Адель

Розділ 12

Так дивно... Я ніколи не відчувала себе такою щасливою, як зараз. Він просто тримає мою руку і не відпускає. І нам навіть не треба слів, очі самі вже все сказали. Ми прогулюємось по красивому осінньому Бостону, який вже давно спить. За нами спостерігають лише самотні ліхтарі. Алан не дає мені замерзнути, проводячи додому. Нашого дому. Ми йдемо повільно, розтягуючи ці прекрасні хвилини спокою. За цікавою розмовою й жартами, ми й не помітили як прийшли до нашого милого будиночка, який облаштували разом. Я не можу знайти ключі від нашого гніздечка, Алан теж не може. Враз той спокій і усмішка на обличчі мого коханого десь щезли. Прекрасна картинка щастя почала поступово зникати. І я опиняюся на кладовищі, на могилі Алана Воланда, якого вже ніколи не побачу.

В один момент я різко просинаюся. Зриваюся з ліжка так, що ледь не полетіла крапельниця. Відчуваю, як по мені течуть капельки поту, а серце шалено б'ється, наче хоче вирватися з грудей. Я усвідомила, що це був тільки сон. Сон, який здався мені надто реальним. Весь цей жах, що відбувся з Аланом призвів мене до таких кошмарів. Нарешті я поволі втихомирююсь і оглядаю палату. Раяна немає. Споп. Але ж він тут був. Чи мені це теж приснилося? Ні. Він точно тут був. Я вдавала, що сплю, а потім дійсно заснула. Та зараз це все не важливо. Адже немає нічого важливішого за життя Алана. Як він? Що з ним? Не заспокоюся доки не дізнаюся, і не побачу його. Я не можу більше тут знаходитись. Мушу піти до нього. Повільно висмикую голку від крапельниці, що приєднана до руки. Легенько ступаю на землю, та це "легенько" мені чомусь не допомогло. В голові почало паморочитись, я хитаючись втрачаю рівновагу. Що було в тій крапельниці? Відчуваю себе вичавленим лимоном. Та я все одно прийду до Алана. Ось вже відкриваю двері палати і нарешті виходжу з неї. Мене можуть побачити лікарі, які одразу ж захочуть відправити горе-пацієнтку назад в палату. Та добре, що в коридорі нікого нема. Я йду до ліфта і піднімаюся на 5 поверх, там реанімація в якій був Алан. Не хочу вселяти в себе погані думки. Хочу вірити, що все буде добре. Адже тут найкращі лікарі, та й Алан сильний, він викарапкається, зможе... Зараз сама в цьому переконаюся. Я вже біля реанімації, знаю, що туди не можна. Тому підходжу до низенької медсестри, яка була неподалік.

-Скажіть, будь ласка, як пройшла операція Алана Воланда?

-Алан Воланд, той красунчик, що сів за кермо п'яний? Його перевели в палату.

Я вірила, що так має бути. Алан буде жити!

-Так? То з ним вже все буде добре?

-Ех, дорогенька... - дівчина зітхнула і сумно глянула на мене. - Лікарі зробили все можливе, він живий. Та ці 24 години для нього є дуже критичними. Він може вижити, а може й померти. Може статися будь-що. Тому будьте готові до всього.

-Звісно, він виживе!

Без роздумів сказала я. На що медсестра лише фиркнула. Вона ж багато таких бачила. На їх очах помирали люди, а інші втрачали сенс життя. Та й зі мною це може трапитись. Я не особлива, не виключення. Це може трапитись зі всіма. Але поки Алан живий - надія є.

-В якій він палаті? Я можу його побачити?

-В двадцять сьомій. Туди можна лише найблищим, і то на кілька хвилин. А ти хто цьому хлопцю?

Дивлюся на допитливу медсестру і не знаю, що сказати. Я сама не знаю хто я йому. Напевно, ніхто...

-Я... я його сестра..

На ходу видумала повну маячню, та, здається, вона мені повірила.

-Ааа, тоді ясно. Але не знаю чи впустять тебе до нього, адже в нього вже були твої брати. Ну все. Мені вже час. А я бажаю тобі сил і терпіння.

Низенька медсестра швидко шмигнула в ліфт. А я роздумую над її словами. Мої брати... Як же це смішно звучить. Що ж... час до двадцять сьомої палати.

Ось я вже біля неї. Бачу замучених Раяна та Едвана, які не одразу мене помітили. Все ще споглядають за братом через склянне вікно дверей. Коли я підійшла до них, вони здивовано на мене поглянули, наче побачили привида. Може, я дійсно так погано виглядаю?

-Адель, навіщо ти вставала? - стурбовано мовив Раян. - Потрібно ще було лежати. Щось вигляд у тебе не дуже.

-Ні, зі мною все добре. - заперечую я. - Це вам треба набиратися сил.
Як він?

Я глянула у вікно. До Алана приєднано так багато приладів, які нестерпно пищать, дихає він через маску, а биття серця показує якийсь телевізор. Він спить. Що йому зараз сниться? Чи відчуває він біль і все, що відбувається навколо? Мені так хочеться бути біля нього. Доторкнутися до його пальців, зігріти холодні руки, поплакатися, що так легко закохалася в нього. Та не можна. Про мої почуття ніхто не має дізнатися.

-Не знаємо... - відповів Едван і я відвела свій погляд від Алана. - Може статися все... потрібно почекати 24 години. Та коли я був в Алана, він щось говорив. Через маску я не міг розчути. Думав, що мені здалося, але почув ще раз. Та прочитав по губах. Він говорив твоє ім'я, Адель...