Глава 17

5 1 0
                                    

Прийшовши до тями, Лейла усвідомила, що біль минув, і вона може дихати на повні груди. Дівчина поворухнула пальцями рук та ніг. Тіло знову слухається її . У голові прояснилося. Вона згадала останні події, перед тим, як відключитися, через що різко розплющила очі. У лісі було темно. Непроглядна темрява. Здавалося, навіть світло місяця і зірок не проникають крізь чорне листя, з якого скапувала смола. Лейла різко сіла й озирнулася. Неподалік виднілася чоловіча фігура. Найімовірніше, це не перевертень, інакше її давно б уже притягли до Варулла, щоб на світанку вирізати її серце.

— Прокинулася, — голос незнайомця був злегка грубуватим і захриплим. Він почав наближатися до дівчини, і та могла краще його роздивитися. Лейла примружилася, намагаючись сфокусувати зір на незнайомцеві і, найімовірніше, на її рятівникові, але чорний туман, що її огортав, був надто густим, — Я, звісно, можу почекати, поки ти захочеш подякувати мені за порятунок. Але я занадто нетерплячий.

Лейла спробувала встати на ноги, але , як з'ясувалось, її прив'язали до дерева. Дівчина засміялася, згадуючи, що не так давно, вони те ж саме зробили з Урсулою, хоча вона не становила для них жодної небезпеки. Лейла в цей момент повірила в карму.

— Порятунок? — піддражнила Лейла, — Порятунок, заради чергового ув'язнення? Краще відразу вбий мене.

Чоловік підійшов впритул і присів навпочіпки поруч із полонянкою. Його чорні очі світилися цікавістю, а куточок губ піднявся в легкій усмішці.

— У твою рану потрапила смертельна отрута, яка могла б убити тебе за кілька хвилин. Я дав тобі протиотруту, тож так — я тебе врятував. А це... — він покосився на мотузку, що зв'язувала ноги Лейли, — Це звичайний спосіб убезпечити себе, бо я не знаю, хто ти і на що здатна.

Лейла нервово засміялася. Вона ніколи б не подумала, що хтось вважатиме її настільки небезпечною, щоб прив'язувати. Тим паче такий високий чоловік, що, здавалося, міг відірвати голову однією лише рукою.

— Ти помиляєшся щодо мене, — прошипіла Лейла від злості, намагаючись виплутатися з мотузок.

— Тоді скажи мені хто ти і, можливо, я тебе відпущу.

— Ти не розумієш. Мені потрібно тікати. Напевно, вони вже влаштували полювання за мною... І якщо вони мене спіймають... Я мрець. Вони виріжуть моє серце, а решту тіла, напевно, з'їдять, як якусь дичину, — Лейла задихалася від паніки. Вона намагалася вирватися, але красномовне зізнання не змусило незнайомця звільнити її.

Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІвOnde histórias criam vida. Descubra agora