливих і безтурботних дітей. Як це все можна знищити? Звідки у Юліана така нав'язлива ідея безжально зруйнувати щастя цих істот, а то й увесь світ? Їй не вкладалось це в голові. Він не здався їй тираном. Навпроти, він видався їй м'яким, добросердечним, співчутливим... Але це могла бути маска. Ту, яку він відточив настільки майстерно, що зміг обдурити найвправнішу ошуканку Земель Дня.

— Про що думаєш? – Лейла почула позаду себе голос Даніїла, та вона не злякалась, бо дочасно почула його важкі кроки й шурхотіння крил. Вона продовжувала вдивлятись в нічний Ельдерон й роздумувала над відповіддю. В її житті все було так заплутано. Напевне, все почалося після смерті її батьків. З того часу все пішло шкереберть: її хвороба, повічна служба Тео мортором у Айзека, бажання звільнити брата від цієї клятої угоди, нове завдання на Землях Ночі, де її не раз намагались вбити. І це ще не кінець. Невідомо, чим усе це закінчиться для них з братом.

Можливо, якби Тео змирився з її смертю й не зустрів Айзека, усього цього б не було. У нього було б інше щасливе майбутнє. Вона не повинна була вижити. Вони обдурили смерть, і тепер вона, причаївшись терпляче чекає, поки Лейла зробить фатальну помилку, щоб забрати її душу у своє царство.

— Ні про що, — збрехала Лейла. В її голові було забагато думок. Вони всі переплітались між собою, створюючи безлад.

— Як на професійну брехуху, ти дуже погано брешеш, — хмикнувши відповів Даніїл. Він підійшов ближче, — Про що б ти не думала, це не повинно тебе тривожити і пожирати зсередини.

Лейла врешті підвела погляд, зазирнувши в його прекрасне, ледь смугляве обличчя. Волосся він зібрав у гульку, щоб то не надто сильно заважало. Та деякі прядки, серед яких одна була срібною вибились із зачіски. Лейлу так зачарував вигляд його срібного пасма, що вона інстинктивно потягнулась до неї. Цікаво, якою вона була на дотик? Вона була, наче шовк, й ледь світилась в слабо освітленій кімнаті.

— Що це означає? – спитала Лейла, насолоджуючись дотиками до його срібного пасма.

— Не знаю. Я таким народився. Батько ніколи мені не розповідав.