Адель

Розділ 6

За один день так багато сталося. Це приклад, що в цьому короткому житті можливо все. Зараз мені так важко. Я не впевнена собі. Все, що роблю або до чого торкаюся, одразу ж руйнується. На годиннику 13:57, а я ще не підіймалася з ліжка. Ранкового казусу наче й не було. Бетті пішла по справах, а Алекс... в не найкращому стані зараз. Тахлопець запевняє нас, що все добре. Хоч я розумію, що не все так. Він щось приховує.

Під кінець своїх роздумів, я все ж таки вирішила піти в "Tamveles". На телефоні кілька пропущених від Міранди. Ой, знаю я, що на мене чекає.

В ресторані, де завжди гамірно, сьогодні мало людей. Раптом маленька рука Міранди потягла мене в безлюдний куток.

- І що це вчора було, Адель?! Як ти посміла таке зробити з клієнтом?! Ми ж престижний заклад. Звідки в тебе так багато нахабності!? - Жінка врешті різким поштовхом випустила мою руку і мовила з відкритим призирством: - Забирайся звідси якнайшвидше.

Я була готова до такої реакції, але мені здається, що ця жіночка занадто завелася.

- Я лише заберу свої речі. - Спокійно говорю у відповідь. А що ще сказати? В цій ситуації абсолютно моя вина.

Я бачу запал цієї людини, як їй подобається когось відчитувати. Але не хочу підкидати дрів увогонь своїми словами. Нарешті мені принесли мої речі. І я без слів покинула Міранду. Та вона мене наздогнала і фиркнула в обличчя:

- А це тобі за твою працю!

Жінка зухвало кинула мені в ноги декілька купюр і швидко щезла. Напевно, подумала, що я щось їй вдію.

Задля цих пару листочків я терпіла ці приниження. Та хай сама вдосталь ними наїсться! Я пішла, зкривши ще одну сторінку свого життя під назвою "Tamveles". Зараз хочеться опинитися в місці під назвою "ніде".

- Дивись куди преш, бо зараз зіб'ю до дітька!

Неочікувано, прямо перед собою, я побачила молодого хлопця. Він на інвалідному візку і одягнений у все чорне. Русе волосся і зелені очі мені когось нагадують.

- Пробач, не хотіла завдавати тобі труднощів.

Я вже хотіла розминутися з ним і щезнути, та хлопець мене зупинив. Ну що ж таке? Чому зі мною завжди щось стається?

- Постривай.

Вже трішки м'якше мовив він, але все ж таки нотки наказу в його "проханні" відчувалися.