Адель

Розділ 26

𝓐𝓵𝓪𝓷

Це дійсно відбувається з нами. Адель стала моєю дружиною. Якби пів року тому мені сказали, що я одружуся, я б ніскілечки не повірив. Мені подобалося життя без обов'язків, було байдуже на тих, чиї почуття я задів. Усвідомлюючи своє життя, рветься на волю одне питання - чи був я по-справжньому щасливий? Тепер я без вагань можу сказати, що ні. Не був той Алан щасливий. Такі, як я, теж знають, що таке печаль. А ще ми знаємо як її подавляти. Так, хибними шляхами, але хоч на якусь мить можна забутися. Спостерігаючи як Адель спить, я завжди думав, що таким, як вона, легше. Вона чесна, інколи груба, але я бачу в її очах той дитячий невинний вогник, якому я не дам згаснути. Я хочу стати кращою версією себе і зробити нас щасливими.

Зараз ми святкуємо наше одруження. І з нами лише найважливіші люди в нашому житті. Ми з Адель вирішили трохи усамітнитися і вийшли з закладу, залишивши своїх гостей трішки на самоті. Та ми спостерігаємо за ними через вікно.

-Алане, тут так красиво. Ці ліхтарики так гарно освітлюють нашу арку.

-Так... Красиво, а твої очі в темряві ще красивіші.

Ми вийшли на вулицю нічого не одягнувши. Вечори ще холодні. Я накинув на Адель свій піджак. Вона щільно в нього закуталася і притулилася до мене.

-Знаєш, я вже й забула за сьогоднішній ранок. І не злюся на тебе. Лише пообіцяй мені, що будеш обережний на дорозі, і взагалі всюди.

-Обіцяю, Адель. А ти пообіцяй, що ніколи не покинеш мене.

-Дурненький, я ніколи, чуєш? Ніколи тебе не покину, адже ти сенс мого життя.

Ми знаходимося ще надворі. Адель вже кілька разів намагалася затягти мене всередину, щоб не замерз і не захворів. Та в її обіймах мені найтепліше. Тим паче, якби Адель було холодно, я б давно її забрав звідси.

Ми просто стоїмо і спостерігаємо через вікно, що відбувається всередині. Пані Аманда з тіткою Луїзою та Бетті розмовляють про дитину, адже вся увага прикута до мами Адель. Далі Алекс, якого Джейк змушує випити ще хоть трішки, а самого потім доведеться звідси виносити. А ось Едван про щось дискусує з Даніелем. І Раян, біля якого нова доглядальниця - Верóніка. Він дивиться прямо на нас. Адель йому мило посміхається. Вона ж не знає. Вона нічого не знає. І не зможе зрозуміти його розбитого погляду. Лише я зможу зрозуміти. Знаю, як йому зараз важко. Це просто вбиває мене, адже я розумію як нестерпно йому зараз на нас дивитися. Я сотні разів ставив себе на місце Раяна. І розумію, що зробив би так само, як і він. Мовчав і подавляв свій біль. Якби вона вибрала іншого, я б це прийняв і дав їм спокій. Адже любов - це не лише, коли ти щасливий з нею, а щасливий тому, що щаслива вона.

-Ну все, Алане, ходімо вже назад. - тягнучи мене за руку, говорить Адель. - Ми ж просто так залишили всіх. Так не красиво.

-Але ж ти бачиш, що їм й без нас не нудно. І, зрештою, це ж наш день. Тільки наш. А може й взагалі нам непомітно щезнути звідси?

-О ні. Цього не буде, Алане. Хоча... можна поїхати трішки швидше. Ну, ходімо.

-Гаразд.

Я демонстративно подав руку Адель і ми пішли до наших гостей.

-О, новоспечене подружжя, як ви могли нас покинути?

Вдаючи образу мовила Бетті.

-Тільки не кажіть, що вам було нудно без нас. - відповіла Адель. - Ми все бачили через вікно. Хмм, а де це Даніель з Едваном?

-Та вийшли. - ховаючи погляд мовила Бетті. - Мабуть, прогулятися.

-Вони про щось довго сперечалися, я й не помітив як вони зникли.

Додав Джейк, якому вже досить наливати, а Бетті косо на нього поглянула. Хм, тут точно щось не так.

-Адель, ти сідай, а я зараз повернуся.

-Але ж, Алане...

-Оо! Адель, він почав штовхатися. - радісно мовила пані Аманда. - Ходи сюди.

Поки Алель відволікалася, я швидко зник з поля зору. Коли ми заходили всередину, то не зустрічалися з Едваном та Даніелем. Отже, вони всередині. І, мабуть, у вбиральні. За три хвилини ходьби, я почув голос Едвана, який лунав з коридору. Як тільки я хотів гукнути їх обох, мене перебив Едван.

-О, тепер мені відомо навіщо ви збрехали тоді, що зустрічаєтеся. Ти просто через цю дівчину підбираєшся до моїх братів. Чи не так, Даніелю.

Що?! Що це він говорить?! Я залишаюся за стіною і продовжую підслуховувати їхню розмову. Це все мені дуже не подобається.

-Едване, ти все ще не можеш заспокоїтися? Годі тобі. Мені не потрібно нічого нікому розповідати. Вдосталь лише того як ти хвилюєшся, братику. Заспокойся, Алан і Раян мене не хвилюють. Це твоє діло розповісти їм, чи ні.

Братику?! Що він верзе?! Я не витримую і просто йду до них. Хай пояснять все, що я тільки-но почув.

-Едване! Що це збіса він щойно сказав?!

-Алане... це не те, що ти подумав. - розгублено відповів брат. - Я зараз все поясню. Не треба все так зопалу сприймати.

-Ні, Едване. Хай відповість Даніель. Він мені краще пояснить. Я правильно почув, Даніелю, ти назвав Едвана братом.

-Все правильно, Алане. Ми з Едваном рідні брати.

Ось така вийшла глава;)
Я дала більше зрозуміти що ж коїться в душі Алана і розкрила велику таємницю Едвана.💙