Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 48

Вітер був різким й холодним. Море було не спокійним. Небо було майже чорним. Здавалось Нотті геть не подобалось все те, що Лейла надумала скоїти. Ще один гріх. Пожертвувати всім світом заради брата. Егоїстичне рішення, за яке Лейла швидше за все дуже дорого заплатить, але по іншому вона не могла. Тео був усім для неї. Останнім, за кого вона могла триматись. Він неодноразово продавав свою душу в обмін на її життя. Прийшла черга відплати.

Лейла підійшла до Даніїла, вираз обличчя якого майже нічого не показував. Тільки холодну розважливість, наче він знав, що робить і для чого. Наче всі ризики були вартими того, що він отримає навзаєм. Ні тієї теплої посмішки, яка зігрівала Лейлу вчорашнім вечором, ні захриплого сміху. Взагалі нічого. Наче він замкнув емоції десь глибоко в своїй душі.

— Випий.

Він простягнув Лейлі пляшечку із зіллям. Вона була більшою за ту, яку пила до тепер. Напевне більша доза, щоб довше перебувати в образі русалки. Лейла випила все зілля до останньої каплі.

— Тримай, — Даніїл простягнув Лейлі фальшивий камінь сонця, який вона повинна була покласти на місце справжнього каменю.

— Я швидше за все загину сьогодні.., — почала казати Лейла й спинилась. Слова душили її, — Якщо вчора ввечері ти був щирим, будь ласка врятуй мого брата. Виплати мій йому борг за всі ті роки, що провів зі мною , не одноразово рятуючи мене.

— Ти не загинеш, — Даніїл взяв Лейлу на руки й злетів спочатку вгору, потім вниз. Лука слідував за ними. Цього разу Сія залишилась . Даніїл підлетів до моря й спитав, — Готова?

— Так, — відповіла вона й зістрибнула з його рук прямо у воду. Перевтілення, як завжди, було довгим і болісним. Всі її кістки вивертались, ламались і заново зростались. Їй хотілось кричати, але вона стримувалась. Неподалік, Лейла помітила Марфу. Та пливла до неї, вишкіривши свої ікла.

— Готова померти, створіння? – Марфа засміялась. Її сміх був схожим на скрегіт металу.

— Готова, — відповіла Лейла, звикаючи до хвоста й пригадуючи всі настанови русалки.

— Тоді, поквапимось. Смерть не любить спізнень, — остання посмішка Марфи і русалка, мов буря поплила в бік священної печери. Лейла відправилась за нею.

Вони пливли вже понад дві години. Хоч Лейла намагалась пливти швидко і не роззиратись по сторонах, та все ж їй вдавалось краєм ока уловити всю красу підводного царства, що наповнене різноманіттям кольорів і форм. Тут , серед темно-синіх глибин, Лейла опинилася в обіймах водоростей, що плавали у повільному танці. Вони наче живий килим, який легко підпливав і загортав в свої обійми. У деяких водоростей дівчина помітила замість листя гілки, що росли мов дерева, серед яких ховалися інші мешканці цього дивовижного світу. Коралові рифи стояли мов стражі з мечами. Вони були настільки гострими, що Лейла боялася підпливати до них занадто близько, щоб не поранитись. З поза одного з них дівчина помітила величезного морського коня із густою гривою та хвостом, що переливалися мов райдуга, і довгими рогами, що розбризкували воду, утворюючи водяні струмочки. Це дивовижне створіння рухалося з неймовірною грацією та легкістю, чого не можна було сказати про Лейлу. Вона вже так втомилась, що майже не відчувала рук. Як вона може впоратись, якщо вона вже така знесилена, що ледь не втрачала свідомість? Це було явне самогубство. Але Даніїл вірив в неї. Він вірив в її талант виживати, що неодноразово підтверджувався на практиці. Але тут було геть все по-іншому. Вона в чужому світі, в чужому тілі. І хоч емоції притуплювались, коли вона була в обліку холоднокровної русалки, вона все ж відчувала страх, що роз'їдав її зсередини.

— Там за тими каменюками є печери, — Марфа вказала на одну з них, з якої лився ледь помітний золотистий промінь. Камінь сонця, здогадалась Лейла. Та дівчина дивилась не на вхід печери, а на русалок, що її охороняли. Їх було троє. Всі троє озброєні тризубцями а на їх шиях висіли медальйони, що також ледь помітно світились срібним світлом. Всі троє плавали навколо печери й виглядали небезпеку. Напевне Королева Нікшера притримувалась традиції й виставила охорону, щоб оберігати камінь, який містив у собі найнебезпечнішу силу. Вона, мабуть, теж боялася наслідків цієї дивовижної сили.

Лейла стиснула в руках підроблений камінь й кивнула Марфі, в знак того, що готова. Вона поплила назад, роблячи круг. Вона хотіла потрапити до печери з іншого боку, так, щоб її ніхто не помітив. Сховавшись за коралами, Лейла подала знак Марфі розпочинати виставу.

Марфа виплила із-за каменюки й поплила до стражниць печери.

— Королева наказала вам явитись до неї, — шиплячим й строгим голосом промовила Марфа. Одна із вартових прошипіла у відповідь.

— Ми не покинемо свого посту, навіть якщо ЇЇ Величність сама припливе до нас з таким наказом.

— Я б на вашому місці подумала ще раз. Її Величності дуже це не сподобається. Цікаво, як довго вона катуватиме вас? Чи гадаєте, що вона вирішить видерти вам серця із жалост?. Скажу по правді вона не славиться милосердям.

Стражниці переглянулись й почали реготати. Їхній сміх змусив руки Лейли труситись.

— Ми стражниці й не підкорюємося ні королеві, ні тим більше її незаконній дочці. То ж пливи звідси подалі, поки ми ще в гарному гуморі.

Марфа тільки усміхнулась. Нізвідкіля в її руках з'явились два срібних тризубця. Її посмішка не обіцяла нічого хорошого. За ті слова, що вирвались у стражниць, їм прийдеться відповісти. Жорстоко, без єдиної змоги на помилування, і їй все одно, що на це скаже королева, яка її ненавиділа, яка ставилась до неї, мов до служниці. Марфа все життя виконувала накази Королеви, своєї матері, і жодного разу не почула від неї похвали чи вдячності. Вона ніколи цього не зможе забути і не пробачить , вона змусить їх всіх заплатити. За те, що постійно насміхались та глузували над нею. За те, що все життя вважали її другого сорту. Вона власноруч захопить владу, і поставить усіх на коліна. А почне зі своєї матері та сестер, які будуть виконувати уже її накази. Усі будуть тремтіти перед нею від жаху і боятись більше за смерть. І це не просто мрії, вона втілить задумане в реальність. І почне прямо зараз, із цих стражниць.

— Ти серйозно маєш намір боротись із нами?

— Ні, — прошипіла Марфа, — Я маю намір вас вбити, — русалка засміялась, показуючи всі свої гострі ікла й кинулась у бій.