Адель

Розділ 5

Я не змогла вийти, настирний хлопець взяв мене за руку і заступив собою прохід. Я відчула, що в мене є серце, яке зараз шалено б'ється. Не знаю, що зі мною коїться. Але це точно не він, він не може так на мене впливати. Можливо, на інших так, але не на мене.

- Будь ласка, посунься трохи вбік, щоб я пройшла.

Стараюся поводити себе як завжди, але зараз мені дуже ніяково.

- Будь ласка, не будь такою і залишся.

Все ж, не відпускаючи мою руку, мовив хлопець.
Чому він хоче, щоб я залишилася?

- Але ж ми так не домовлялися.

Забираю його руку і даю два кроки назад.

- Знаю, але ми можемо змінити нашу домовленість, якщо для тебе це так важливо. - Він посміхнувся і з'явилася прекрасна ямочка. Чорт! Я ж витріщаюся на нього. Знову! - То ти залишишся?

Я мовчки прямую у вітальню, даючи незнайомцю відповідь. Якщо це якась гра, я залюбки в неї пограю. Бачу, що моє рішення йому сподобалося. Я хлюпнулася на диван, очікуючи нових вибриків.

- Чай, кава? Чи може щось міцніше?

- Тепер ти вирішив погратися офіціанта?

Якби це було насправді, всі жінки вибирали б його на перше, друге і на десерт. Я вибираю варіант, під назвою "щось міцніше". Сьогоднішній день і так жахливий.

𝓐𝓵𝓪𝓷

Дивна, відверта, вперта. Так багато в ній нерозгаданого, таємного. Бунтівлива Адель, не думав, що вона залишиться. Хоча, від неї всього можна очікувати.

Відкривши тумбу зі спиртним, я не роздумуючи взяв першу попавшу пляшку - коньяк. Щоб довго не шукати стакани, взяв дві кружки з динозаврами. Наближаюся до смішної Адель, яка до себе щось говорить.

- Все, пані, ваше замовлення готове.

Я граційно ставлю кружку перед нею та наливаю алкоголь. Вмить кружка опинилася в руках у дівчини. Вона повільно зробила перший ковток, від якого одразу ж скривилася. Я посміхнувся і сів біля Адель, яка тим часом будує стіну між нами у вигляді подушок.

- Думаєш, що ці подушки захистять тебе від мене?

Я забрав одну подушку в неї з рук і посміхнувся. Своїми діями вона нагадує дитину. Якщо подумати, між нами й так велика стіна. Навіщо нам ще подушок?

- Мені так зручно, не люблю коли хтось зазіхає на мій особистий простір. Тому віддай, будь ласка, цю подушку. І пий далі свій коньяк.

- Як знаєш. - Я неохоче простягнув подушку Адель і відсунувся трохи далі, щоб не порушувати особистий простір незвичайної особистості. Вона посміхнулася, бачу, що хоч чимось їй вгодив. - Чому ти залишилася?

- Не знаю, так само не знаю чому вилила на тебе той коктейль та чому зараз тут. І не хочу шукати відповідей, адже вони не потрібні. Завтра ти будеш знову з якоюсь дівчиною, а я буду виправляти свої помилки на роботі. Все буде як раніше. Для нас цей вечір нічого не змінить.

Адель випила весь вміст спиртного, що залишився в кружці. Бачу, їй вже досить на сьогодні. Але слова дівчини змусили мене задуматися.

-Так, ти права. Цей вечір нічого не змінить. - Відповідаю я.

Адель посміхнулася і навіть не помітила, що її захисна стіна зруйнувалася. Або їй вже байдуже. Вона заплющила очі та поволі понинає у світ Морфея. Зараз я можу повністю її роздивитися: довге русе волосся, думаю, воно інколи докучає їй, але дуже личить, красиві сірі очі, які зараз сплять, повні рожеві губи і маленький шрамик на лобі. Вона красива. Але що ж це я роблю? Коли я так звертав увагу на такі дрібниці як дівочі очі чи шрами. Певно алкоголь мене теж задурманив. Потрібно взяти приклад з дівчини і лягати спати. Я накриваю сплячу Адель і йду в свою кімнату, залишивши її саму.

𝓐𝓭𝓮𝓵𝓮

Ранок. Я прокинулася від сильного головного болю. Навіщо я пила?! Знала ж які будуть наслідки. Поволі встала і оглянула всю вітальню. Незнайомця немає, дивно, що не заснув біля мене. Потрібно вшиватися звідси поки він не прокинувся. Я пішла на кухню, випила води. Там і вмилася.

Я вийшла з його будинку і пішла шукати автобус. Потрібно повертатися в гуртожиток і привести себе в порядок, а потім розібратися з роботою. Трохи поблукавши незнайомими вулицями, я знайшла потрібний мені автобус. Їду, згадуючи вчорашній день, який не минеться мені просто так.

Нарешті я в гуртожитку. Ватними ногами наближаюся до кімнати, відчиняючи двері, бачу окровавленого Алекса і Бетті, яка плаче. За час, коли мене не було, вже встигло щось трапитись.

- Алексе...