Адель

Розділ 1

Сльози та потускнівше світло перегораючої лампочки заважають писати. На клаптику листка ламаним почерком я пишу прощальні слова мамі. Просто так піти я не можу, не хочу залишати її в невідомості. Мами ж мають хвилюватися за своїх дітей. Правда ж?

"Дякую тобі за те, що забрала моє дитинство, залишайся зі своїм... Вибач, коли думаю про цього покидька, не можу підібрати нормальних слів. Якщо в тобі випадково пробудиться щось материнське, не вздумай мене шукати. Не треба. Я ж вже доросла, знаєш, що постояти за себе зможу. В мене все буде добре.Ти знову склала своє життя, як картковий будиночок. Я дуже рада, але дивися, щоб легенький вітерець його не зруйнував."
Адель.

Я ще довго вагалася, чи залишати цю безглузду записку. Але думка, що вона хоч якось може вплинути на неї, мене підбадьорила.
Швидко збираю свої речі, через хаос в моїй кімнаті не можу знайти татове фото. Єдине фото, яке вона зберегла. Через свою необережність, розбиваю ангелика, якого мені подарувала тітка - людина, за якою я буду сумувати. Через марні пів години пошуків мене охоплює розчарування, я запізнюсь на свій рейс.

- Ууфф... - нервово видихаю. - Де ж вона може бути. Де?!

Потрібно здатися, часу майже не лишилося. Одною рукою беру сумку, а іншою записку. Останній раз глянула на свою кімнату, виходжу. Прямую в коридор, одразу беру мамину сумку і кладу в неї записку. Все. Тепер мене ніщо тут не тримає. Хоч всередині все кипить, але я рада, що пішла на цей крок. На вулиці вже зачекалося таксі. Швидко сідаю в машину, думками прощаючись з Лондоном. Попереду важкий переліт в Бостон. На це я ледь не витратила всі свої гроші, але нічого. Надіюся, по прибутті швидко знайду роботу і життя повернеться в нормальне русло. Через шторм моїх думок, я й не помітила як ми приїхали в аеропорт. Потрібно поспішати, адже за шість хвилин мій літак. Я швидко розраховуюся з водієм і стрімголов біжу в середину аеропорту. Перевіряють документи останніх людей, не можу повірити, що встигла. Захекано підходжу до привітної жіночки, яка бере мій паспорт і білет, а потім чоловік перевіряє мою сумку. Після всього огляду я нарешті опинилася в літаку. Швидко знаходжу своє місце і сідаю біля милої бабусі. Це не перший мій переліт, але я так хвилююся. Дається в знаки моя фобія висоти.

- Хочеш? - Мовила бабуся, простягнувши коробочку з різноманітними цукерками.

- Дякую, але я не люблю солодке.