Адель

Розділ 4

Я з тим самозакоханим хлопцем знаходжуся в невідомому місці. Це район, де мало людей, і який я зовсім не знаю. Він сидить на маленькій лавочці та пильно мене розглядає, я його теж. Русе волосся, ямочки, які з'являються, коли його обличчя розливається в посмішці. Та найбільший магніт - це зелені очі, від яких важко відвести погляд. Чому я витріщаюся на нього? І чому не йду? Просто не можу описати наскільки зла на себе. Іноді мені важко контролювати емоції, а коли мій розум задурманює гнів, я нічого не тямлю. Ось так, виросла психом і тепер повинна страждати.

- Довго ще будеш мовчати і витріщатися на мене? - З задоволеною посмішкою мовив мій новий "приятель".

- Витріщатися? Ще чого, - я хмикнула у відповідь. - Та це ти на мене вилупився!

- Кому потрібна якась схиблена офіціантка, - хлопець підвівся і підійшов до мене. - В нашої дівчинки ще нікого не було. Тому ти так бісишся?

Я стиснула руки в кулак і нервово вдихнула повітря, стримуючи себе, щоб не вдарити цього бовдура.

- Тебе ще ніхто не торкався, Адель?

Що це він горорить? І звідки знає моє ім'я. Ах, чортів бейджик!

Незнайомець проводить великим пальцем по моїй щоці. Серце шалено б'ється, доля секунди і... Він накриє мої вуста своїми. Це мов якісь чари. Враз, за мить до нашого поцілунку, пелена з очей різко спала. Не вагаючись, відштовхую хлопця і відскакую убік. Я не стану його черговим трофеєм. Треба закінчувати з цим божевіллям. Я йду.

- Почекай! - Чую голос за спиною. - Вже пізно. І тут рідко ходять автобуси, я відвезу тебе куди треба.

- Мені не потрібна твоя допомога. - Я не зупинилася, та він мене наздогнав. - Послухай, я вилила на тебе той коктейль. Ти побісився, привіз мене в невідоме місце. Думаю, ми в розрахунку. Мені досить пригод на сьогодні, а якщо тобі нудно, шукай їх деінде. - Зрештою я сказала все, що хотіла. А на останок, скрививши посмішку, додала: - Дуже приємно було з тобою познайомитися. Надіюся, ми більше не побачимося.

Зараз головна проблема для мене - це врятувати роботу, що малоймовірно. Та спершу потрібно вибратися з цього району. Тут досить рідко їздять машини, тож прийдеться йти до найближчої автостанції. Цього разу він мене не зупиняє, стоїть на місці. Ну й добре. Нарешті їде машина, я зі всією надією махаю рукою, щоб вона зупинилася. Але ні. Йду далі.