Адель

Розділ 27

Після вчорашнього приголомшливого зізнання Едвана, все пішло шкереберть. Весь час він безсовісно водив нас із Раяном за носа. Та невже для обох нас таке велике значення мало б те, що в його мами є ще одна дитина? Якби ж то ми знали правду з самого початку. Мабуть, Едвану здалося, що нам цікавіше буде дізнатися, коли їхні стосунки з Даніелем будуть в самому розгарі "любові". Та найкраща вистава вийде тоді, коли дізнається Раян. Я злукавлю, коли скажу, що йому потрібно це знати. Він тримає образу на мене, а якщо дізнається ще й про витівки Едвана, то нашим братерським стосункам остаточно настане кінець. Тому, на деякий час, для Раяна таємниця залишається таємницею.

Виходить, що ми все життя жили в брехні. Та ще й Адель з Даніелем грали закохану пару! Але для чого? Як я міг так легко повірити, що Даніель може бути спільним другом мого брата та коханої жінки. Тільки зараз до мене дійшло, що пазли не складаються. Не вийде красивої картинки, адже Адель ніколи не жила в Бостоні. Та ймовірність того, що вони познайомилися десь у Лондоні, є дуже мізерна. Ось так цілу ніч я ламаю голову, замість того, щоб прямо спитати її. Коли на Едвана я можу задоволено напасти і витрясти всю істину, то з Адель все навпаки. Правду кажуть, боляче можуть зробити тільки ті, кого любиш.

Вміння Едвана і Даніеля лицемірити (та й частково моє), не зіпсувало вчорашнього вечору. Ми з Адель втекли швидше, і я навіть забувся. Тільки з нею я можу літати в хмарах і водночас повзати по землі. Краще хай не знає, що зі мною робить.

Я лише поворухнувся, а маленькі долоні вже ковзають по моїх грудях. Прокинулася. Щаслива. Але я мушу спитати.

-Адель...

-Що? - вона спитала і міцно притулилася до мене. Думає, що зараз скажу щось хороше.

-Я вчора дізнався, що Едван і Даніель рідні брати. Ти щось знала про це?

Адель відсунулася від мене і підвелася на коліна, а в сірих очах видніється здивування.

-Брати? Я добре почула?

-Я б хотів, щоб мені теж це просто почулося. Та це правда. Вони приховували це від усіх нас.

-Алане, мені жаль, що так склалося. - Адель взяла мої руки в свої та притулила до своєї щоки. - По собі знаю, що брехня збиває з пантелику, не дає спокійно видихнути. Але поки ти тримаєш мою руку, я не дам тобі проживати біль наодинці.

Мене підносять її слова, я бачу, що вона не обманює. Та прозвучить ще одне питання. І я дуже хочу бути впевненим в тому, що Адель знову скаже правду.

-Кохана, крім цієї приголомшеної новини, Едван ще й про тебе обмовився словом. Наче ви з Даніелем були більше ніж "друзі", це правда?

-Не правда. - Адель відсторонилася. - А хоч би й так! Яке це має значення? Ми ж тоді не були разом. Ти мав право робити все, що завгодно, і я теж. Та я не шукала когось іншого. До чого цей допит?

Бовдур! Що я кою?! Безглуздя питати, хто був у Адель до мене, коли я усіх своїх жінок не зможу перелічити. Бовдур.

-Пробач, я не мав цього питати. В мені зараз витає боязнь, через яку я все руйную. Я просто хочу правди.

-Я думала, що ти мені віриш... я ж ніколи не обманювала тебе. І ти мене не обманював, тож до чого ці сумніви?

Не обманював... Та я майже щомиті згадую про кохання Раяна! Його воля розповідати Адель про це, чи ні. Адже це його таємниця і наш спільний тягар.

-Ти образилася?

-Ні. Просто хочу поставити тебе на місце. - вона усміхнулася і лягла мені на груди. - Все налагодиться. Ти поговориш з Едваном, він тобі розкаже чому так вчинив. І тоді ти відпустиш всі образи.

-Хай буде так, як ти мені напророчила. Я не хотів зіпсувати ранок, який мав бути казковим, та сумніви не давали заспокоїтися. Тепер стало легше.

-Я рада. А на рахунок казкового ранку, начувайся!

Адель голосно засміялася і кинула в мене подушку. Тільки вона може втихомирити бурю всередині мене. Надіюся, що й її я теж можу заспокоїти. Адже подушки зачекалися, починається війна.