Адель

ЕПІЛОГ

Лагідне літнє сонце повільно ховається за горизонт, поволі стихає денна метушня. Саме в цей час лунають щасливі голоси в нашому переповненому гніздечку, один з яких належить моїй донечці. Про неї ми дізналася після приїзду з Італії. Я ніколи не забуду ті емоції, радість зі страхом переплелися до купи, і ти вже не знаєш чи це реальність. Коли дивлюся на свою дівчинку, яка увібрала в себе риси батька, розумію, що колишня Адель зробила все правильно.

Вперше за стільки часу я сама відчула себе дочкою. Ми з мамою обоє вчимося бути мамою, разом гуляємо з дітьми, проводимо багато часу разом, який нас помалу змінює. "Образи потрібно забувати" - як тільки я надала значення цим словам, стало легше. Важко пробачати, та це цінність, після якої спаде камінь з душі.

До мене повернувся друг з яким ми читаємо однакові книги. Коли я носила під серцем Розалі, Раян подзвонив мені. Я вирішила дати йому шанс. Багато змін у життя Раяна принесла Веро́ніка. Вона підтримувала хлопця у важкий період, разом вони переживали біль і радість, саме на її очах Раян зміг стати на ноги.

Похресницею Розалі стала Бетті, яка вже забула про життя в гуртожитку, як і я. Моя рудоволоса подруга теж зазнала щастя і скоро ми з Аланом йдемо на її весілля.

Так само змінилося життя Алекса, він розвиває власний бізнес у сфері послуг. А все починалося з роботи охоронцем в супермаркеті.

***

Лише три роки тому я була ображеною і зраненою дівчинкою, яка не бачила продовження свого життя. Тільки зараз я зрозуміла, що ми самі обираємо собі шлях. Завжди можна все змінити: перегорнути сторінку, яка не сподобалося та почати писати нову. Впевнена, якщо докласти зусиль, можна створити шедевр зі свого життя.