Адель

Розділ 2

Ранок. Я складаю свої речі в шафу, яка вже тріщить від одягу Бетті. Заледве відривши трохи вільного місця для своєї скромної одежі, я вирішую піти в душ. Якщо зволікати, можна взагалі забути про цю ідею. Адже душ спільний на весь коридор. На моє здивування, бажаючих помитися сьогодні немає. Або... поки немає. Це тому, що ще зарано для такої прекрасної затії. До того ж, сьогодні неділя. Тож я без перешкод заходжу в душ і вмикаю гарячу воду. Саме так я можу розслабитися. Закінчивши водні процедури, я одягнулася в спортивний костюм. Люблю саме такий одяг, адже в ньому зручно. Прогулюючись по коридорі, розумію, що гуртожиток дуже великий, та загубитися в ньому просто неможливо.

— Оба! — знівідкуди з'явився блондин. — Не очікувала мене побачити?

— Все життя чекала нашої зустрічі. — Крізь зуби проціджую я.

Він завжди так буде несподівано з'являтися? Все ще не може зрозуміти, що мені не до розваг.

— Я всю ніч про тебе думав, дівчино з акцентом.

Алекс мило посміхнувся. Він виглядає як дитина. Такий веселий і безтурботний, але ці його словечка мене бісять.

— Ти завжди так спілкуєшся з ледь знайомими людьми?

— Лише, якщо це красива дівчина, — Алекс оглянув мене з ніг до голови. — Ти справді красива. Але одягаєшся жахливо. Що це за хлоп'яче спортивне? Через нього навіть не видно твою прекрасну фігуру.

— Коли ти нарешті замовкнеш? Чи тобі допомогти, блондине?

— Ооу, хочеш показати мені свій характер? Я згоден.

Я закочую очі та поправляю мокре волосся. Якщо він думає, що натрапив на дівчинку, яка лише за милі компліменти і жарти готова стрибнути в його обійми, то помиляється.

— Знаєш, я б залюбки з тобою ще так потеревенила, але в мене немає настрою тобі підігрувати. Тому, до зустрічі.

Я йду назад в кімнату і залишаю Алекса. В моєму житті ніколи не було місця чоловікам. Коли інші дівчата мліли від кохання, я думала як знайти якусь роботу, щоб вижити. Після школи ніхто не думав про моє подальше навчання, грошей не вистачало навіть на їжу та комунальні послуги. Цим всім мусила перейматися я. А мама в той час активно шукала своє нове "кохання".

Бетті ще спить, я сідаю на своє ліжко і дивлюся на неї. Згадую моменти, які ми провели разом. Їх не дуже багато, але всі вони приємні. Вона моя єдина подруга, а тепер найблища людина в моєму житті.

— Добрий ранок. — Чую сонний голос подруги.

— Ти вже прокинулась? А 9:30 це не зарано для тебе? 
 

— В мене вже зовсім інший режим. Але ті безтурботні часи, коли я могла спати до обіду, були прекрасні.

На її очах видніється туга. В Бетті теж життя не таке чудове. Її мама померла, а батьку немає до неї діла, адже він вважає, що це не його дочка. Тому бідна дівчина мусить жити в гуртожитку. В нас схожі історії, правда ж?

— Як я за тобою скучила, моя рудоволоса подруго, і за нашими часами теж.

— Але зараз ми зможемо надолужити втрачений час. Сьогодні покажу тобі Бостон. — Відповіла Бетті. — Восени він дуже красивий.

— Було б непогано. Мені потрібно тут освоїтися.

І забутися. Я повністю не відпустила минуле. А потрібно починати нове життя. Шукати роботу, крутитися у бурхливому ритмі міста.

— Тоді давай одягатися. Сьогоднішній день присвятимо собі. — Бетті швидко встала з ліжка і одразу підійшла до шафи. — Хм... Адель, а ти з Лондона разом з собою й лахи якогось недолугого чоловіка привезла?

— Що? Якого чоловіка? Це мій одяг. Чому всім не подобається мій одяг? Як на мене, він не такий і жахливий.

— Не такий жахливий? Дівчинко, та ти вдягаєшся в якесь дрантя! Воно навіть не схоже на жіноче. Сьогодні ти одягнеш мій одяг, поки ми тобі щось не купимо.

— Полегше, королево моди, я не збираюся одягати твій одяг. І купляти щось "жіночне" теж не збираюся. Це мені не підходить, Бетті, навіть не наполягай.

— Ну, будь ласка, хоча б спробуй, — своїми жалісними сірими оченятами вона вирішила мене переконати. Та я просто не можу уявити себе в сукні, не те що на підборах. А рудоволоска знову за своє: — Тільки єдиний разочок. Ну?

— Як ти не одягнеш мої речі, так і я не одягну твої.

— Ти навіть не хочеш спробувати. А якщо тобі сподобається?

— Бетті, на нас чекає прекрасний осінній Бостон. Ти не забула?

— Добре... знаю, що ти невблаганна. Але я все одно колись побачу тебе в чомусь нормальному. Ти зрозуміла?

— Так, пані. Коли будемо старими бабуськами, сплетеш мені щось на свій смак. Тоді я обов'язково це одягну.

Бетті, на диво, швидко одягнулася і привела себе в порядок. І ми одразу вирушили шукати пригод. 
Спочатку ми гуляли по затишним вуличкам, яким осінь додає ще кращого вигляду. Потім попрямували на Freedom Trail. А після довгої прогулянки пішли поїсти до затишної та недорогої кафешки. Потім знову гуляли на набережній, де годували чайок. І по дорозі завітали в бостонську гавань. Ми обоє й не помітили як швидко злетів час, який пройшов так класно. Вперше я змогла викинути з голови всі думки та насолоджуватись моментом. І, звісно, відкрила для себе красивий, затишний і загадковий Бостон.