Адель

Розділ 18

Від того часу як я познайомилася з Даніелем пройшов місяць. Місяць... за який так багато сталося. Я завела щоденник, щоб хоч десь повністю вилити всі свої думки, образи і те, про що ніхто ніколи не дізнається. Зараз я збираюся на папері описати все, що сталося зі мною. Може, стане легше. І знаю з чого почну, а точніше з кого. Алан. Звісно, він завжди буде на першому місці. Мої почуття до нього нікуди не ділися. Здається, що з часом вони становляться дедалі сильніші, не збираються потухати і зникати. Мені навіть сняться сни... в яких... він мене цілує, в яких ми разом. Тільки ми. Чи хотіла б я, щоб сни стали реальністю? Я б хотіла. Дуже. Дівчинка, яка не знала любові, закохалася. Але що з того? Все, що я можу - це таїти в собі ці почуття. Потопати і захлинатися в них. І врятувати зможе мене лише він. Алан... Та йому на мене байдуже. В нього з'явилася дівчина. Ще в лікарні до Алана приходила якась блондинка на ім'я Ханна. Разом вони більше місяця. А це дуже багато для розбивача жіночих сердець, в якого ніколи не було серйозних стосунків. Напевно, з нею він відчув, як це, когось любити. Адже вони виглядають щасливі. І завжди разом. Але мені достатньо його щастя. Добре, що він пережив всі жахи, що зміг одужати. Коли йому погано, я почуваюся паршиво. А коли в нього все добре - добре і в мене. Лишається просто незаживше розбите серце. Але я навчилася з цим жити.

Після мого останнього речення, розумію, що про своє горе-кохання потрібно закінчувати. Крім нього мені є ще багато чого написати.

От, наприклад, мама. Ця жінка не заспокоїться, якщо не зведе мене з розуму. Коли в нас помалу починають налагоджуватися стосунки, їй вдається щось таке втнути та одразу все зіпсувати. І ми знову опиняємося на тому самому місці. Але кілька днів тому я була готова пробачити їй все. Вона ледь не втратила дитину... після нашої чергової сварки мамі стало погано. Я так налякалася. Востаннє я відчувала такий страх, коли дізналася, що Алан може померти. Та все минулося. Мого брата врятували і з мамою все добре. Зараз вона в лікарні на збереженні. Адже пологи наближаються. Якби з ними щось сталося, я б ніколи собі не пробачила.

Я на мить зупиняюся. Відкладаю ручку в сторону та відводжу погляд на вікно. На дворі вже темно. Зимові дні такі короткі. Майнувши думкою десь далеко, я знову повертаюся до своєї відчайдушної писанини. Стане легше.

Попри всі колотнечі, що відбуваються в моєму неспокійному житті, в мене є люди, які готові мене підтримати. Бетті, Алекс, Раян та Даніель. Ми з ним здружилися. Я його пізнала одного дня, коли прийшла до нього пояснити чому збрехала, що ми пара. Виявляється, Даніель та Едван брати, але від інших батьків. Ні Алан, ні Раян про це не знають. І Едван не хоче, щоб вони дізналися. Ось чому, коли я підслуховувала їхню розмову з Даніелем, він був такий емоційний. Він багато від них приховує. Про ситуацію з Алексом брати теж не знають. Але, схоже, вже все налагодилося. Я не знаю, що в них сталося, та Бетті сказала, що Алекс дійсно зробився кращим. В нього хороший настрій і нових синців вже нема. Я хочу, щоб у нього було все добре. Але як Едван міг пробачити розбиту машину? Це для мене залишається загадкою. Та цей благородний вчинок зовсім не виправдовує його. Свою репутацію для мене він зіпсував назавжди, розповівши Раяну, що в мене є хлопець. Той одразу ж вскипів. Говорив, що в мене не може бути жодних стосунків, поки я тут. Само собою, Алан теж дізнався, а його розмальована Ханна мене привітала. Та хай думають що хочуть, мені байдуже.
Я б так хотіла забратися звідси. Зараз. Раз. І. Назавжди. Щоб не бачити лицемірного Едвана, якого ледве терплю. Щоб не бачити, Алана, який щонеділі приходить зі своєю дівчиною, щоб навідати братів. Мені не дає піти той клятий борг. Може, якщо б я не поспішила і подумала краще, ми б виправили ситуацію іншим чином. Не так. Але коли я так думаю, згадую Раяна. Мені шкода його, він губить свої найкращі дні в інвалідному кріслі. Все ще не наважується навчитися жити на повну, навіть будучи таким. Попри всі його спалахи злості, він хороший. Просто в нього зранена душа. Він не хоче, щоб його жаліли, але й не хоче змінитися. Я б допомогла йому проводити час краще, а він закривається в своїй кімнаті. Закривається в собі. Найбільше, що його цікавить - книги, які ми разом читаємо.

За писанням я й не почула, як в двері моєї кімнати хтось стукає. Раян. Одразу майнула думка про нього. Адже це може бути лише він. Зараз ми поговоримо про нову книгу - "Хірург". В якій події відбуваються в Бостоні. Дуже цікавий детектив, але моторошний.
Щось Раян не заходить, після стуку в двері. Я закриваю свій зошит і сама прямую до дверей.

-Раяне, ти вже дочитав "Хірурга"?

Голосно питаю, відчиняючи двері.

За дверима був зовсім не Раян. Це був Алан...

Ось і продовження. Від наступної глави ви будете в шоці.😭😱
А зараз напишіть тут своє враження від прочитаного і залиште зірочку, від якої я вже залежна.😅❤